Реферат: Вплив добрив на врожайність

Рідкий аміак має високу пруж­ність. Тиск насичених парів аміаку при 20°С становить 846 кПа, а в міру підвищення температури тиск парів збільшується і при температурі 40 °С досягає 1530 кПа.

Враховуючи, що тиск парів аміа­ку над рідким аміаком значний (аміак має високу пружність пару) та з ме­тою запобігання втратам аміаку, доб­риво зберігають і перевозять у спеці­альних цистернах або балонах, розра­хованих на тиск 2000—3000 кПа.

Рідкий аміак — найбільш концентроване і дешеве азотне добриво, дуже добре розчиняється у воді. Вартість одиниці азоту в рідкому аміаку майже в 2,5 раза нижча, ніж у аміачної се­літри. Рідкий аміак, внесений у грунт восени при низьких температурах, доб­ре поглинається ґрунтом, не вимиває­ться з нього, а навесні з підвищенням температури і посиленням мікробіоло­гічних процесів окислюється до нітра­тів. Придатний для удобрення всіх сільськогосподарських культур. За ефективністю дії рідкий аміак не поступається твердим азотним добривам, а на легких ґрунтах в умовах зрошення та у зволожених районах перевищує їх. Поверхневе внесення безводного аміаку не рекомендується внаслідок великих втрат азоту.

Аміачна вода (водний аміак NH4OH) — розчин аміаку у воді. Це безколірна або жовтувата рідина без наявних механічних домішок з різким запахом нашатирного спирту. Про­мисловість виробляє добриво двох сортів: перший містить не менше 20,5 % азоту або 25 % аміаку з тем­пературою замерзання мінус 56 °С, другий — не менше 18% азоту або 22 % аміаку з температурою замер­зання мінус 33 °С. Аміачна вода міс­тить азот у формі вільного аміаку (NHз) і гідрату окису амонію (NH4ОН), має високий тиск парів (при 20 °С тиск практично відсутній), що полегшує її зберігання і застосу­вання. Аміак легко випаровується з водного розчину, не змінюючи об'єм, тому аміачну воду зберігають і транс­портують в сталевих герметичних цис­тернах або резервуарах, розрахованих на тиск 150—200 кПа. Для зменшен­ня втрат азоту під час зберігання в місткості додають спеціальну гермети­зуючу, самозатікаючу плівкоутворюючу суміш (ГСПС).

Аміачна вода, як і рідкий аміак і аміакати, викликає корозію кольоро­вих металів (міді, цинку, олова та їх сплавів, бронзи і латуні), отже, все обладнання має бути виготовлене ли­ше з чорних металів (сталі або ча­вуну).

Порівнюючи з рідким аміаком, ви­користання аміачної води як добрива з технічного боку значно легше і менш небезпечне.

Проте недоліком його є відносно невеликий вміст поживної речовини, тому застосовувати аміачну воду до­цільно лише в господарствах, розташо­ваних поблизу підприємств, що вироб­ляють це добриво.

Норми водного аміаку за пожив­ною речовиною і його ефективність та­кі самі, як інших форм азотних доб­рив. Поверхневе внесення аміачної во­ди не допускається із-за великих втрат азоту, а також з метою запобіганню опікам сільськогосподарських культур.

Аміакати — рідкі концентровані азотні добрива, безколірні або жовту­ватого кольору. Одержують їх шляхом розчину в аміачній воді аміачної се­літри, аміачної селітри і сечовини, аміачної та кальцієвої селітри. Аміа­кати дуже різноманітні за складом і властивостями. Залежно від компонентів вміст азоту в них коливається від ЗО до 50%, а вільного аміаку — від 4 до 43 %. Пружність парів аміа­ку невелика (до 150 кПа), тому транс-. портувати і зберігати їх можна в цис­тернах або балонах, розрахованих на невеликий тиск.

Аміакати, які містять в своєму складі аміачну чи кальцієву селітру, призводять до корозій чорних металів, отже, місткості, обладнання і техніку для їх зберігання та транспортування необхідно виготовляти із спеціальних марок сталі й алюмінію. Ці добрива значно різняться за температурою по­чатку кристалізації (від 14 до 70°С), яка підвищується із зменшенням вміс­ту в них аміаку і збільшенням вміс­ту води, а також при введенні в склад сечовини і кальцієвої селітри. Тому аміакати, які передбачені для збері­гання взимку, повинні мати низьку, а літом, навпаки, вищу температуру кристалізації.

У зв'язку з тим, що азот аміакатів, крім вільного аміаку, представле­ний більш дорогими твердими форма­ми азотних добрив, одиниця азоту аміакатів дорожча, ніж рідкого аміа­ку.

На врожайність сільськогосподар­ських культур аміакати впливають так само, як і тверді азотні добрива, їх можна використовувати для основного внесення і в підживлення.

Вуглеаміакати — водні розчини карбонату і бікарбонату амонію ((NH4)2CO3, NH4HCO3) і сечовини про­зорого, зеленкувато-сірого або корич­невого кольору з запахом аміаку. Міс­тять 18—35% загального азоту, близь­ко 12 % двоокису вуглецю (СО2) і 4-7 % аміаку, який викликає подразнення слизових оболонок очей і дихальних шляхів. Вуглеаміакати зберігають рід­кий стан при температурі до мінус 20 °С, при низьких температурах кри­сталізуються, містять не менше 29 % загально­го азоту.

Амідні добрива містять азот, зв'я­заний в амідну форму (NH2).

Сечовина (карбамід, діамід ву­гильної кислоти) - СО(NH2)2, найбільш концентроване з твердих азотних добрив, що містить 46 % азоту в формі аміду, не більше 0,9 % біурету і 0,25 % вологи. Одер­жують її синтезом із аміаку і вугле­кислого газу при температурі 185— 200 °С і тиску 18000—2000 кПа. Сечовина має невелику фізіологіч­ну кислотність, добрі фізичні власти­вості, мало гігроскопічна, при нормаль­них умовах зберігання майже не зле­жується, добре розчиняється у воді, зберігає задовільну розсіюваність, від­носно стійка проти вилуговування. Для зниження злежуваності гранули добрива покривають невеликою кіль­кістю тваринного жиру (0,05%).

У процесі грануляції в добриві ут­ворюється біурет H2NCONHCONH2 - кристалічна речовина, розчинна у воді (15,4 г/л). Високий вміст біурету в карбаміді токсично діє на рослини, знижуючи врожай і його якість. Проте наявна кількість біурету в добриві, яке зараз виробляється, не шкідлива для рослин, бо являє собою нестійку спо­луку, яка досить легко розкладається в ґрунті.

Внесена в грунт сечовина під впливом уробактерій протягом 2—З днів амоніфікується, перетворюючись в малостійку сполуку — вуглекислий амоній, який швидко розкладається на вуглекислоту і аміак.

Сечовина за потенціальною кис­лотністю і ефективністю в усіх випад­ках (за винятком поверхневого засто­сування) не поступається аміачній се­літрі. В умовах зрошення ефективність сечовини за рахунок зменшення вими­вання дещо вища, ніж аміачної се­літри, її можна застосовувати як ос­новне добриво та для підживлення під всі культури на різних ґрунтах. Однак при поверхневому внесенні цього добрива можуть спостерігатись втрати азоту внаслідок звітрювання аміаку із вуглекислого амонію, особ­ливо на . слабокисдих, нейтральних і карбонатних грунтах. При низькій' во­логості та підвищених температурах вони можуть досягати 10% і більше. Значні втрати аміаку можуть бути при використанні сечовини для підживлен­ня лук і пасовищ, оскільки дернина має підвищену уреазну активність. Сечовина може бу­ти використана і для позакореневого підживлення рослин.

Щоб забезпечити рівномірне роз­сіювання добрива на поверхні ґрунту, сечовину доцільно перед внесенням змішувати з фосфорними (преципітат) і калійними (сульфат калію) добрива­ми, її можна вносити також у вигля­ді розчинів з іншими рідкими азотни­ми добривами під зяблеву оранку і пе­ред сівбою сільськогосподарських культур, ранньою весною або у під­живлення в період міжрядних обро­бітків. У цьому разі використовують кристалічну сечовину, в якій містить­ся біурету не більше 0,1—0,2%. Се­човину можна використовувати не тільки як безпосереднє добриво, а й для виробництва складних і нових ви­дів повільнодіючих добрив.

Повільно діючі слаборозчинні азот­ні добрива. Концентровані добрива, які містять азот в нерозчинній або слаборозчинній формі. Вміст загально­го азоту становить 32—42 %, у тому числі 4—10 % водорозчинного. Явля­ють собою продукти конденсації сечо­вини СО(NH2)2 і аліфатичних альдегі­дів: формальдегіду, ацетальдегіду, кро­тонового альдегіду та ін.

На відміну від звичайних легко­розчинних азотних добрив, вони посту­пово переходять у засвоювану фор­му і забезпечують рослини азотом про­тягом усього вегетаційного періоду. Перевагою повільнодіючих добрив пе­ред іншими азотними добривами є те, що азот цих добрив не вимивається з грунту і не виноситься висхідними токами води у поверхневий шар.

До повільнодіючих добрив нале­жать: сечовино-формальдегідне добри­во (СФД), сечовино-ацетальдегідне, кротонілодендисечовина (КДС), ізо-бутилдендисечовина (ІБДС) і оксамід. Ефективність дії цих добрив значно залежить від розміру їх часток. Чим вони менші, тим більша швидкість пе­ретворення азоту в доступну для рос­лин форму.

Плав — це безколірна або злегка забарвлена рідина з питомою вагою 1,26—1,33, містить 30% азоту і скла­дається з розчинів аміачної селітри й сечовини. Кристалізується при темпе­ратурі мінус 3 °С. Транспортують його в автомобільних чи залізничних цис­тернах. Строк зберігання плаву в міст­костях не повинен перевищувати 7 мі­сяців, оскільки за цей період поверхні вуглецевої сталі не встигають підда­тися корозії. Місткості, механізми і обладнання після внесення плаву в грунт слід промивати водою. Викорис­товують його як допосівне добриво і для підживлення.

ФОСФОРНІ ДОБРИВА

Фосфорні добрива являють собою продукти переробки природних мінералів – фосфоритів і апатитів, а також деякі відходи металургійної промисловості. Фосфорити використовують безпосередньо на добриво у вигляді фосфоритного борошна. Апатитове борошно флотованого апатиту застосовують лише для виготовлення супер­фосфату. У фосфоритах і апатитах
фосфор міститься в основному в формі трикальцієвого фосфату.

Фосфорні добрива, які виготовляє промисл