Вступ. 3

1. Глобалізація і конкурентоспроможність країни. 5

2. Вплив ТНК на конкурентоспроможність країни. 13

3. Актуальність теорій міжнародної торгівлі на сьогодення. 19

Висновок. 22

Список використаної літератури. 24

Вступ

Глобалізація світогосподарських зв'язків – процес, що привертає величезну увагу, настільки ж стрімкий і всеосяжний, наскільки суперечливий і чреватий конфліктами.

Очевидний той факт, що глобалізація зачіпає всі аспекти соціально-економічного життя практично всіх країн світу і що цей процес об'єктивний і необратимий. Все великої актуальності набуває вже не стільки з'ясування можливих наслідків глобалізації для світової спільноти в цілому, не стільки пошук відповіді на питання: "Хто опиняється у виграші від глобалізації", скільки виробітку конструктивної економічної політики окремих країн і суб'єктів господарства у відношенні і в рамках активної глобальної економіки, що формується.

По суті, дискусія економістів, політиків, топ-менеджерів по глобалізації 90-х років переходить в практичну плоскість пошуку адекватних ліній поведінки в умовах глобалізації. При всіх своїх витратах, глобалізація може принести світовій спільноті безперечну вигоду, але у виграші при цьому будуть тільки ті країни, які зможуть сформувати адекватну стратегію взаємодії з іншими суб'єктами глобалізації на основі власної національної господарської моделі.

Як ні парадоксально, але саме глобалізація – процес, що долає територіальні і культурні кордони країн, – створює можливість для вироблення національно орієнтованих зовнішньоекономічних стратегій в рамках нових реальностей.

Збереження конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації вимагає, виходячи з цього, не стільки формування зовнішнього іміджу країни (її образу в очах населення і підприємств інших країн), скільки збереження привабливості для власних громадян і підприємств, оскільки спроби відповідати зовнішнім стандартам неминуче ведуть до втрати унікальності країни і пов'язаних з нею конкурентних переваг. Формування національних стандартів господарською, у тому числі зовнішньоекономічній діяльності країни в глобальній економіці – ось завдання будь-якої країни, гідне вирішення якої дозволить увійти до ХХI століття з надією на розвиток.

1. Глобалізація і конкурентоспроможність країни

Існує офіційна точка зору із цього приводу: «Конкурентоспроможність країни – це, перш за все, здатність національних виробників продавати свої товари. Здатність збільшувати або, принаймні, утримувати за собою долі ринків, достатніх для розширення і вдосконалення виробництва, для зростання рівня життя, для підтримки сильної і ефективної держави»[1] .

По суті, це визначення небагато чим відрізняється від розуміння суті конкуренції країн вже згадуваним М. Інтрілігейтором: «.государства прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку в світовому виробництві»[2] .

Трактувати країну не як фірму більше можливостей дає визначення Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР): «.способность компаній, галузей, регіонів і націй забезпечити порівняно високий рівень доходу і заробітної плати, залишаючись відкритими для міжнародної конкуренції»[3] .

Тут згадано поняття доходу, за яким можуть стояти, по-перше, нематеріальні блага, по-друге, суспільні блага. Тобто доходом може бути і соціальна рента, згадувана в попередньому параграфі. «Зростання рівня життя», що висувається як один з критеріїв конкурентоспроможності, – вужче поняття, ніж «рівень доходу», оскільки обов'язково передбачає, по-перше, якийсь набір матеріальних благ (саме із споживчими корзинами різного роду зазвичай асоціюється це поняття), а по-друге, тому що згадується слово «зростання».

Чи всяке зростання рівня життя, що утилітарно розуміється, означає отримання повноцінної соціальної ренти? Звичайно, немає. Побічними ефектами зростання матеріального споживання можуть бути екологічні і соціальні проблеми – це загальновідомо, і на це теж зверталася увага в параграфі «Глобалізація світової економіки: суть і основні тенденції».

Визначення, М.І, що дається. Гельвановським, - адекватніше розумінню країни як складної системи, для якої непридатні утилітарні приватні критерії ефективності: «.конкурентоспособность в найзагальнішому сенсі – володіння властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економічного змагання»[4] .

Виникає питання, яким чином країна може брати участь в економічному змаганні і що за властивості і переваги вона може для цього набувати? І найголовніше, – за що вона повинна боротися в цьому економічному змаганні? Ось один з поглядів на проблему: Коли я відправляюся за кордон, то я не випробовую ніяких комплексів. Я йду туди, щоб продати французькі товари." (Жак Ширак. Президент Франції). "Продавати Францію - це означає встановлювати міжнародні контакти на всіх рівнях, приймати ділові кола в Парижі, знайомити французьких підприємців з членами іноземних урядів, діловими колами, орієнтувати послів, щедро нагороджувати ефективних посередників і друзів" (Газета "Фігаро")»[5] .

Чи має право на життя таке розуміння конкурентоспроможності країни? Безумовно. Але з однією обмовкою. В принципі, будь-якій країні потрібні гроші, але не будь-яка країна точно знає, навіщо їй гроші. Так, російська політика нарощування зовнішнього боргу (а вона теж супроводилася, та і зараз супроводиться економічною дипломатією, що приносить плоди) зводилася до цих пір тільки до латання дір в бюджеті і сумнівної по макроекономічних наслідках підтримки валютного курсу[6] . Тому за мистецтвом діставати і приваблювати гроші повинне стояти мистецтво точно визначити:

- навіщо (на які цілі) потрібні гроші країні;

- чи тільки і чи стільки гроша їй потрібно;

- чи тільки за кордоном країна може знайти те, що шукає;

- нарешті, що і в якій формі їй потрібно за кордоном.

Крім того, країна – не фірма. І її цілі в принципі повинні відрізнятися від цілей будь-якої фірми тим, що країна – це місце життя і спосіб життя, все останнє – повторно. А фірма – це організоване людьми, а не співтовариство, що історично склалося. Втім, і багато фірм мають свою довгу історію, а в другій половині ХХ століття навіть фірми без історії перестали бути вузько орієнтованими на прибуток. Для країн грошовий критерій конкурентоспроможності виглядає тим більше сумнівно.

Інше питання, чи значущо взагалі поняття конкурентоспроможності країни, відмінне від поняття конкурентоспроможності фірм, що знаходяться на її економічній території. М. Портер відповідає на це питання негативно: «Країна добивається успіху тоді, коли условия.благоприятствуют проведенню якнайкращої стратегії фірмами якої-небудь галузі або її сегменту.Багато хто з особливостей країни полегшує або, навпаки, утрудняє проведення тієї або іншої стратегії»[7] .

З погляду М.І. Гельвановського, «.связав . у своїй теорії конкурентних переваг країни мікро-, мезо- і макрорівень, він [Портер.-К.Р.] як би пішов від проблеми макроконкурентоспроможності, по суті переклавши її на мезорівень. Це дозволило уникнути важких проблем, що не відносяться безпосередньо до економіки, і сконцентрувати увагу на прагматичних питаннях рівня окремих фірм або їх галузевих об'єднань»[8] .

Ось питання питань: чи дійсне поняття макроконкурентоспроможності значущо для аналізу позиції країни в мирохозяйственных зв'язках? Спробуємо відповісти на нього, проаналізувавши зміни в чинниках, що визначають місце країни в світовому господарстві, події на етапі глобалізації.

Значну частку конкурентних переваг країни як і раніше складає наявність в ній тих або інших ресурсів (біля Портеру ці переваги названі рухом чинників). Якщо є щось в надрах, то треба продавати, якщо є не дуже вимоглива робоча сила, то вона може працювати на іноземних підприємствах як усередині країни, так і за кордоном. Дешевизна і доступність ресурсів — як і раніше один з чинників конкретних переваг. Розподіл країн в світовій торгівлі багато в чому до цих пір описується теорією порівняльних і абсолютних переваг. Не даремно США виставляють торгівельні бар'єри для входу на свій внутрішній ринок – до них рвуться і росіяни з дешевою сталлю, і китайці з дешевими ширвжитком, нарешті, японці з дешевими автомобілями (хоча в цьому випадку має місце не рух чинників, а швидше рух інвестицій).

Для яких країн і галузей характерні факторні переваги? «.конкурентоспособность країни може бути досягнута і на базі нетехнологічних переваг, – перш за все завдяки низькій вартості чинників виробництва і девальвації національної валюти, тобто завдяки відносно низькому рівню життя населення. Це конкурентоспроможність бідних країн . Нетехнологічні конкурентні переваги грають важливу роль в галузях з високою взаємозамінюваністю продукції і переважанням в експорті низкотехнологичных продуктів»[9] .

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--