Реферат: Вплив самоточних захворювань на психіку людини
Вступ
І. Вплив самоточних захворювань на психіку людини.
ІІ. Діпазон варіантів усвідомлення хвороби.
ІІІ. Реакція особливості на соматичне захворювання.
ІV. Вплив серцево-судинних захворювань на психіку людини.
Висновки.
Вступ.
Пердметом дослідження моєї курсової роботи є вплив соматичних захворювань, а саме серцево-судинних, на психіку людини. Мета - дослідити різноманітни психічних порушеннь при даному соматичному захворюванні.
Задачі :
1. Довести, що немає соматичних хвороб без витікаючих з них психічних відхилень.
2. Визначити вплив характерних особливостей на протікання хвороби.
3. Прослідити залежність розвитку серцево-судинних захворювань від негативних емоцій.
В наш час все більша "щільність" стресових ситуацій, астенізація населення в зв’язку з майже щорічними грипозними єпідеміологічними захворюваннями, екзогенними патологічними впливами, все значніше зловживання ліками сприяє збільшенню депресивних станів у всіх цивілізованих краєнах. Саме "злоякісні" емоції стають фактичними причинами несподіаної смерті при інтактних венечних артеріях, або компенсованому пороці серця - паталогічному стані, яке саме по собі ні в якому разі не загрожує цих хворих.
Тому на мою думку проблема порушена в моїй курсовій роботі є дуже актуальною в наш час.
Глава 1. Вплив соматичних захворювань на психіку людини.
Можливість соматичних психосоматичних взаємовпливів встановлена давно. Відомо , що життєрадісні люди, оптимісти, гумаристично оцінюючи життєві ситуяції менш хворіють і довше живуть. Відомо, що рани у воєнів загоюються швидше, якщо іх надихають великі ідеї, які супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосаматичні хвороби, являють собою об'єктивну реальність. Серед складових хвороби синдромальних картин постійно співіснують ознаки соматичного неблагополуччя і симптоми зміни психіки. Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова піде про вплив страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній) на його особистість. Таке хвилювання має , як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує меі ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний ) характер, в зв'язку з відношеннями до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасінь найбільш яскраво виявляється при заразних , соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс). Порушення , які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується змінами характера нервової імпульсації, яка надхолдить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюється фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механіхм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносить нові якості, видозмінюючи сомато-психічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого.
Глава 2. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби.
Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням її розкривається краще на відносно простій моделі. Різна рана на долонній поверхні останньої фаланги вказвного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнішня типовість такої рани у різних хворих супроводжується неоднаковою оцінкою, усвідомленням її : від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такої рани як незначного явища до панічної охопленності страхом з супроводжуючимим вегетативними порушеннями . У одного хворого спостерігалась саме така невгамовна реакцію ю Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " мождивості повторної кровотечі", а пізніше у зв'язку з "можливістю зараженям правцем". Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомості його продовжували змінюватись уявлення про котастрофічні наслідки. В "усвідомденні хвороби" розрізнябть ряд істотних взаємопов'язаних аспектів. По-перше, все нові для індивіда зміни в організмі, відображені в свідомості. З часом, в результаті аналогічних або близьких хворобливих станів або затіжного перебігу хвороби, накопичені в суб'єктивному досвіді знання про хворобу, співвідносяться, хвороба усвідомлюється все більш повним і детальним. Маннасейн В.В. вважав, що в умовах, коли група уявлень була пов'язана з хворобливими явіщами в організмі, легко виникає схильність до того, щоб при повторенні цих явищ повторювались і відомі уявлення. По-друге, в неперервній єдності з таким процесом хвороби в свідомості хворого формується індивідуальне відношення до змін , які відбуваються в організмі , до самої хвороби, її можливим індивідуальним і суспільним наслідкам. Такє відношення спочастку знаходить відображення в особливостях загального суб'єктивного переживання хвороби , в змінах самопочуття хворого. Воно може зберігатися лише в межах внутрішніх преживань або набувати різних форм виявлення зовні (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки). Спочатку усвідомлення хвороби , яка є новим досвідом для хворого, може істотно не змінювати психіку. Але, як правило, більш, або менш подовжене відображення хворобливих змін, які відбуваються у внутрішніх органах, в свідомості і супроводжуюче ускладнення відношення до хвороби вносіть змінні або стійкі зміни в клініку. Ці зміни при одній і тій же хворобі і при однакових об'єктивних зрушеннях в сиситемах (органах) організму виявляються різними в зв'язку з преморбідними особливостями його особистості. Відображення в свідомості виникаючих хворобливих змін у внутрішніх органах відбувається в єдності з формуванням з відношенням хворого до них. Так як між відображенням в свідомості хворого і об’єктивним характером її також ніколи не виникає повної відповідності. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби представлений таким різноманітям, в себе включене безмежне різноманіття індивідуальності людей. Явища анагнозії (суб’єктивна недооцінка, заперечення об’єктивно існуючої хвороби). Гіперногнозія (різні форми суб’єктивної переоцінки об’єктивних соматичних порушень). Між ними знаходиться велика кількість проміжниж станів усвідомлення хвороби. Аногнозії частини спостерігаються при повільному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якої формуються непомітно (хронічний турбекульоз легень). Гіперногнозії супроводжуються гстро, катастрофічно розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардії, інфаркти міокарда). Особибливості усвідомлення хвороби, і впершу чергу гіперногностичного варіанту його, отримують відображення не лише в змісті переживання хвороби, а і усій поведінці, особливо повно представлені в скарагах: в їх змісті, емоційній зафарбованості, ступені близькості, акутальності для хворого. Так, хворі на виразку шлунка, охоплені страхом, часто вперто гастоюють на тому, що в них стійкі виснажливі кровотечі, тоді, як при динамічному досліджені вмісту гемоглобіну в крові не виявляється його зниження. Образно явище аногнозії порівнюють з "втечею від хвороби", а гіперногнозії - з "заглибленням в хворобу". "Усвідомлення хвороби", "внутрішня картиина" її охопює, таким чином всі хвилювання хворого, нав’язані зі своїм станом. Сюди входить уявлення про значення для нього ранніх виявів хвороби, особливсті зміни самопочуття в зв’язку з ускладненням порушення на єтапі зворотнього розвитку хвороби і відновлення стану здоров’я після її припинення, уявлення про можливі наслідки хвороби для себе, сім’ї, подальшої продуктивності професійної діялбності, про відношення до нього в період хвороби членів сім’ї, співробітників, медичних праціників. Практично немає таких боків життя хворого, які б не знаходили відображення у видозміненому хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба - це життя в змінених умовах, які повинні розглядатись уважно, забеспечуватись допомогою. Всі особливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві групи: звичайні форми усвідомлення хвороби предстають собою лише особливості психіки хворої людини, а саме він потреюує повсякденного розумного, турботливого підходу лікаря. Стан хвороби, який супроводжується аномальними реакціями на неї, які виходять за рамки типових для даної людини, а тим більш породжуємі внутрішньою хворобою стійкі порушення психіки хворого є вже хворобливим станом психіки, яку доповнюють і ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частими психологічними конфліктами є виникаюча в ході хвороби невідповідність між зберігаючимися або навіть ростучими потребіми хворого і його зменшуваними можливостями. Клінічні варіанти зміни психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:
1. Масивні розлади психіки, виникаючі на висоті хвороб, які супроводжуються лихоманкою, що нерідко набуває характеру психоза. Найбільш частою і типовою формою таких порушень є стан делірія, гострий страх, дезорієнтування в оточуючому середовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і гілюцінаціями. Граничні форми нервово-психіних порушень - найбільш поширена клінічна картина порушень психіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення). Хворий відрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінює сприйняття і відношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створює особливе положення серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудова інтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеження інтересів. При цьому змінюється особливость з усіх боків: ефективна налаштованість, момторика, мова. При сенсорній загрозі для життя і благополуччя людини можуть порушитись сприяйняття часу у вигляді його прискорення або уповільнення. Великого значення набувають спогади, вираженість і деяке насильництво яких можуть бути пов’язані з інтоксикацією, викликаною хворобою. Психіка хворого з початку захворювання перебуває в незвичному стані, бо в зв’язку з хворобою порушується звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну і бадьорості. Відбуається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення для хворого мають обходи. Часто в присутності хворого користуються незрозумілими термінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини.
Не менш складний період видужування, коли у хворого повинна настати компенсація або примирення з дефектом, який виник з цим новим положенням в сім’ї, суспільстві.
Підхід до стану хвороби на основі цілісного розуміння організму завжди враховує складні взаємовідношення, які інсують між психічним станом людини, настоєм сприяйняття оточуючого світу, поведінка і плани. Затяжне соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитись в стаціанарі, "особливе положення хворого", в деяких випадках призведе до зміни особистості у вигляді патологічного розвитку, при якому виникають риси характеру, раніше не властиві цій людині. Ці риси характеру можуть перешкоджати або утруднювати лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих. При зростаючій інтоксикації у хворих порушеється сон, апетит, з’являється роздратованість, підвищена вразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стають неприємними. На фоні астенічних симптомів (дратлива слабкість) іноді з’являються нав’язливі страхи за своє здоров’я ібо не властиві раніше істеричні реакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії - це з проявів такою захворювання як виразковий коліт. Варажність і якість змін психічної діяльності при соматичному захворюванні залежать від багатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, яи впливає воно прямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому і бурхливому початку, наявності вираженій інтоксикації спостерагіються порушення, які досягають запаморочення свідомості, при повільному, підгострому, хронічному протіканні частіше - невротичні симптоми, яким характерні гострота, виражність хвробливих переживань, яскравість, образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінного самопочуття, внутрішнього дискомфорта, охопленість хвилюванням за своє майбутнє, збереженість критики, тобто розуміння цих порушень як хворобливих. Невротичні порушення мають часовий зв’язок з попередньою травмою і конфліктом. Зміст хворобливих хвилювань часто пов’язаний з формулою психотравмуючої обставини. В гострому періоді розвитку хвороби - порушення свідомості і астенічні симптоми, потім можуть спостерігатись зміни характера, особистості, психоорганічні симптоми,астенія. Важлиіу роль в зміні психічної діяльності соматиного хворого відіграють реактивність організму, його звичні форми реагування на оточуючі події.
Глава ІІІ. Реакція особистості на соматичне захворювання.
Реакція особистості на соматичну хворобу може мати патомологічний характер або виявлятись психічно адекватими сприйнятними факту хвороби. Нервово-психічні порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень, з реакції особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу заледижить від гостроти і темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характера лікування і психотерапевтичного оточення, особстості хворого, відношщення до хвороби родічів, співробітників.
По рохліну Л.Л. існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому визначені особливості особистості: астенодепресивний, психоастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфорично-анозогнозичний.
При астенодепресивному варінті - емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послабдення спонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню до хвороби, сприйняттю в сумеречних відтінках усіх подій, що звичайно несприятливо впрливає на перебіг захворювання і знижує успіх луківання.
Психоастенічний варіант - хворий переповнений переконанням в найліпшому результаті, чекає тяжких неаслідків, постійно задає питання, ходить від одного лікаря до іншого, принадує симптоми хвороби, які були у рідних, знайомих, знаходить їх ознаки у себе.
В іпохіндричному варіанті менш виявлена тривога і сумніви, а більше переконання в наявності хвороби.
При істеричному варіанті все оцінюється з перебільшенням. Надто ємоційні, схильні до фантазій особистості, начабто "живуть" хворобою, надають ій значення надхвичайності, особибливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостаньому співчутті до їх страждань.
Ейфорично-анозогнозичний варіант - неувага до свого здоров’я, заперечення хвороби, відмова від досліджень і медичних призначень.
На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:
1. характер діагнозу;
2. зміна фізинчної повноціності і зовнішності;
3. зміна положення в сім’ї, суспільстві;
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--