Реферат: Взаємодія у процесі професійного спілкуванняв соціальній роботі

У спілкуванні кожен партнер реалізує відповідну трансакцію — внутрішню позицію щодо партнера по взаємодії.

Від позицій взаємодії партнерів залежить спосіб їх прилаштування. Реалізація трансакції може відбувати­ся на одному рівні, тобто позиції збігаються, або на різ­них рівнях — позиції розходяться.

Прилаштування залежить від сприйняття співроз­мовником позиції свого партнера. Якщо визначений його ініціатором розподіл позицій влаштовує співрозмовника, то позиції утворюють ніби одне ціле, доповнюють одна одну. Така взаємодія забезпечує неконфліктне спілку­вання. Якщо партнер не сприймає позицію ініціатора, то трансакції пересікаються, що свідчить про передкон-фліктну ситуацію. Наприклад, ініціатор позиції «Бать­ко» (соціальний працівник) звертається до позиції «Ди­тина» клієнта, а той відповідає зі своєї позиції «Батько» до позиції «Дитина» ініціатора. Тобто кожен із них при­лаштовується до партнера на різних рівнях.

Крім очевидних, існують і приховані трансакції, ко­ли зі слів партнерів можна зробити висновок про наяв­ність взаємодоповнюючих позицій, а з психологічного підтексту виявляється, що насправді стосунки учасни­ків спілкування є напруженими.

У професійному спілкуванні соціальних працівни­ків і клієнтів оптимальною є форма взаємодії, за якої соціальний працівник займає позицію «Дорослий» і спонукає до такої позиції клієнта.

3. Розв'язання проблеми.

Спілкування на цьому ета­пі спрямоване на підтримку клієнта у здійсненні змін. Обговорення плану дій повинно початися з постановки завдань («Яким буде Ваш наступний крок?», «Що буде­те роботи в наступні один-два дні? Тиждень? Місяць?») і пошуку підтримки («Хто буде Вам у цьому допомага-рішен­ня?»). Якщо соціальна робота спрямована на зміну по­ведінки клієнта, його стосунків із соціальним середови­щем, доречно оцінити його готовність зробити те, що він намітив («Оцініть, будь ласка, за шкалою від 1 до 10 свою впевненість у тому, що Ви зробите наступний крок»).

Важливою є й допомога у визначенні перешкод для змін і факторів, які закріплюють зміни. Соціальні пра­цівники під час бесід з клієнтами повинні посилювати їхню самостійність і впевненість у власних силах («Схо­же, Ви серйозно налаштовані зробити... Дивіться, у Вас є чітке уявлення, що саме потрібно зробити, і це означає, що Ви цього досягнете, навіть без особливої підтримки сторонніх!», «Ви самі собі арбітр, і Вам вирішувати».), допомагати долати почуття втрати попереднього стилю життя, зміцнювати розуміння тривалих переваг змін. У деяких випадках соціальним працівникам доводиться конфронтувати з клієнтами і долати їх опір, використо­вуючи такі прийоми спілкування, в яких перефразову­ється, перебудовується сказане клієнтом:

Клієнт: Мій чоловік постійно дорікає мені в тому, що я вживаю наркотики, називає мене наркоманкою. Це мене просто дратує й виводить із себе.

Соціальний працівник: Схоже, він справді турбу­ється про Вас, хоча і робить це у такій формі, яка дра­тує. Можливо, Ви могли б навчити його, як казати Вам, що він Вас кохає і турбується про Вас, у прийнят­ній формі.

Спілкування на цьому етапі може бути спрямоване і на визначення стратегії виходу із ситуацій, коли клієнти повертаються до попередньої поведінки (вживання нар­котичних речовин, вчинення насильства, конфліктів з оточенням тощо). Соціальний працівник повинен допо­могти проаналізувати те, що трапилося, досвід, набутий унаслідок «зриву», зосередитися на всіх «за» та «проти» негайного повернення до спроб змінити поведінку.

4. Завершення контакту (вихід із нього).

Відносини між соціальним працівником і клієнтом мають завер­шальну стадію, до якої слід заздалегідь готувати спів­розмовника. Важливо скласти план подальшої під­тримки (друзі, родичі, соціальне оточення, групи са­модопомоги тощо). Цей етап, часто сповнений почут­тям втрати від розриву контакту між працівником і клієнтом, можуть переживати обидві сторони. Соці- альні працівники можуть вагатися щодо результатив­ності свого внеску в розвиток клієнта, зміну його ста­новища, якості та професійності своєї діяльності, по­боюватися, що клієнт не зможе далі самостійно долати проблеми. Почуття втрати може спонукати клієнтів до різних реакцій на факт завершення взаємодії: інколи вони відмовляються прийняти його і спілкуються так, ніби нічого не відбулося; в деяких випадках клієнти повертаються до попередньої поведінки або вигадують проблеми, щоб продовжити взаємодію з фахівцем; ін­шим проявом може бути звинувачення клієнтом соці­ального працівника у некомпетентості, помилковому судженні щодо можливої самостійності клієнта; трап­ляються випадки, коли клієнт прагне першим розірва­ти стосунки — до того, як соціальний працівник при­пинить роботу з ними.

Припинення взаємодії між соціальним працівником і клієнтом може відбуватися у формі символічної дії — прощальної вечірки (коли втручання відбувалося на рівні групи, сім'ї, громади) або прощального офіційного листа від соціального працівника (соціальної служби) до клієнта, в якому перелічують досягнуті ним цілі та зміни.

Етап завершення стосунків вимагає від соціальних працівників добре розвинутих навичок вселяння надії у клієнтів, вміння їх переконувати, підтримувати їхній інтерес до нової поведінки, віри у можливість бачення нових цілей і здатності їх досягати.

Отже, необхідною умовою успішного спілкування в соціальній роботі є встановлення і підтримка контакту фахівця з клієнтом — стану гармонії, сумісності, який сприяє взаєморозумінню, довірі, щирості й налаго­дженню між ними робочих стосунків. Професійне ро­зірвання такого контакту повинно залишати у клієнта відчуття довіри до соціальної служби і соціальних пра­цівників.

5. Міжособистісне розуміння

Важливим аспектом спілкування є перцепція (лат. рег-ceptio — сприймання, пізнання) — процес і результат сприйняття, розуміння та оцінювання людиною явищ навколишнього світу, соціальних об'єктів (інших лю­дей, себе, груп).

Прогнозованість, успішність міжособистісної взає­модії залежать від здатності особистості до соціальної перцепції — цілісного сприймання соціальних об'єктів (людей, груп, громад). На рівні міжособистісного сприйняття вона реалізується як процес сприйняття зовнішніх ознак людини, співвідношення цих ознак з її особистісними характеристиками, інтерпретація, прог­нозування на цій основі її вчинків. Під час взаємодії і спілкування соціальна перцепція є взаємною, тобто її учасники сприймають, інтерпретують і оцінюють один одного.

У процесі спілкування з клієнтом у соціального пра­цівника часто виникають різні почуття стосовно пове­дінки клієнта, його манер, ідентифікації своєї пробле­ми. Особливості міжособистісного сприйняття залежать значною мірою від механізмів соціальної перцепції — засобів, завдяки яким людина інтерпретує, розуміє та оцінює іншу людину. Найпоширенішими серед них є атракція, каузальна атрибуція, ідентифікація, рефлек­сія, емпатія.

Атракція. Завдяки позитивним почуттям симпатії, дружби, любові між людьми виникають певні стосунки, які дають змогу глибше зрозуміти один одного, забезпе­чують взаємне їх прийняття у взаємодії. Усі соціально-психічні явища є свідченням атракції як механізму со­ціальної перцепції.

Атракція ( лат . attractio — притягування ) — особлива форма сприйняття і пізнання іншої людини , заснована на формуванні що­до неї стійкого позитивного почуття .

Реалізується вона як процес формування привабли­вості іншої людини, результат цього процесу і якість ставлення людей одне до одного. Враховуючи дію цього механізму, соціальний працівник, дбаючи про позитив­не ставлення до клієнта, напередодні зустрічі має по­думати, як уникнути оцінних суджень, запобігти стиг­матизації (приписування індивіду негативних рис, ха­рактеристик), оскільки позитивне сприйняття клієнта сприяє глибшому дослідженню його проблем, а його за­цікавленість значно підвищує ефективність їхньої взає­модії.

Каузальна атрибуція. Співрозмовники не завжди знають і можуть зрозуміти справжні причини поведін­ки своїх партнерів по спілкуванню, тому нерідко у та­ких ситуаціях вдаються до приписування їм невласти-вих рис, якостей тощо. Ці явища психологія тлумичиті. як каузальну атрибуцію.

Каузальна ( лат . causlis —причина ) атрибуція —пояснення при­ чин поведінки людини на основі суб ' єктивних припущень .

Спостерігач робить це з огляду на певні стереотипні образи людини, витворені в його свідомості чи сформо­вані на підсвідомому рівні на основі схожості поведінки індивіда зі знайомими, аналізу власних мотивів пове­дінки в подібній ситуації або навіть на підставі вчинків героїв літературних творів. Щось подібне може відбува­тися й у взаємодії соціального працівника із клієнтом, який, наприклад, повернувся з місць позбавлення волі. При налагодженні контакту агресивні прояви його не­вербально! поведінки соціальний працівник може ви­тлумачити як незадоволеність, зверхність, властиву (на його думку) людині, яка повернулася з місць позбавлен­ня волі.

Ідентифікація. Сприйняття іншої людини зале­жить також від здатності поставити себе на місце іншо­го, ототожнити себе з ним, тобто від ідентифікації.

Ідентифікація ( лат . identifico —ототожнюю ) —процес і результат ототожнення себе з іншою людиною , намагання уподібнитися до неї зметою зрозуміти , як би вона вчинила в подібній ситуації .

Завдяки ідентифікації людина ототожнює себе з ін­шими людьми, групами (інроенція) або приписує ін­шим людям те, що вона думає і відчуває (проекція).