У християнському культі існують також пости, тобто утримання від їжі чи обмеження щодо страв тваринного походження протягом певного часу. Кількість пісних днів в окремих християнських церквах досягає 200.

Серед культової практики у християнстві досить поширені молитви, тобто звернення віруючих до Бога [їх образів чи святих предметів) із проханням послання їм блага та відвернення зла. Молитва - це своєрідна форма заклинань у формі прохань та благань, якими супроводжуються майже всі релігійні церемонії. Вони бувають колективні (групові) або індивідуальні.

Біблія - Священна книга християн

Біблія - збірник давніх ідеологічних, історичних та літературних пам'яток, що вважається Святим письмом у послідовників християнства. Спираючись на Біблію, християнство виробляло свій погляд на світ, на місце людини в цьому світі, на діяльність віруючої людини задля досягнен­ня Царства небесного. Цим релігійна свідомість якісно відрізняється від інших форм суспільної свідомості, жодна з них не може протиставити себе релігії. Необхідно також мати на увазі, що Біблія - це не виклад віровчення і не історія людства, це розповідь про те, як Бог шукав людину. Це промова Бога, звернена до людей, а також розповідь про те, як люди слухали (або не слухали) свого Творця. Цей діалог продовжувався півтори тисячі років.

Біблія складається із двох основних частин - Старого і Нового заповітів.

Релігія Старого заповіту починається з середини II тисячоліття до н.е. і продовжується до Різдва Христа (Р.Х.). Більшість книг Старого заповіту складена з VII по III ст. до Р.Х.

Старий заповіт займає 4/5 усього тексту Біблії і відомий у двох варіантах. Масоретський текст (Танах) прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською. Він складається з 39 книг, об'єднаних в три великі групи: П'ятикнижжя, Пророки, Писання.

Старий заповіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 50 книг. До них ставлення християн різне: протестанти визнають 39 книг, а православні - додані 11 книг вважають неканонічними, католики - 11 книг визнають другоканонічними.

У Новий заповіт, що сформувався протягом І - II ст.н.е., богослови відібрали 27 книг, текст яких абсолютно єдиний для всіх християн. ВИР складається з чотирьох Євангелій - від Матвія, Марка, Дуки та Івана; Діянь і Послань апостолів і Одкровення Івана Богослова (Апокаліпсис).

Аналізуючи зміст Біблії, слід зазначити, що християнство являло собою релігію, що відображала новий етап у розвитку суспільства. Однак багато елементів своєї ідеології християнство запозичило з інших релігій і філософсько-ідеалістичних вчень.

Суттєво християнство пов'язане з іудаїзмом. Воно зародилось як одна з релігійних сект іудаїзму і запозичило у іудеїв Танах, назвавши його Старим заповітом. Іудейський бог став, по суті, і християнським богом. Іудейське вчення про месію стало основою версії про земне життя Ісуса Христа.

Християни використали уявлення східних релігій про народження від земної жінки страждаючого, вмираючого і воскресаючого Бога. З релігій Давнього Сходу християнство перейняло також ідею про загробне життя. Уявлення про «непорочне зачаття» існувало задовго до виникнення християнства в багатьох релігіях, в тому числі в брахманізмі, буддизмі, а також в давньоіранському мітраїзмі, який був значно поширений в Римській імперії, де виступав суперником християнства в перші віки нашої ери. Можна стверджувати, що християнство взяло в мітраїзмі його центральну ідею про боротьбу в світі двох начал: світла і темряви, добра і зла. Ця ідея виступає в християнстві в образі Христа, який уособлює сили добра, і Сатани, котрий являє собою сили зла. З мітраїзму взятий також символ восьмиконечного хреста.

Треба відзначити, що християнство - це перша релігія в Європі, яка свідомо включила в свою ідеологію філософію. Наприклад, з вчення неоплатоніка Філона Александршського християнство взяло ідею про божественний Логос, як про посередника між Богом і світом. Вчення про Логос християнство трансформувало в образі боголюдини Ісуса Христа.

У Філона християнство запозичило також вчення про природжену гріховність людей і про двоїсту природу людини, яка має тіло і душу.

На вченні римського стоїка Сенеки про долю, рок, які виступають у формі божества, засновано християнську мораль. До аскетизму, по­кірності долі, смирення, терпіння, до непротивлення злу закликав філо­соф. У Сенеки християнство запозичило ідеї класового миру, рівності всіх перед Богом. У кінників християнство взяло ідею індивідуалізму, утилі­таризму, принципової рівності всіх людей та ідею космополітизму.

Все це не означає, що християнство повністю запозичило свою ідеологію. Воно лише відібрало для себе елементи багатьох релігій і вчень, трансформувавши їх у відповідності до нових умов суспільного життя, привело усе до визначальної системи, доповнило їх новими, суто христи­янськими догматами і тим самим виступило як нова релігія, що знайшла своє оформлення у Новому заповіті, зокрема в Євангеліях. Саме вони були дуже важливим кроком в духовному розвитку людства - ідея майбутнього злилась з ідеєю нової людини, котрої раніш не було, якою християнин повинен стати за прикладом Христа («Новий Адам», тобто чоловік протиставляється в Євангеліях старозаповітньому).