d) негайно повідомляти роботодавцю або працівникам, наділеними особливими функціями щодо безпеки і захисту здоров’я про будь-яку виробничу ситуацію, щодо якої вони мають обґрунтовані підстави вважати, що вона являє серйозну і безпосередню загрозу безпеці і здоров’ю, а також про будь-який помічений дефект у захисній системі;

e) співробітничати відповідно до національної практики з роботодавцем або працівниками, наділеними особливими функціями щодо безпеки і захисту здоров’я працівників, стільки часу, скільки потрібно для виконання всіх заходів і дотримання всіх вимог, передбачених компетентними органами для безпеки і захисту здоров’я працівників на робочих місцях;

f) співробітничати відповідно до національної практики з роботодавцем або з працівниками, наділеними особливими функціями щодо безпеки і захисту здоров’я працівників, стільки часу, скільки потрібно для того, щоб роботодавець міг забезпечити безпечність виробничого середовища і умов праці і запобігти виникненню будь-якої загрози для безпеки і здоров’я працівника в межах зони його діяльності.

Якщо порівняти вимоги цієї без сумніву важливої директиви з національними нормами, то можна сказати, що національне законодавство в сфері охорони праці в цілому відповідає їй. В той же час, є певні норми у Директиві Ради № 89/391/ЄЕС, які б хотілося б бачити і у національному законодавстві. Так, Кодекс законів про працю України та Закон України "Про охорону праці" багато б виграли, якщо закріплювали загальні принципи техніки безпеки, які містяться в пункті 2 ст.6 Директиви №89/391/ЄЕС.

З огляду на це вважаємо за доцільне КЗпП України та Закон України "Про охорону праці" доповнити статтею такого змісту: "Роботодавець вживає заходи, необхідні для безпеки і захисту здоров’я працівників, на підставі наступних загальних принципів техніки безпеки:

а) запобігання ризикам;

б) оцінка ризиків, яких не можна уникнути;

в) усунення небезпек у їх джерелах;

г) врахування людського фактора під час роботи, особливо, при облаштуванні робочих місць, виборі засобів праці, робочих і технологічних процесів, передусім, з точки зору полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення її шкідливого впливу на здоров’я;

д) адаптування до технічного прогресу;

е) виключення або зменшення небезпек;

ж) планування запобігання небезпекам з урахуванням стану техніки, організації праці, умов праці, соціальних відносин і впливу навколишнього середовища на робочому місці;

з) надання пріоритету колективним захисним заходам над індивідуальними захисними заходами;

і) належний інструктаж працівників".

Також в національному законодавстві не знайшов свого відбиття обов’язок роботодавця встановлений пунктом 2 ст.10 Директиви №89/391/ЄЕС, щодо здійснення необхідних заходів з тим, щоб роботодавці працівників інших підприємств, залучених до роботи на його підприємстві або виробництві одержували призначену для них інформацію стосовно: загроз для безпеки і здоров’я, а також захисних та запобіжних заходів на підприємстві або виробництві в цілому, а також для кожного робочого місця або виду робіт; чисельності працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею і евакуювання працівників, їх підготовки та обладнання, що є в їх розпорядженні.

Вимоги інших вищезазначених директив Європейського Союзу певним чином враховані національним законодавством в сфері охорони праці. В той же час, в національному законодавстві відсутній комплексний нормативно-правовий акт, який би комплексно регламентував питання висвітлені у Директиві Ради № 89/654/ЄЕС "Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров’я в робочих зонах" від 30 листопада 1989 р. Нагадаємо, що вказана директива закріплює обов’язки роботодавця щодо забезпечення безпеки і захисту здоров’я в робочих зонах, встановлює мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров’я для робочих зон, що використовуються вперше та мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров’я для робочих зон, що вже використовуються.

Крім цього сьогодні в Україні застосування знаків безпеки регулюється ще нормами Державного стандарту СРСР (ДОСТ 12.4.026-76. ССБТ. "Кольори сигнальні та знаки безпеки"), який не в усьому відповідає Директиві Ради № 92\58\ЄЕС "Про мінімум вимог до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці" від 24 червня 1992р. Так, п.3.13 "Вказівні знаки" ДОСТу 12.4.026-76. ССБТ. закріплює, що ці знаки призначені для вказівки місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів повідомлення про пожежу, складів, майстерень та встановлює такі основні характеристики цих знаків: синій прямокутник, окантований білою каймою по контуру. У той же час п.3.4 "Знаки аварійних маршрутів або першої допомоги" та 3.5 "Знаки для боротьби з пожежею" Директиви Ради № 92\58\ЄЕС встановлюють у першому випадку такі основні характеристики знаків: прямокутна або квадратна форма, біла піктограма на зеленому фоні, а в іншому - прямокутна або квадратна форма, біла піктограма на червоному фоні.

З огляду на це вважаємо за необхідне розробити комплексний нормативно-правовий акт, який би встановлював мінімальні норми щодо безпеки і охорони здоров’я у робочих зонах та відповідав би Директиві Ради № 89/654/ЄЕС. Крім цього існує необхідність у розробці на основі Директиви Ради № 92\58\ЄЕС національного нормативно-правового акту, який би закріплював вимоги до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці.

2. Досвід європейських країн в сфері охорони праці

Як відомо, світове співтовариство у цілому несе важкий тягар витрат, породжуваних нещасними випадками на виробництві, результатом яких стають людські страждання і матеріальні втрати. Про масштаб проблеми свідчить той факт, що в усьому світі за шість років другої світової війни травми на виробництві одержало значно більше людей, ніж було поранено в боях.

Маються різні підрахунки вартості нещасних випадків і професійних захворювань у промислово розвитих країнах. Наприклад, відповідно до доповіді комісії лорда Робенса, загальна вартість нещасних випадків і професійних захворювань у Великобританії в 1969 р. склала суму, рівну 0,87% валового національного продукту. Статистика США дає загальну вартість каліцтв у результаті нещасних випадків на виробництві в 1965 р. у сумі 11 млрд. дол., причому в цю суму не включений матеріальний збиток, заподіяний виробництву. Національна рада з безпеки праці США оцінював вартість нещасних випадків у країні в 1976 р. у 51,1 млрд. дол. [14, с.1].

З огляду на це у другій половині ХХ ст. промислово розвинуті країни світу почали приділяти значну увагу питанням забезпечення охорони праці та виробничого побуту. Сьогодні в європейських країнах увага до цього питання приділяється як з боку держави, так і з боку суб'єктів трудових правовідносин. Це проявляється у встановленні великої кількості правил, техніко-юридичних стандартів, що стосуються вимог до виробничих приміщень, оснащенню запобіжними пристроями верстатів і машин, сидінь для робітників, електро- і вибухобезпеки, змісту й експлуатації парових казанів, захисту від радіоактивного випромінювання, пожежобезпеки, засобам індивідуального захисту, режиму температури і вологості, стану повітряного середовища, шуму і вібрації, освітленості, питному режиму, їдальням і буфетам, санітарно-побутовим приміщенням і пристроям (туалети, душові, роздягальні і т.п.). Установлено критерії класифікації підприємств за ступенем їхньої шкідливості для здоров'я працюючих, відповідальність виробників і постачальників виробничого устаткування, норми по навчанню працівників безпечним методам праці [5, с.216].

В усіх європейських країнах створені спеціальні державні органи, покликані забезпечувати реалізацію законодавства з охорони праці, техніці безпеки, видавати відповідні правила і стандарти, координувати роботу в цій області всіх державних органів і неурядових установ. Так, у Швейцарії контролює застосування законодавства про охорону праці Федеральне бюро промисловості, мистецтв і ремесел. У ньому існує відділ захисту працівників, що складається з чотирьох інспекцій, кожна з яких займається одним з чотирьох регіонів країни. Цьому відділу додані дві служби трудової медицини в Берні і Цюріху.

Практичний контроль за застосуванням законодавства про охорону праці здійснює кантональна влада, що має в своєму розпорядженні власні служби санітарії і захисту від пожеж. Ці служби по-різному оснащені і різняться за чисельністю. Так, в Женевському кантоні вказані служби значні по кількості працівників і добре екіпіровані, то в кантонах з незначною промисловістю вони досить слабкі.

У 1984 р. у Швейцарії набрав сили консолідований закон, яким охоплені всі аспекти безпеки і гігієни праці. Цей закон надає право інспекторам припиняти роботу підприємства або роботу на будівельному майданчику, якщо вони вважають, що існує серйозний ризик каліцтва або захворювання для працівників.

Важливий вплив на стан безпеки праці має так звана Національна каса, що здійснює страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Ще в Законі 1911 р. про страхування на випадок захворювання або травматизму було передбачено, що кожне підприємство повинне в обов'язковому порядку страхувати працівників від зазначених ризиків. Тому Національна каса, що займається таким страхуванням, має можливість значно впливати на галузь безпеки і гігієни праці, встановлюючи умови, обов'язкові для дотримання. Національна каса, будучи суб'єктом приватного права, підтримує тісні відносини з федеральною і кантональною владою з усіх питань безпеки і гігієни праці в країні. Усі серйозні нещасні випадки на виробництві піддаються перевірці інспекторами каси (незалежно від державної інспекції). В їх компетенції видавати накази про зупинку на виробництві всіх операцій, які вони вважають небезпечними. Ці інспектори мають доступ також до регістрів нещасних випадків і професійних захворювань на підприємствах і можуть рекомендувати збільшення страхових внесків для тих підприємств, у яких є недоліки в цій області або в яких незадовільні програми безпеки й охорони здоров'я.

Національна каса також має свої лабораторії, де вивчаються проблеми, пов'язані з пневмоконіозами, впливом хімічних речовин, іонізуючою радіацією, шумів і вібрацій [16, с.3].

У Німеччині програми безпеки і гігієни праці багато в чому схожі на швейцарські, наприклад, тут також домінуючу роль у страхуванні від нещасних випадків грають приватні організації. Діюча у ФРН загальна система запобігання нещасним випадкам складна і складається з багатьох елементів.

Безпека і гігієна праці в Німеччині регламентуються двома типами положень:

1) офіційні державні тексти (закони і постанови);