Реферат: Європейський суд з прав людини як вищий орган з вирішення трудових спорів

Велика Палата розглядає справи в трьох випадках,коли піднімаються серьозні питання тлумачення Конвенції чи Протоколів до неї, або є ймовірність того, що відповідь поставлене перед палатою питання протирічить раніше винесеному Судом рішенню. Рішення про передачу справ в Велику Палату може бути прийнято на будь-якому етапі розгляду справи до винесення рішення по суті і при умові, якщо ні одна зі сторін в спорі не суперечить проти цього. Рішення Великої Палати являються остаточними.

Велика Палата розглядає справи:

-з міждержавних скарг;

-з індивідуальних скарг, якщо вирішення справи потребує тлумачення Конвенції і Протоколів, а також входить в протиріччя з попередніми рішеннями Суду ;

-при наявності прохання однієї зі сторін про розгляд справи Великою Палатою протягом трьох місяців з моменту винесення рішення Палатою.

Дежави-учасниці Конвенції взали на себе обов’язок виконувати рішення Суду з будь-якого спору, сторонами якого вони являються. Кінцеве рішення Суду з розглянутої справи направляється в Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

Хотілося б зупинитися і на ст. 50 Конвенції, що стосується надання справедливого відшкодування. Практика Суду містить чіткі принципи, однак застосування зазначеної статті має менш чіткий і послідовний характер. Відшкодування надається в 3-х випадках: матеріальний збиток, нематеріальний збиток, компенсація судових витрат.
Рішення констатується порушенням Європейської Конвенції прав людини і встановлюється розмір "справедливості грошової компенсації", на що іде від 2 до 4 місяців. Остаточне рішення Суду посилається в комітет Міністрів Ради Європи, що здійснює нагляд за його виконанням. Погроза застосування до держави санкцій - ефективний засіб, що гарантує виконання судових рішень. За невиконання рішень Суду членство держави в Раді Європи може бути припинено. За серйозне порушення прав людини держава може бути навіть виключена з організації, але подібного дотепер у діяльності Ради не було. Відповідно до існуючих положень за прострочення виплат компенсацій передбачені штрафні санкції. Справа знімається з контролю, коли надходить інформація від заявника чи його адвоката, що справедливість, до якої він прагнув, відновлена. За виконання рішення Європейського Суду відповідає держава в цілому: своїм авторитетом, бюджетом, іншими можливими видатками. Саме тому багато держав прагнуть не доводити справу до судового рішення, а використовують можливості процедури дружнього врегулювання її. Слід зазначити, що раніше вся процедура розгляду справи в Європейському Суді тривала 5-6 років, ці терміни, можливо, будуть скорочені до 2-3 років.

Значення Суду за останні роки стало стрімко зростати.
Так якщо в 1981 до Суду надійшло 400 звертань, з яких по 7 були прийняті рішення, у 1993 р. відповідно 2000 звертань і 53 рішення. Те вже в 1999 звертань було 20000, а прийнятих рішень - 4250.
Відповідно до частини 1 ст. 46 Конвенції високі договірні сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення суду по будь-якій справі, у якій вони є сторонами. Україна визнала юрисдикцію Суду декларативно - право на звертання громадян за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних міжнародних судових органів (4.4 ст. 55) - і нормативно, коли прийняла Закон від 17 липня 1997 р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.", 1-го Протоколу і протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до цього Закону Україна визнала всі зобов'язання, передбачені даними міжнародно-правовими актами. Зокрема, щодо визнання на своїй території обов'язкової (без спеціальної угоди) юрисдикції ЄС з прав людини у всіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ст. 46 Конвенції). Крім того, у силу даного закону Україна зобов'язується виконувати рішення Суду по будь-якій справі, у якому вона є стороною. Текст Конвенції був опублікований в офіційному виданні тільки 10 січня 2001 р.
За даними на 1999 р. 1257 українців шукали захисту своїх прав у далеких землях, відкрито ж було тільки 770 тимчасових справ (досьє), 4 з який визнані прийнятими. З зазначеної кількості тимчасових справ проти України були зареєстровані 450, з них 300 визнані не прийнятими. До сторін, щодо яких була зареєстрована найбільша кількість справ у 1999 р., належать: Росія - 972, Італія - 881, Франція - 868, Польща - 691, Туреччина - 655.

Найчастіше у своїх заявах українці скаржаться на умови утримання в місцях позбавлення волі, особливо це стосується засуджених до страти. Багато скарг стосуються невиплати заробітних плат і пенсій. Росте кількість заяв від відомих у нашій країні партійних, політичних, суспільних діячів про порушення їхніх прав. Суддя Європейського Суду від України Володимир Буткевич вважає, деякі з них дійсно мають реальні шанси на виграш.
Суд стає на захист тільки тих прав, що прописані в Конвенції і протоколах до неї. Варто звернути увагу на те, що в цьому важливому правозахисному документі нічого не говориться про право на житло, охорону навколишнього середовища чи соціальні та економічні права (хоча не можна виключити, що в майбутньому список прав, передбачених у цій Конвенції, може бути розширений). Відомий аргумент, що захисті потребують усі права особистості.

2.Особливості розгляду трудових спорів.

2.1 Порядок розгляду та наслідки розгляду трудових спорів Європейським Судом

В відповідності до ст.34,35 Конвенції,Суд може приймати заяви від будь-якої фізичної особи, будь-якої неурядової організації чи будь-якої групи приватних осіб, які стверджують, що являються жертвами порушень одної з Високих Домовляючихся Сторонніх прав, признаних дійсною Конвенцією, чи Протоколами до неї. Індивідуальні позивачі(заявники) мають право подавати свої скарги самостійно, але рекомендується звертатись до юридичних рпедставництв. Постанови Суду винисяться на його офіційних мовах (англійській та французькій), але скарга може представлятись на одній з офіційних мов країн-учасниць.

Суд не розглядає заяв, які являються:

-анонімними;

-необгрунтованими;

-зловживанням правом подання скарги;

-вже були розглянуті Судом раніше або являються предметом розгляду іншої міжнародної судової інстанції і не містять нової інформації по суті справи.

Суд розглядає заяви після того як заявником були вичерпані всі методи захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою. Ці вимоги ст.35 Конвенції означають, що заявник перед зверненням в Суд повинен використати всі існуючі в державі можливості, процедури і механізми захисту своїх прав, включаючи адміністративний і судовий захист.

Важливим моментом судового розгляду явдяється процедура дружнього врегулювання, яка передбачає досудове вирішення справи шляхом узгодження позицій сторін з питань, викладених в заяві в Суд.

Європейський Суд розглядає не всі порушення наших прав, а тільки ті, які передбачені Європейською Конвенцією з прав людини.

Тобто скаржитись на Україну в Європейський Суд можна тільки в тому випадку, якщо вона порушила якесь ваше право, передбачене Європейською конвенцією, з цього слідує, що Європейський Суд не може розглядати порушення українського законодавства, які не являються одночасно порушеннями Конвенції.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
УХВАЛА

заяви № 47602/99
Валентини Іванівни БОНДАРЧУК проти України

16 березня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою у складі суддів:

п. М. ПЕЛЛОНПЯ, голови
п. Г. РЕССА
п. І. КАБРАЛЯ БАРРЕТО
п. В. БУТКЕВИЧА
пані Н. ВАЖИЧА
п. Д. ХЕДІГАНА
пані С. БОТУЧАРОВОЇ,
а також п. В. БЕРЖЕ, секретаря секції,

беручи до уваги заяву, подану до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року і зареєстровану 20 квітня 1999 року,
беручи до уваги пункт 2 статті 5 Протоколу № 11 до Конвенції, за яким Суду надається право розглядати заяви,
беручи до уваги ухвалу Суду від 22 червня 1999 року повідомити про заяву,
беручи до уваги зауваження, подані Урядом - відповідачем, та зауваження, подані заявником у відповідь,після наради виносить таке рішення:

ФАКТИ

Заявниця є громадянкою України, 1950 року народження, проживає в с.Великі Дедеркали (Україна).
Факти справи, викладені сторонами, можна навести таким чином.
У лютому 1998 року заявниця подала до суду першої інстанції м. Шумськ позов проти обласної клініки № 2 Великих Дедеркал (державна установа) з вимогою виплатити їй повністю заробітну плату за період, що перевищував шість місяців.
Рішенням від 27 лютого 1998 року суд постановив, що клініка має сплатити заявниці суму в 2939 гривень, що дорівнювала розміру її зарплати за період, що перевищував шість місяців.
9 березня 1998 року суд надіслав у клініку розпорядження про виконання винесеного рішення.
Своїми листами до заявниці від 11 травня 1998 року та від 31 серпня 1998 року голова суду підтвердив, що клініка заборгувала їй суму в 2734 гривні. Він також повідомив їй, що загальна заборгованість клініки становить 288 000 гривень і що винесене на її користь рішення не виконується через те, що обласне управління Державного казначейства нерегулярно оплачує поточні витрати клініки.
У період з травня по вересень 1998 року заявниця подала кілька скарг до Міністерства фінансів, до Міністерства юстиції та до Міністерства охорони здоров'я України.
Рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.

ПУНКТИ ОСКАРЖЕННЯ

Заявниця скаржиться на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумськ, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати. При цьому вона посилається на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1.

ПРОЦЕДУРА

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року.
Починаючи з 1 листопада 1998 року, дати набуття чинності Протоколом №11, заяву розглядає Європейський суд з прав людини. Дата реєстрації заяви в Суді - 20 квітня 1999 року.
22 червня 1999 року Суд вирішив довести заяву до відома Уряду -відповідача, запропонувавши подати свої письмові зауваження щодо прийнятності та обгрунтованості цієї заяви, 22 вересня 1999 року Уряд поінформував Суд, що рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.
Листом від 3 листопада 1999 року заявниця підтвердила виконання рішення від 27 лютого 1998 року.
Листом від 21 січня 2000 року заявниця підтвердила своє бажання відкликати свою заяву.

ЗАКОНОДАВСТВО

Посилаючись на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1, заявниця скаржилася на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумська, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати.
Суд зауважує, що своїми листами від 22 вересня та 3 листопада 1999 року відповідно, Уряд і заявниця підтвердили виконання цього рішення. Він зазначає також, що 21 січня 2000 року заявниця повідомила про своє бажання відкликати свою заяву.
Суд вважає, що спір, пов'язаний з питанням порушення Конвенції, на якому грунтувалася заява, було вирішено в сенсі пункту (b) статті 37 Конвенції. Водночас він не вбачає жодних підстав загального характеру, які б змушували його продовжити розгляд заяви через вимогу поваги до прав людини, гарантованих Конвенцією, на підставі пункту 1 статті 37 іn fіnе Конвенції.

З огляду на зазначені причини Суд одностайно вирішив вилучити справу із реєстру.