Реферат: Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства

Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", захисту підлягають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище.

На мою думку міри захисту необхідно застосовувати не тільки до родичів свідка, але і до осіб, що "тісно пов'язані" із свідком, якщо вони піддаються небезпеці через участь свідка в судочинстві. У такому випадку умовою застосування захисних заходів є не наявність юридичних характеристик, що фіксують той або інший ступінь, вид родинних зв'язків особи, яку захищають з учасниками судочинства, наявність "тісного зв'язку" – категорії духовної, моральної, що, є правильним, тобто “близьких” людей.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство спрямоване головним чином на те, щоб забезпечити розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. І це зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, що є виправданим. Проте, неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, постраждалих від злочину та осіб, які виконуючи свій громадянський обов'язок сприяють кримінальному судочинству, захищені законом менш рішуче.

Використовуючи законодавство, визначимо перелік осіб, до функціональних обов’язків яких входить здійснення захисту учасників кримінального процесу.

Згідно статті 3. Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

До першої групи відносяться:

• органи дізнання, слідчі, прокурори, суд, у провадженні яких знаходяться кримі­нальні справи, де брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону;

• органи (підрозділи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Заходи безпеки здійснюють:

• органи Служби безпеки України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивіль­них позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, пе­рекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компе­тенції Служби безпеки України;

• органи Міністерства внутрішніх справ України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримі­нальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представ­ників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціа­лістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції МВС України.

Якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні суду або прокуратури, то виконавця заходів по забезпеченню безпеки визначає суддя (суд) або прокурор.

Дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких знаходяться спра­ви, можуть не тільки приймати рішення про застосування заходів безпеки, але й самі здійснювати такі заходи, зокрема для забезпечення конфіденційності да­них про особу.

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командира­ми (начальниками) військових частин (з'єднань, закладів).

Саме на посадових осіб цих органів покладається, обов’язок, з одного боку, приймати рішення про необхідність застосування заходів безпеки відносно конкретних осіб, з іншого – здійснювати для виконання прийнятого рішення цілком визначені заходи, необхідні й достатні для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Для прав і обов'язків характерна диференціація: права органів які приймають рішення про застосування заходів безпеки та органів які здійснюють заходи безпеки - диференційовані, а обов'язки однакові.

Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.