Реферат: Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності

-перед вами процес, в який треба поринати зі світлим розумом, чистими руками і палким серцем.

Ми ще не раз повернемося до цього, бо це робити зобов’язує нас нашапрофесія, але сьогодні скажу: комуні ­ кація за своєю при ­ ро ­ дою є “агресивним” процесом, процесом уп ­ ли ­­­­­ ву на людину або суспільство, оскільки процес встановлення кон ­­ так ­­ тів (чим є ко ­ му ­ нікація), хоч сам собою і безболісний, але не такий уже й наївний щодо методів і способів контактування; він може бути нав’язливим, грубим, підступним і т. п. І лише з кон’ ­ юнктурної точки зору або через науков е невігластв о можна сказа ­ ти, що комунікація — це дисти­льований процес передачі інформа ­ ції, не пов’язаний з упливом на людей. Про цей уплив ви повинні па ­ м’ ­ ятати постійно і повинні добре усвідомлювати, щó ви робите словом і нести за це відповідальність, якщо не перед своєю сові ­ стю, то перед законом. Говорячи про своє право на слово, ви по ­ вин ­ ні подумати і про права того чи тих, хто вас слухає. Не можна бути егоїстом і прагнути сказати за будь-яку ціну своє слово, треба поважати тих, хто вас слухає , і думати про те, чи потрібне їм ваше слово. Треба думати не тільки про свої права, а й про права тих, з ким в и спілкуєтеся .

Сьогодні, як приклад, ми переглянемо сюжет каналу OTV, в якому співачка Астрая говорить про безцеремонне втручання журналістки у її приватне життя.

11 серпня в літньому концертному залі м. Ялта на своєму концерті Філіп Кіркоров висловився про ЗМК як четверту владу. На його дум­ку, вони ні четверта, ні п’ята, ні шоста. Не достатньо пописувати всякі статеєчки, втручаючись в інтимне життя, і вважати себе владою. Це “мания величия”, сказав співак. І справді, ЗМК не є власне владою, але вони мають таку ж владу над людьми, яку мають і той же Філіп Кіркоров, хто зібрав кількатисячну аудиторію й зумів утримати її про­тягом двох годин, й інші артисти, оратори, інші майстри слова.

Наше визначення комунікації, як і всі інші, не претендує на вичер­п­ність. Його можна доповнювати, розширювати, модифікувати, що ми зараз і зробимо, коли поведемо мову про масову комунікацію.

Визначення масової комунікації не можна витворити простим до­да­ванням слова маси до слова комунікація . Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й модифікації самого процесу спілкування. Якщо у ти­по­вих, побутових або навіть виробничих, ситуаціях спілкування вини­кає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, напри­клад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує кому­ні­канта ставитися до спілкування серйозно, готуватися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою пра­цею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для нас жур­на­лістів),— спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і моти­вом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь спра­ви.

Таким чином, під масовою комунікацією (масовим спілку ­ ванням, mass communication ) ми розуміємо організоване спіл ­ ку ­ вання ,

що є видом суспіль­но-культурної діяльності,

яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелекту ­ аль ­ но-ми­сли­­тель­них та емоційно-вольових дій ,

спрямованих на духовне, про­фе­сій­не чи інше єд­нан­ня ма ­ си людей (мас).

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як ор­га­ні­зованого спілкування, або діяльності, тобто такої активності людей, яка має свої мотиви, свою структуру, яка складається з дій — актів, підпорядкованих меті. До речі, будь-яка діяльність не існує сама собою, вона завжди представлена конкретними діями і в них реалізується. Найприроднішими діями, в яких від­бу­вається спілкування як діяльність, є мовні дії, або мовлення .

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципове значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних процесів у суспільстві. Ідея організовано­го спілкування може виникнути лише у ситуації від­по­ві­даль­но­сті мовця (комуніканта) за свою “словесну роботу”. Ця відпові­даль­­ність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо та­ке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комунікації. Масовість акту мов­ленн­я, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчуття важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ставитися до організації са­мо­го процесу спілкування. Окрім того, психологічно спілкуван­ня з масами — це є завжди вихід за межі свого звичного, непо­міт­ного для своєї ж свідомості “я”. Актуалізація свого “я”, тоб­то усвідомлення того, що і як ти робиш у цей момент, характер­на для особливих ситуацій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікативна ситуація, в якій дово­дить­­ся тримати слово перед масою людей. Усвідомлення ж сво­їх вчин­ків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідом­лення й керування ними лежить в основі професіоналізму, тобто майстерності. А це в свою чергу веде до професіоналізації дій, виникнення відповідної професії й підготовки відповідних фа­хів­ців. Таким чином, організоване спілкування, яким є масова комунікація, давним-давно набуло ознак професіональної діяль­но­сті й поставлене у виробничі умови поряд з розвитком засобів масо­вої комунікації, без яких ефективний зв’язок з масами не­мож­ливий, тобто поряд з виникненням індустрії мас-медіа. Згід­но з визначенням масового спілкування, взятого зі словника A Dic­tionary of Communication and Media Studies (Ed. by J. Watson and A. Hill.— London, New York, Sydney, Auckland, 1997.— C. 132—133), цим терміном позначають “інституалізовані форми ви­роб­ництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) пові­домлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи знач­ний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціо­ну­ванні, через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису” (подано у перекладі О. В. Зернецької [Зернецька О. В., 19]). Як бачимо, організація процесу масового спілкування досягла такого рівня відповідальності й серйозності, що за організацію спра­ви масового спілкування відповідають цілі установи, заклади, фабрики (“інституалізовані форми виробництва і розповсюджен­ня”) і кожен відповідає за організацію певного процесу масової ко­му­нікації (“роз­­по­діл праці в їхньому виробничому процесі та функ­ціону­ван­ні”), оскільки процес організації масового спілкування є складним (“через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звуко­за­пису”).

В іншому визначенні масової комунікації, взятому зі словника Ellmore R. T. Mass Media Dictionary (Lincolnwood, 1992.— С. 351), наголос зроблено на швидкому розповсюдженні копій інформації, виготовлених механічно або електронно для гетерогенної (різнорід­ної) і дуже великої кількості індивідуумів. Це швидке розповсю­джен­ня інформації згадуваний уже дослідник Г. Г. По­чепцов навіть поклав в основу визначення комунікації взагалі: “…пропонуємо визначити комунікацію як процес прискорення обміну інформа ­цією ” [Почепцов Г. Г., 1999, 19].

Отже, беручи до уваги професіональний аспект масової комуні­ка­ції на сучасному етапі, ми можемо запропонувати таке її визна-ння:

Професіональна масова комунікація — це майстерно органі ­ зо ­ ване спілку­вання у вигляді суспільно-культурної діяльності ,

учасниками якого є, з одного боку, про­фесіональні мовці (ко ­ му ­ ні­ка­то­ри, або комунікан­ти), що чи­нять згідно з суспільно-етич ­ ними нор­ма­ми, закона­ми держави, ви­мо­гами тех­но­логії ор ­­­ га ­ нізації мовлення й спілку­ван­ня,

і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат),

на яку здійснюють уп­лив професіональні мовці через засоби масової комунікації,

що є продук­том професійної масо­во­ін­формаційної діяльності у сфері інформаційної інду­стрії як “ін­сти­туалізова ­ ної форми ви­роб­ництва і роз­пов­сюдження загально­до­ступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому мас ­ шта ­ бі, вклю­ча­ю­чи значний розподіл праці в їхньому виробни­чому процесі та функціонуванні через складне посеред­ництво дру ­ ку, фільму, фотографії та звукозапису” (J . Watson , A . Hill ).

Становлення масової комунікації як сфери професіонально орга­ні­зо­ва­ної суспільно-культурної діяльності так чи інакше пов’язано з виникненням професії комунікатора, яка у суспільстві офіційно ще не є визнаною (навіть ідуть дискусії навколо того, журналіст як ко­му­нікатор — це професія чи ні), і розвитком виробничої сфери для забезпечення масової комунікації.

Професія виникає там і тоді, де й коли починають говорити про професіоналізм, майстерність. Професіоналізм журналіста як кому­ні­катора сьогодні є очевидним. Власне, ми й намагаємося розрізняти у журналістській справі професіоналів і непрофесіоналів, любителів, “чайників”. Професія журналіста існує, інша річ, який її статус і до якої сфери людської діяльності вона належить. Відповідь одна: до сфери професіональної масової комунікації як виду суспіль­но-куль­тур­ної діяльності і має статус творчої про­фесії, пов’яза­ної зі ство­рен­ням неповторних, оригінальних тво­рів.

Творча праця відрізняється від нетворчої тим, що при творчій пра­ці не можна поставити на потік виготовлення стандартних пред­метів виробництва. Продукт творчої праці завжди існує в одному при­­­мірнику й позначений індивідуальністю виготівника, його світо­ба­­чен­ням, розумінням життя тощо. Під час комунікації сказане мов­цем слово — це тільки його слово, що виражає тільки його задум, сподівання, тільки його емоції. Але це зовсім не означає, що творча праця раз і назавжди позбавлена технологізації процесів праці, уні­фі­кації певних операцій. Межа між “творчим” і “нетворчим” змінна, вона залежить від стану професії, рівня наукового розвитку су­спіль­ства, освіченості виконавця роботи. Очевидним сьогодні є те, що, на­при­клад, пошук інформації для написання творів більшою мірою стає вже справою технологічної освіченості, ніж творчого натхнен­ня.

У складних формах діяльності, як і професіональної ма­со­вої ко­му­ні­кації, ряд процесів може мати чисто творчий харак­тер, а інші процеси можуть технологізуватися й “ставати на потік”, а та­кож переходити у сферу виробництва.

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у струк­турі діяльності необхідно уявити її структуру.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масо­вої комунікації, які функціонують у системі масової комуніка­ції для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

1. Яке ж співвідношення творчих і нетворчих процесів у струк­турі масової комунікації та чим зумовлене це співвідно­шен­ня? 2. Чому виробничі процеси у структурі масової комунікації при­­ве­ли до піднесення масовоінформаційної діяльності у наш час і чим по­зна­чений розвиток сучасної інформаційної індустрії у світі?

Постараємося якомога коротко відповісти на поставлені запи­тан­ня.

1. Комунікація від природи своєї є конституюючим фактором су­­спіль­ного розвитку. Немає спілкування — немає спільноти. Як­що ми, фантазуючи, припустимо, що суспільство, яке не розвивається, може бути без науки, освіти, то без спілкування, без передачі інфор­мації суспільство існувати не може взагалі.

На ранніх етапах суспільного розвитку комунікація має виключ­но опера­ці­о­нальний рефлекторно-поведінковий характер і залежить від віталь­них, тобто життєвозабезпечувальних, потреб людей. Лю­ди об’єднувалися в колективи, групи з метою отримання їжі, будів­ництва житла тощо. У цій ситуації комунікація виступала знаряд­дям об’єднання у групи.