Реферат: Загальная характеристика специализированных установок ООН

Проблеми функціонування системи СУ

Аналіз діяльності СУ приводить до висновків, що її недостатня ефективність зумовлювалась рядом факторів: згубним впливом "холод­ної війни", що породжувала ідеологізацію і безплідні словесні баталії, відсутністю координації між ними і взаємодії з ООН; проблемами в процедурі голосування, яка не відповідала ре­аліям життя і суперечила інтересам країн, що робили найбіль­ший фінансовий внесок у бюджети організацій; глибокими розходженнями серед членів організацій щодо цілей і методів економічної й соціальної політики; зниженням професійного рівня співробітників секретаріатів тощо.

З відступом "холодної війни" відійшли в минуле й ідеологічні баталії в системі ООН. Але інші проблеми функціонування СУ все ще стоять на порядку денному.

Причиною напруженості в системі ООН була і залишається конкуренція за одержання коштів з програм ООН.

Колізії виникають між СУ й іншими структурами ООН, між СУ й урядами, які забезпечують найбільші внески в бюджет. Справа в тому, що внески кожної країни-члена визначаються залежно від її можливостей платити. Більшість країн сплачують внески, що становлять 0,01% бюджету, а основну суму складають внески західних країн (від 5 до 25%). Водночас бюджетні витрати організації визначаються Гене­ральною конференцією на основі принципу "одна держава — один голос".

Це створює передумови, які дають змогу малим і середнім країнам, фінансовий внесок яких незначний, шляхом голосу­вання вирішувати проблеми і визначати програми у відповід­ності із своїми інтересами. При цьому не завжди враховуються інтереси держав, що забезпечують основні надходження до бюджету організації.

Розв'язання цієї проблеми пов'язане з серйозними трудно­щами, бо заклики до впровадження "виваженого голосування", яке б ураховувало внески' країн, стикаються із запереченнями переважної більшості членів організацій — в основному країн, що розвиваються, які звертають увагу на порушення у такому разі принципу суверенної рівності держав. . Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ. Бюджетна незалежність і конституційна автономія СУ перешкоджають проведенню уз­годженої політики, обумовлюють дублювання, розпорошення і без того обмежених фінансових ресурсів.

Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації.

Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адмі­ністративних і бюджетних питань (АСАВО); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізо­ваних установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ.

Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з коорди­нації, Комітет планування розвитку. Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань засто­сування науки і технології.

Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністра­тивний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Ге­неральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Кон­ференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН.

Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами.

Засідання комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність.

Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьом органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитися в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більш віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж ООН.

Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ. Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лиш повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозумілі що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів.

Поряд із створенням адміністративного механізму органі з координації діяльності СУ застосовуються й інші методи спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх еле ментів системи ООН. Один з них — прийняття широких довгострокових планів економічного й соціального розвитку, виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи систем ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге -1971-1980 рр., третє — 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередженні міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння зба­лансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ.

Іншим методом координування є доручення окремим орга­нам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД — одному з органів Генеральної Асамблеї — було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі.

ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації ді­яльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів.

Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ. До того ж члени СУ — як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, — не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприй­нятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забез­печення централізованого керівництва й ефективної коорди­нації дій.

Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріори­тетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясу­вання їх позитивних рис і недоліків.

Ефективність функціонування кожної міжнародної органі­зації значною мірою залежить від компетентності і професі­оналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналіз­му кандидатів і принципу справедливого представництва різних країні континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміц­нення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.

Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеці­алізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають ви­робленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації — в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтереси усіх членів організації.

Роль спеціалізованих установ у сучасному світі

Оцінка ролі міжнародних організацій, в тому числі спеціалізованих установ залежить від бачення завдань, що стояли у післявоенній період перед ними.

Ті, що сподівалися, що завдяки діям СУ економічні та інші бар’єри між державами будуть зруйновани і відбудеться вирівнювання соціально-економічних показників у різних країнах світу, мають підстави для розчаруваннь. Цього не сталося.

Новий міжнародний економічний порядок не був втілений в життя, і країни, що розвиваються, як і раніше, висловлюють глибоке незадоволення політикою багатих, розвинутих країн, Суперечності Південь—Північ дедалі більше висуваються на передній край світового порядку денного.

Не відбулося й зміцнення загальної стабільності у світі. Кінець «холодної війни» не означав усунення загрози миру і безпе­ці. Хвиля регіональних конфліктів віддзеркалила існування гострих багатопланових суперечностей між народами і країнами,

В такому політичному кліматі СУ не змогли реалізувати ясі свої потенційні можливості, а згубний вплив «холодної війни» істотно підривав ефективність їх діяльності.

І все ж у соціально-економічній галузі були досягнуті значні позитивні результати, .незважаючи на скромні фінансові мож­ливості СУ. По лінії ООН та її спеціалізованих установ країнам, що розвиваються, надавалася технічна, фінансова допомога здійснювалося сприяння торгівлі, перебудові економіки країн «третього» світу, боротьбі з неписьменністю, розвитку наці­ональних культур.