Отже, враховуючи вищевикладене, працівник, з яким укладено строковий трудовий договір і який є інвалідом однієї з трьох груп інвалідності, що підтверджується відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії чи пенсійним посвідченням, або який хворий, що підтверджується медичною довідкою, вправі вимагати дострокового розірвання цього договору, подавши письмову заяву про це і виклавши в ній обставини, за яких наявна хвороба або інвалідність перешкоджають продовженню його роботи, якщо роботодавець не виявляє ініціативи щодо звільнення цього працівника. Інші підстави застосовуються так само як і при розірванні трудового договору укладеного на невизначений строк з ініціативи працівника. Ч.2 ст.39 КЗпП України встановлено, що спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів [1].

2. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та інших осіб

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, на відміну від працівника, позбавлений права на свій розсуд розірвати трудовий договір. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну можуть бути розірвані з ініціативи роботодавця лише з підстав, визначених законом, і з дотриманням обумовленого законом порядку [10, с.10].

Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачено в статті 40 КЗпП України. Такими підставами є:

1) зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу [1].

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу [1].

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації [1].

Законодавством встановлено певний порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника. Цей порядок включає:

· загальні гарантії для всіх працівників;

· спеціальні гарантії для деяких їх категорій [11, с.60].

Загальної гарантією є необхідність одержання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника. У статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст.40 і п.2 і 3 ст.41 КЗпП України, можливе лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник [1]. Виборний орган первинної профспілкової організації розглядає подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору у 15-денний строк і повідомляє його у 3-денний строк про прийняте рішення. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим [1]. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Якщо трудовий договір з працівником у зазначених випадках розірвано без звернення до профспілкового органу, то в разі судового розгляду цього спору суд припиняє провадження по справі, робить запит про згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті [1].

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається у, передбачених ст.43-1 КЗпП України, випадках:

1) ліквідації підприємства, установи, організації;

2) незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;

3) звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;

4) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

5) звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;

6) звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;

7) звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;

8) звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу [1].

Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації [8, с.55].

Спеціальні гарантії, встановлені для деяких категорій працівників передбачені ст.41 КЗпП України. Так, крім загальних підстав, передбачених ст.40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; 1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;