Реферат: Заходи заохочення суспільно корисної мотивації правомірної поведінки у запобіганні злочинності

- особи, які зловживають алкогольними напоями, наркотичними засобами, хворі на СНІД та інші невиліковні хвороби;

- особи, які займаються проституцією;

- особи, які не мають постійного місця проживання;

- неповнолітні злочинці;

- діти, позбавлені батьківської опіки;

- особи, які є постраждали внаслідок вчинення злочину (торгівля людьми, втягнення у злочинну діяльність та інші);

- особи, які є жертвами насилля у родині тощо.

Зауважимо, що вказані категорії осіб потенційно можуть вчинити або вчинюють злочини. Відносно них повинна постійно здійснюватись робота щодо переорієнтації негативної мотивації (помсти, хуліганських мотивів, корисливих мотивів, які найчастіше реалізуються у тяжких злочинах проти життя та здоров’я) на суспільно корисну (допустиму).

Занепокоєння викликає така категорія осіб, як неповнолітні злочинці, діти, позбавлені батьківського піклування, «діти вулиці». Крім того, загрозу ховає у собі категорія дітей, які ростуть у начебто благополучній родині, проте батьки не приділяють достатньої уваги вихованню дитини через власну необізнаність, зайнятість та інші причини як об’єктивного, так і суто суб’єктивного характеру.

Комплекси, які дитина отримує у сімейному вихованні, залишаються із нею майже усе життя, найбільш вразливі моменти, які укорінились у дитячу психіку, можуть у майбутньому стати причиною жорстоких злочинів, причину яких важко буде з’ясувати. Навіть якщо злочинець зростає у зовнішньо нормальній родині батьки часто приділяють багато уваги інтелектуальному й фізичному розвитку дитини, залишаючи без уваги його емоційно-вольову сферу [13].

Поряд із загальним занепадом моральності у суспільстві зростає тенденція до пропагування «легкого» життя, «легкого» заробляння грошей у лотереях, гральних автоматах тощо. Праця, отримання від неї задоволення, все частіше виходить на другий план. Прагнення до заможного, безтурботного життя все частіше реалізується кримінально-протиправним шляхом.

Крім цього, формування мотивації діяльності знаходиться під постійним тиском кримінальної субкультури, яка все більше охоплює всі сфери життя суспільства та створює противагу загальній культурі. Так, за нашими спостереженнями, якщо у 1998-1999 роках кількість радіостанцій «Шансон» складала у межах Донецької області 1-2, то на сьогодні таких станцій, репертуар яких складає «тюремна лірика», ми нараховуємо вже 4. Небезпечність поширення інформації такого роду ми вбачаємо у тому, основний масив репертуару має негативне забарвлення відносно правоохоронної системи держави, пропагує недовіру до працівників суду, прокуратури, міліції, негативне та агресивне ставлення до осіб, які сприяють викриттю злочинної діяльності та сприяють розслідуванню злочинів.

Кримінальна субкультура поволі просякає в загальну культуру населення і руйнує її, нав’язуючи притаманні зразки злочинної поведінки [3, с. 65]. Більш того, думка про те, що судимість – не осуд, а, навіть, честь (за поняттями злочинного світу), набуває свого поширення серед морально несформованої найуразливішої категорії осіб – неповнолітніх 14-17 років [13, с. 56].

Вважаємо окреслену ситуацію критичною. Кримінальна субкультура, про існування якої раніше громадськість лише здогадувалась та яка була відома обмеженому колу осіб, сьогодні ставить під сумнів морально-правові цінності суспільства, які формувались протягом багатьох століть, спираючись на культурну спадщину українського народу. Слушно зазначає О.М. Костенко, що свобода без культури – це свобода сваволі й ілюзій. Вона проявляється у вигляді утопізму, містицизму, екстремізму, аморальності, злочинності та інших видах соціальної психології. Краще за допомогою культури усувати сваволю людини, ніж карати за прояв цієї сваволі у виді злочину [8, с. 45].

Сьогодні необхідний підхід, який би здатен був вплинути на свідомість людини і викликати переосмислення цінностей, якими вона живе. Справедливо зазначає М.В. Палій, що зміст та сенс життя у суспільстві зводиться до забезпечення себе «насолодою» від матеріального, посадового та суспільного статусу. Людина має так чи інакше бути наділена ідеєю, прагненням до досконалого та взірцевого [12, с. 235]. У такому контексті доцільно будувати всю подальшу діяльність щодо формування суспільно корисної мотивації. Тому ефективну допомогу можуть надавати волонтери та волонтерські організації, практика співпраці з якими застосовується в багатьох країнах світу.

Волонтерська діяльність базується на високих внутрішніх моральних засадах особи, прагненні реалізувати себе крізь допомогу тим, хто її потребує, у становленні та розвитку громадянського суспільства. У зміст терміну “волонтерський рух” вкладається добровільна, доброчинна, неприбуткова, вмотивована суспільна діяльність. Не може бути віднесена до волонтерської безкорислива діяльність, яка має одноразовий або випадковий характер чи яка здійснюється на підставі родинних або дружніх стосунків.

На сьогодні питання діяльності волонтерів законодавчо не врегульоване. Так, існує декілька нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання суспільних відносин у сфері здійснення волонтерської діяльності.

Це, зокрема, постанова КМУ «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» від 10 грудня 2003 року № 1895, Концепція проекту Закону України «Про волонтерський рух», схвалена розпорядження КМУ від 15 жовтня 2004 року №748-р (далі – Концепція), постанова ВРУ «Про прийняття за основу проекту Закону України про волонтерський рух» від 29 листопада 2005 року № 3129-IV, наказ міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту "Про затвердження Типового положення про Школу волонтерів центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді» від 30 січня 2006 року № 204.

У Концепції йдеться про численні недоліки у зв’язку із відсутністю єдиного законодавчого акту щодо регулювання волонтерської діяльності, зокрема:

- відсутність, як правило, в бюджетах різних рівнів статті видатків на розвиток волонтерського руху

- слабкість системи заходів загальнодержавного, регіонального і місцевого рівня щодо пропаганди волонтерського руху серед населення, недостатнє його висвітлення у засобах масової інформації

- недостатня визначеність механізму заохочення волонтерів та організацій, що використовують їх послуги, до більш активної роботи, а також порядку відшкодування витрат під час виконання волонтерами своїх обов’язків

- недостатнє, а інколи і невиправдано суворе регулювання окремих питань легітимації статусу волонтера (оформлення на роботу, кваліфікаційні вимоги тощо [7].

Напрямами провадження волонтерської діяльності може бути, зокрема, надання допомоги громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю; громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування; іншим громадянам, іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах і потребують сторонньої допомоги; участь в охороні громадського порядку, державного кордону, наданні допомоги громадянам у захисті гарантованих Конституцією і законами України їх прав і свобод; захист об’єктів навколишнього природного середовища та об’єктів культури тощо. Вважаємо за доцільне окремим та самостійним напрямком вважати діяльність волонтерів у місцях позбавлення волі, оскільки така практика є міжнародно визнаною та сприяє досягненню значних результатів у виправленні засуджених.

Серед позитивних тенденцій, закріплених у Концепції, варто виділити необхідність розроблення заходів загальнодержавного, регіонального і місцевого рівня щодо пропаганди волонтерства серед населення, в тому числі започаткування проведення щорічного свята “День волонтера", а також сприяння широкому висвітленню волонтерського руху в засобах масової інформації. Вважаємо, що до волонтерського руху може приєднатись будь-яка особа, навіть незалежно від наявності судимості чи перебування на обліках у правоохоронних органах. До того ж, Концепція не висуває особливих умов до кандидатів у волонтери. Вважаємо, що залучення до волонтерської діяльності осіб, які так чи інакше входять до «групи ризику» та перелічені нами вище, має кримінологічне значення у запобіганні вчиненню злочинів перш за все ними ж самими.

Кожна особа має у житті нереалізовані можливості, може бути корисною для іншої особи або для суспільства взагалі. При цьому кожна особа має власні захоплення, переживання – співчуття до покинутих тварин, занепокоєння станом екології, занепокоєння станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнились із зазначених місць, долею малюків із дитячих будинків та багато інших проблемних напрямів соціальної дійсності..

Кожен зможе знайти свій напрямок діяльності, де має реалізувати себе як особистість. Головне – правильно визначитись із таким напрямком. Ми вважаємо, що зазначена суспільно корисна діяльність, відчуття власної значущості у суспільстві та можливість робити добро, здатна переорієнтувати мотивацію особи із суспільно негативної на суспільно корисну.

Таким чином вважаємо, що вкрай необхідно прийняти Закон України «Про волонтерський рух», де визначити поняття волонтерської діяльності та волонтера, принципів її роботи, завдання та сфери діяльності, заходи заохочення волонтерів, а також окремо визначити повноваження та діяльність волонтерів у пенітенціарній системі як вид соціальних послуг із урахуванням особливостей пенітенціарних закладів.

Створення волонтерського руху може стати новою ідеологією загального масштабу на зразок піонерства, комсомольства, рух, у якому людина, незалежно від віку, соціального статусу та інших критеріїв змогла б реалізувати себе як особистість не тільки правомірними засобами, але й засобами, які здатні некаральними шляхами переорієнтовувати інших на вчинення правомірних дій.