Двічі, у 1995 і в 1997 р. фахівцями ряду незалежних організацій проводилися опити підприємців найбільших міст України (Дніпропетровськ, Харків, Львів, Луганськ, Вінниця). І обидва рази, відповідаючи на питання, які проблеми вони вважають для себе самими складними, підприємці на перше місце поставили питання оподатковування, а саме: високі податки, їхня надмірна кількість, часті зміни в податковій звітності. На другому місці — велика кількість законодавчих актів і часті зміни в законодавстві[2] .

З цих двох проблем логічно випливає ще одна, що підприємці також ставлять у розряд серйозніших, — тиск із боку органів влади.

Безумовно, державні органи знають і про наявність цих проблем, і про їхню значимість. Про це свідчить то обставина, що однім із найважливіших завдань своєї економічної політики держава проголосила зниження податкового тягаря.

У 1997 р. були прийняті нові редакції найважливіших законів в області оподатковування. Це Закони України «Про систему оподатковування» від 18 лютого 1997 р., «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. і «Про податок з додаткової вартості» від 3 квітня 1997 р.

Уведено єдину базову ставку податку з прибутку — 30 %. Таким чином, зменшена лише ставка податку з прибутку за посередницькими операціями (раніше вона складала 45 %) і за ігорний бізнес (раніше — 60 %).

Законом «Про систему оподаткування» ставка збору на обов'язкове страхування зменшена з 32,56 до 32 % від фонду заробітної плати.

І, нарешті, Закон України «Про податок з додаткової вартості». Сама ставка податку залишена без змін, тобто 20 %. Однак процедура прийняття Закону і суперечливість його норм породили стільки проблем для підприємців, скільки не мали всі попередні редакції законів разом узяті.

Що стосується породжених Законом проблем, то, у першу чергу, - це протиріччя між податковим і бухгалтерським обліком щодо визначення поняття «реалізація продукції». На відміну від старої редакції Закону, у якій числення і відшкодування ПДВ цілком базувалося на принципах бухгалтерського обліку, нова редакція ґрунтується на податковому обліку, що ще має бути погоджувати з бухгалтерським обліком.

За новим Законом податкові зобов'язання виникають із моменту відвантаження проданого товару незалежно від надходження грошей на рахунок, що якоюсь мірою перетворює ПДВ у податок на наміри, а не на результат діяльності. А це неминуче породжує переплати ПДВ платниками податків за визначений податковий період, що означає втрату часу і частини оборотних коштів.

Наступна проблема — це надзвичайне ускладнення процедури повернення ПДВ, хоча сама по собі ця ідея дуже справедлива. Однак тепер кожна угода обростає цілим стосом звітних і інших документів: податкові накладні, книга обліку покупки товарів, книга обліку продажу товарів та ін. При цьому залишаються і документи, якими угоди оформлялися раніше. Це звичайні накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні, товарні чеки та ін.

При цьому можна зрозуміти цілком розумні і правильні наміри законодавця — «перекрити кисень» тим, хто працював у тіньовій економіці, а також на грані тіньової і легальної економіки, перераховуючи гроші за неіснуючі товари на «темні», незареєстрованні, «триденні» фірми з метою придбання готівкою значних сум і для інших непорядних цілей.

Може бути, після перерахування усіх недоліків Закону покажеться дивним, але по оцінках фахівців Гарвардського університету, Закон увібрав у себе чимало рис і стандартів сучасного європейського законодавства по ПДВ, а у визначеному змісті і випереджає деякі країни.

Справа, напевно, у тому, що Закон не відповідає економічної ситуації в Україні і системі чинного законодавства. У нормальних же умовах він міг би стати гарним стимулом до добровільного поступового розширення легальної сфери економіки.

Якщо ж говорити про оцінку Закону виходячи із сьогоднішніх реалій, то його прогресивність очевидна лише для контролюючих органів: їм полегшало перевіряти підприємців.

Для підприємців цей Закон однозначно погіршив умови роботи.

5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.

Забезпечення правової охорони інтелектуальної власності є невід'ємною умовою розвитку наці­ональної економіки, що впливає на збереження і збагачення науково-технічного потенціалу України, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі, залученню іноземних інвестицій, зокрема, у вигляді найсучас­ніших технологій, виходу держави на світовий ри­нок інтелектуальної власності як рівноправного партнера.

За станом на сьогодні в Україні діють 10 законодавчих актів, 11 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, та 45 відомчих нормативно-правових актів, зареєстрованих у Мінюсті України. Це дає підстави для висновку, що існуюча законодавчо-нормативна база в цілому забезпечує нагальні потреби правової охорони більшості об'єктів інтелектуальної власності.

Керуючись Конституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної власності, Держпатент України працює в напрямі подальшого розширення і удосконалення зако­нодавчої бази в сфері охорони промислової власності. Розроблено Концепцію розвитку державної системи охорони промислової власності, яка передбачає програму удоско­налення законодавчо-нормативної бази в цій сфері, а також формування і розвитку виконавчої інфраструктури системи, необхідної для реалізації законодавства. Не тільки розроблено, але й розглянуто Верховною Радою України в першому читанні проект Закону України «Про охорону прав на зазначення географічного походження товарів». Передбачається розробити проекти законів про охорону прав на такі об'єкти інтелек­туальної власності, як комерційна таємниця, фірмові найменування. Є потреба у подальшому удосконаленні законодавства стосовно винаходів, які створені при вико­нанні службового завдання («службові винаходи»).

Статтею 54 Конституції України гарантується право кожного громадянина на захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Але мова йде тільки про права фізичної особи — окремого громадянина. Залишаються конституційне невизначеними права на інтелектуальну власність юридичних осіб — підприємств, наукових установ, фірм тощо.

Потребують також подальшого удосконалення деякі положення Цивільного, Кри­мінального та Адміністративного Кодексів, антимонопольного, митного і податкового законодавства, які мають відношення до охорони та використання прав інтелектуальної власності.

Створена законодавчо-нормативна база в цілому вирішує питання надання прав на об'єкти інтелектуальної власності. Тому особливу увагу тепер треба приділити питанням захисту прав на дані об'єкти. Ці питання мають бути відображені в Цивіль­ному, Кримінальному та Адміністративному кодексах. Зокрема, проект Книги четвертої Цивільного кодексу України (Право інтелектуальної власності), який внесено на розгляд Верховної Ради України, не відповідає вимогам як чинного законодавства України, так і міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, або приєднання до яких планує­ться. Цей проект потребує докорінної переробки.

Окрім удосконалення чинного законодавства в цій сфері, що обумовлено потре­бами вітчизняної економіки, відповідні зміни та доповнення мають бути внесені згідно із зобов'язаннями України щодо імплементації у національне законодавство визнаних норм міжнародного законодавства з питань охорони інтелектуальної власності. Ці зміни і доповнення зумовлені необхідністю гармонізувати деякі положення чинного законо­давства, зокрема, кримінального, цивільного, адміністративного, антимонопольного, митного тощо, з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної влас­ності (Угода ТКІР5), інших міжнародних договорів, до яких належать, зокрема, дого­вори України з США та ЄС, згідно з якими наша держава повинна в строк 4—5 років створити систему охорони інтелектуальної власності на рівні найбільш розвинених країн світу.

За час діяльності Держпатенту України протягом 1992—1997 рр. відомством надано правову охорону майже 52 тис. об'єктам промислової власності, в тому числі видано понад 24 тис. патентів на винаходи. За офіційними відомостями Міждержавної ради з питань охорони промислової власності СНД у 1996 р. частка України у такому пока­знику, як видача патентів на винаходи, була удвоє більшою, ніж загальна кількість патентів, виданих іншими державами СНД (за винятком Російської Федерації).

Для забезпечення ефективного проведення державної науково-технічної патентної експертизи створено національний патентно-інформаційний фонд та довідково-пошу­ковий апарат з використання