Реферат: Закономірності навчання

Принцип доступності навчання. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відпо­відають віковим особливостям учнів, їх розумовим мож­ливостям. Наголошуючи на важливості дотримання цьо­го принципу, К. Ушинський зазначав, що тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подіб­на до комори, в якій немає порядку, і сам господар не мо­же відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в самих ящиках порожньо1. Реалізація цього принципу передбачає: врахування рівня розвитку учнів; індивідуальних, вікових особливостей; дотримання пра­вил: від простого — до складного, від відомого — до неві­домого, від близького — до далекого.

Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливо­стей учнів з метою постійного підвищення цих можливо­стей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскільки в такому разі чимало у змісті навчання стане не­зрозумілим.

Я.-А. Коменський обґрунтував правила, які забезпечу­ють доступність навчання: починати його слід своєчасно, поки не зіпсувався розум; воно можливе за належної під­готовленості розуму; у процесі навчання необхідно просу­ватися від загального до часткового, від легкого до важчого; неперевантаженість навчальним матеріалом; рухати­ся вперед непоспішаючи; не нав'язувати того, що не від­повідає віку й методу навчання; усе повинно передавати­ся через зовнішні чуття.

Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політех­нічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної зна­чимості знань; використання в процесі навчання краєзнав­чого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадсь­кому житті.

Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Коменський вважав, що учень легше засвоює нав­чальний матеріал, якщо йому показати, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті. Він пропону­вав дотримуватися цього правила і в граматиці, і в діалек­тиці, і в математиці, і в фізиці.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні. Цей принцип є провідним, тому що визначає головне спря­мування пізнавальної діяльності учнів і керування нею. Він випливає з мети і завдань національної школи, а та­кож з особливостей процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань. Свідо­мому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і зав­дань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня; викори­стання у процесі навчання мислительних операцій (аналі­зу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; позитивні мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і само­контроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів. Активізації пізнавальної діяль­ності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з жит­тям, що актуалізує значення наукових знань; єдність інтелектуальної та мовленнєвої діяльності учнів; взаєморозуміння між учителем І учнями; використання на прак­тиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варіантність та диференціа­ція вправ; робота щодо засвоєння важкого матеріалу дос­тупними методами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при розв'язанні конкретних зав­дань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використан­ня сучасних технічних засобів навчання; уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку.

Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприйма­ти кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...».

Залежно від характеру відображення дійсності наоч­ність поділяють на такі види: а) натуральна — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні ре­човини та ін.; б) зображувальна — навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.; в) схематична — географічні, історичні карти, схеми, діа­грами, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності залежить від творчого потен­ціалу вчителя. Відомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки — так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відо­бражено головну суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запам'ятати й відтворити, збе­рігаючи в пам'яті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їхня цінність — сконцентрованість ін­формаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається.

Використання наочності у процесі начання сприяє ро­зумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. При цьому важливо дотриму­ватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю — це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу; по­трібна чітка мета використання наочних засобів у струк­турі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок бу­де зроблено); вивішування заздалегідь усіх наочних засо­бів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті; наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викли­кати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використувати кар­тину, на передньому плані якої зображено дітей, що зби­рають гриби); використовуючи наочність, необхідно зважа­ти на вік школярів.

Наочність сприймається не одномоментно. У першій фазі зображені об'єкти постають «розмито», невиразно. На другій — увага учнів концентрується на об'єкті, сприй­мання стає чіткішим, залишаючись, однак, загальним. На третій — сприймання об'єктів диференційоване. На всіх трьох фазах учитель повинен уміло поєднувати наочність з поясненням. Адже його слово передусім спрямовує без­посереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відо­браженого в наочності, в певній послідовності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Тому він має усвідомлювати, що, ко­ментуючи наочність, дає додаткову інформацію про спосте­режуваний об'єкт, його зв'язки, які безпосередньо не сприймаються.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли­боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального ма­теріалу за розділами і структурними смисловими частина­ми; запам'ятовування нового навчального матеріалу в по­єднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних мето­дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор­чого застосування знань; постійне звернення до раніше за­своєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності — пам'ять (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). Пам'ять дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не за­бути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та прак­тичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, пра­цездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаю­чим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев­ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус­пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ­ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви­користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати тео­рію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

Народна педагогіка про принципи навчання:

Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити.

Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме (природовідповідність).

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий — по­тім.

Що голова, то розум (вікові та індивідуальні особливо­сті).

Краще раз побачити, ніж сто разів почути (наочність).

Хто думає, той і розум має (свідомість).

Хто що вміє, то і діє (зв'язок із життям).

Спочатку ази та буки, а потім підуть науки.