Реферат: Закономірності принципи і фактори розмііщення продуктивних сил

Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку про- дуктивних сил є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України. Головна мета їх розробки — формування на території регіону ефективного господарського комплексу на ос­нові раціонального використання наявного ресурсного потенціалу території. Ці програми дають змогу Кабінету міністрів Украї­ни, відповідним міністерствам та відомствам приймати обгрун­товані рішення щодо регіональної економічної політики з ураху­ванням спеціалізації певних територій, їх природно-кліматичних умов, ресурсних можливостей та соціальних особливостей. Від­повідно до прийнятих урядових постанов в Україні ведеться підго­товка середньострокових до 2000 р. та довгострокових на 10— 15 років прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

Керованість процесу розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів забезпечується шляхом проведення відпо­відної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінан­сово-кредитної та соціальної політики органами державного управ­ління та місцевого самоврядування. Законом України «Про міс­цеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних і міських рад надаються широкі повноваження у сфері економічного та соціального розвитку.

Важливою закономірністю, що об'єктивно зумовлена умовами ринкового господарювання, є орієнтація в процесі вирішення конкретних питань щодо розміщення продуктивних сил на забез­печення високої конкурентоздатності продукції, яка значною мі­рою залежить від прийнятого варіанта розміщення нових вироб­ничих чи соціально-культурних об'єктів та напрямів удоскона­лення існуючої структури господарства регіону. Ця закономір­ність базується на врахуванні специфіки ринкової кон'юнктури, в основі якої — кількісне і якісне співвідношення попиту і пропо­зиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, Іринку капіталу тощо. Якщо коливання ринкової кон'юнктури короткотермінові, то їх вплив на розвиток продуктивних сил не істотний чи повністю відсутній. І навпаки, суттєві зміни ринкової кон'юнктури та їх довготривалий характер спричиняють необхід­ність радикальних зрушень у територіальній структурі господарства.

Прикладом стійкої незбалансованості попиту на робочу силу та її пропозиції може слугувати ринок праці західних областей Украї­ни, які традиційно відносять до трудонадлишкових регіонів держа­ви. Досягнення збалансованості вимагає піднесення рівня попиту на робочу силу через введення в дію нових промислових, сільськогос­подарських та інфраструктурних об'єктів відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик основного резерву робочої сили.

Результативною закономірністю розміщення продуктивних сил виступає забезпечення його високої економічної ефективнос­ті. Безумовно, ефективність залежить від цілого спектра різних чинників, взаємодія яких і визначає кінцеву економічну резуль­тативність розміщення. При цьому економічний ефект досягаєть­ся через вдосконалення територіальної та галузевої структури гос­подарського комплексу, раціональне використання природного і трудового потенціалу, оптимізацію галузевих і міжгалузевих зв'яз­ків тощо. Існують різні методи оцінки ефекту від економії витрат за рахунок оптимального розміщення продуктивних сил; найпо­ширеніший з них — це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей.

Певні уявлення щодо ефективності розміщення продуктивних сил регіону дає система таких показників: співвідношення за чи­сельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями; питома вага господарського комплексу регіону у валовому внутрішньому продукті чи національному до­ході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах; рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні; забезпече­ність населення закладами соціальної інфраструктури та ін.

3. ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюються на ос­нові певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил — це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об'єктів, вдосконалення територіальної і га­лузевої структури господарського комплексу регіону, опрацю­ванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільне необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних поло­жень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил. Отже, принципи — це результат пізнання особливостей дії зако­номірностей розміщення окремих об'єктів, галузей та територі­альних господарських комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення продуктивних сил — це правила ді­яльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення [4, с. 15].

Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщен­ня і розвитку продуктивних сил, які повинні використовуватися в практичній діяльності.

Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демографічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з пріоритетністю соціальних та екологічних чинників. Його реа­лізація в господарській діяльності означає: наближення матеріа­ломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; набли­ження виробництв низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної про­дукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке роз­міщення виробництва, за якого: структура господарського комп­лексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслугову­ючими галузями; існує певна відповідність між сировинною ба­зою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ре­сурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольня­ються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає фор­мування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регі­ону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва пе­ревага надається тим з них, які не спричиняють екологічної на­пруженості на певній території.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх гос­подарської діяльності (наприклад, національний доход на душу населення). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональ­ній політиці.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу пра­ці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена про­дукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.

Пріоритетність викладених вище принципів визначається за­гальною стратегією економічного розвитку держави. На сучас­ному етапі на перший план виступають соціальне та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку продуктивних сил. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.

4. ОСНОВНІ ФАКТОРИ І КРИТЕРІЇ,

ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Закономірності і принципи втілюються в практику розміщен­ня продуктивних сил через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об'єктів, так і на форму­вання територіально-виробничих комплексів. Під факторами роз­міщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумов­люють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей [4, с.18]. Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природ­но-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-еконо­мічні та техніко-економічні.

Природно-географічні фактори включають характеристику при­родно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

В Україні з розвідкою, видобутком та переробкою різноманіт­них корисних копалин пов'язано близько 45% усіх промислових підприємств і до 20% трудових ресурсів [1, с. 6]. Екстенсивне не-комплексне використання багатьох родовищ призвело до перед­часного відпрацювання промислових запасів цінної мінеральної сировини. Кризовий стан з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано високих темпів їх видобутку з легкодоступних ро­довищ у роки існування СРСР. Внаслідок недосконалості техно­логії видобування та переробки мінеральної сировини, некомплексного освоєння родовищ у надрах сьогодні залишається і губиться: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25% [1, с. 7].

Для раціонального розміщення продуктивних сил України не­обхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій зба­лансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологіч­ної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціо­нального використання надр у нових економічних умовах.

Сучасне використання земельних, водних і лісових ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористу­вання. Тому в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісоко­ристування.

Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового гос­подарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для еко­номічного розвитку.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктив­них сил країни чи певного регіону в структуру світового еконо­мічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому визна­чальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності ви­користання природно-ресурсного потенціалу, структури економі­ки, курсу зовнішньоекономічної політики.

В сучасній системі світового господарства зовнішньоекономіч­ні зв'язки національних економік охоплюють ширший, ніж рані­ше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-тех­нологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків — виробничо-інвестиційна, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з Них за національні межі.

Для України вихід на світовий ринок пов'язаний з формуван­ням конкурентоспроможної національної економіки, що вимагає докорінної зміни територіально-галузевої структури регіональ­них господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв з високим ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових виробництв для Забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обгрунтування розміщення нових виробництв.

Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чи­сельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні фор­ми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіт­тя; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оці­нити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і мож­ливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скоро­чення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низь­кою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарсь­кого комплексу тощо. Демоекономічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисло­вості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу.

У зв'язку із зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця об­ставина також враховується при вирішенні питання щодо розвит­ку різних форм територіальної організації продуктивних сил. Зо­крема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та від­повідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціальне небезпечних.

Основні проблеми демоекономічного розвитку України, які істотно впливають на характер розміщення і розвитку продуктив­них сил, полягають у: різкому падінні показників народжуванос­ті, погіршенні показників шлюбності, високій дитячій смертнос­ті, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показ­никами розвинутих країн світу середній тривалості життя; неспри­ятливій, з точки зору потреб сучасної економіки, віковій структу­рі населення; високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні економічного навантаження на працездат­не населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного ві­ку; збільшенні кількості територій з від'ємним природним при­ростом населення внаслідок перевищення смертності над народ­жуваністю.