Реферат: Заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки
З позиції стимулювання суспільно корисної мотивації ця норма заохочує формування як суспільно корисного мотиву, так і суспільно корисної мети, оскільки щире усвідомлення того, що протиправними діями були порушені соціальні цінності може активізувати особу до правомірної поведінки для відновлення порушеного стану суспільних відносин, що, безумовно, є корисним для усього суспільства.
Під суспільною корисністю дійового каяття варто розуміти здатність особи сприяти інтересам правосуддя й відновлювати права постраждалих від злочину.
Суспільна корисність дійового каяття у вигляді відшкодування шкоди чи іншим чином її усунення виявляється у можливості відновлення правовідносин, який було спричинено шкоду внаслідок вчинення злочину.
Суспільна корисність дійового каяття у вигляді з’явлення із зізнання й подальшого сприяння розкриттю злочинів полягає у наданні державі допомоги в реалізації правовідносин кримінальної відповідальності, а, отже, у здійсненні інтересів правосуддя.
Ступінь суспільної корисності дійового каяття оцінюється щодо кожного блоку дій у його рамках. З’явлення із зізнанням й сприяння розкриттю злочинів оцінюються, виходячи з важливості відомостей, отриманих внаслідок такого сприяння, їх вплив на процес розслідування злочину. Критерієм суспільної корисності відшкодування шкоди є обставини, які свідчать про повне відшкодування.
У судовій практиці дійове каяття заохочується таким чином:
Кримінальна справа по обвинуваченню І. за ст. ст.27 ч.5, 205 ч.1 КК України надійшла до Оболонського районного суду м. Києва 14.03.2007 року.
І. заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття відносно нього кримінальної справи на підставі ст.45 КК України, ст.ст.7-1, 7-2 КПК України, посилаючись на те, що він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, щиро сердечно кається, працює, має на утриманні мати похилого віку.
Відносно заявленого І. клопотання, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенні за нижчевикладеними обставинами.
У відповідності до ст.45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що І. активно сприяв розкриттю злочину, щиро покаявся, про що свідчить щиросердечне визнання вини, негативне ставлення до вчиненого, його пост кримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, він щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, позитивно характеризується.
На підставі викладеного суд встановив, що виправлення І. є можливим без фактичного застосування заходів кримінально-правової репресії [6].
Вимагає каяття від особи, яка вчинила злочин, як підставу для звільнення від кримінальної відповідальності і ст. 47 КК України, у якій йдеться про те, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості й щиро покаялась, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із передачею на поруки колективу підприємства, установи чи організації. Таке звільнення є умовним, тобто протягом року особа має не ухилятися від заходів виховного впливу та не порушувати громадський порядок. На нашу думку, встановлення цього строку має стимулююче значення для укорінення правомірного способу життя та стимулювання суспільно корисного мотиву – вбачаючи благосклонність кримінального законодавства та надання шансу до повернення до нормального життя здатне викликати в особи стійкі спонукання не тільки не вчиняти нових злочинів, але й переорієнтувати її на активну правомірну поведінку.
Інші норми також заохочують суспільно корисну діяльність та мотивацію особи – примирення із потерпілим (ст. 46 КК України), зміну обстановки або втрату особою суспільної небезпечності (ст. 48 КК України), закінчення строків давності (ст. 49 КК України), проте вони сприяють досягненню суспільно корисної мети, як-то поновлення порушеного права потерпілого і компенсація йому усіх збитків, заподіяних злочином, опосередкована реалізація принципу невідворотності кримінального покарання тощо.
Деякі автори, такі як Ховард Зер, В.Землянська вбачають відновлюючи підхід як засіб примирення потерпілого і злочинця, що в результаті дозволяє потерпілому відчувати свою захищеність і можливість максимально захистити і відновити порушені права. Вони вбачають жертву не в державі, а саме в потерпілих. Злочином є насилля над особою і міжособистісними відносинами.
Саме Ховарда Зера прийнято вважати “батьком” відновлюючих підходів у кримінальному судочинстві та головним ідеологом відновлюючого правосуддя. Він розглядає злочин як спричинення шкоди, котру треба відшкодувати. Причинами багатьох злочинів є відсутність взаєморозуміння, черствість та невміння співпереживати, особиста не облаштованість та нездатність позбавитись самому тих чи інших залежностей. Конструктивне обговорення проблем правопорушника та допомога у їх вирішенні найближчого соціального оточення створюють умови для нормального повернення людини в суспільство [5, с.98].
Однією з найбільш важливих цілей примирення Х. Зер вбачав не тільки і не стільки відшкодування шкоди (для цього достатньо цивільного позову), скільки виправлення й моральне удосконалення особистостей як злочинця, так і жертви [6, с. 99].
Що стосується злочинця, то істинне примирення з потерпілим передбачає щире визнання своєї вини, не показне каяття, а голос совісті [8, с. 254].
Вважаємо, що застосування до особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України внаслідок втрати цією особою суспільної небезпечності можливе за умови, якщо її поведінка є активною та суспільно корисною. Це означає, що, на нашу думку, недостатньо пасивного утримання від вчинення злочинів та позитивних характеристик.
Тому ми не можемо погодитись із думкою І.Г. Івасюка, який пише, що втрата порушником кримінального закону суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки означає, що в силу об’єктивних змін у зовнішніх умовах дійсності, які оточують особу, остання вже не створює загрозу суспільним відносинам та соціальним благам, які знаходяться під охороною кримінального закону і забезпечуються примусовою силою держави [6, с.8].
Проте сьогодні стають все більш відомими не зовнішні об’єктивні умови втрати суспільної небезпечності, а внутрішні – набуття особою релігійності, щире каяття, соціально корисна діяльність у вигляді допомоги сиротам, людям похилого віку, безпритульним тощо, яка здійснюється системно і протягом тривалого часу, що дає підстави вважати відповідну особу такою, що втратила суспільну небезпечність, адже стосовно неї досягнуто мету покарання без самого покарання – виправлення особи. При чому виправлення не зі злочинного на соціально прийнятний спосіб життя, а саме на соціально-корисне існування у суспільстві.
Наведемо також приклад судової практики, який, на нашу думку можна розцінювати як застосування ст. 48 КК України, яке суперечить її сутності.
Так, районний суд Кіровоградської області постановив звільнити Я. від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.296 КК України на підставі ст.48 КК України ( за зміною обстановки ).
Я. обвинувачений в тому, що 5 вересня 2007 року близько 21.15 в с. Плетений Кіровоградської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, прийшов в домоволодіння потерпілого Т. та вчинив хуліганство, грубо порушив громадський порядок, висловлюючи нецензурну лайку на адресу потерпілого та його дружини, наніс удар потерпілому, спричинивши фізичний біль, розбив вікно у веранді, проявивши особливу зухвалість.
В судовому засіданні встановлені підстави для закриття провадження у справі у зв'язку із зміною обстановки.
Так, підсудний вперше обвинувачується у скоєнні злочину невеликої тяжкості, проявив дійове каяття, відшкодувавши потерпілому заподіяну шкоду у повному обсязі, має сім'ю, двох неповнолітніх дітей, працює, тому за період, що минув від дня скоєння злочину особа підсудного перестала бути суспільно небезпечною [7].
Вказівка на те, що за період, що минув, особа перестала бути суспільно небезпечною видається сумнівною тезою. Очевидно, більш правильним у даному випадку було б застосування норми про примирення з потерпілою стороною за її згоди.
Існування норм про звільнення від кримінальної відповідальності обумовлено саме необхідністю стимулювання в особи як суспільно корисного мотиву, так і суспільно корисної мети та відповідних дій на цій основі. Поєднуючи ці два елементи, ми виходимо на стимулювання суспільно корисної мотивації в цілому, яке спрямоване на досягнення кінцевої мети - суспільно корисного результату.
Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, які містить Особлива частина КК України, покликані стимулювати суспільно корисну мотивацію осіб у частині добровільного припинення злочинної діяльності, добровільної видачі небезпечних для суспільства речовин та предметів, що має кінцевою метою досягнення користі для суспільства в цілому.