Реферат: Засоби саморегуляції психічного стану спортсмена

Багато хто із спортсменів, аби задовольнити цю потребу, стають членами команди.

4. Потреба у спілкуванні, установленні емоційних зв'язків з іншими, проявах доброзичливості, співробітництва.

Багато хто із спортсменів приходить до команди заради задоволення цього мотиву.

Очевидно, що потреби, які виділяє Мюррей, відповідають видам соціальної мотивації: так, першу і другу потреби можна розглядати відповідно як мотиви прагнення до успіху й уникнення невдачі, що в сукупності представляє собою мотивацію досягнення. Третя потреба може бути охарактеризована як мотивація влади і четверта - як мотивація афіляції. Ряд психологів виділяють "прагнення до досягнення" в якості джерела мотивації, яке набувається досить рано в онтогенетичному плані, маючи на увазі прагнення до успіху як таке з проекцією на різні види діяльності, зокрема, спортивні результати. Особи з високою мотивацією у ставленні до досягнення, як правило, добре проявляють себе при виконанні роботи, що вимагає великих інтелектуальних або фізичних зусиль. Особи з високим прагненням до досягнення можуть добре адаптуватися в екстремальних умовах, вони порівняно мало реагують на психологічно несприятливі фактори, для них не типовий розвиток невротичних форм реагування.

Будь-які прагнення або мотиви - це активні, провідні сили в поведінці людини. Специфічні об'єкти, які досягаються для задоволення цих прагнень, стимули поділяються на реальні та замішані: якщо досягнення реального стимулу неможливе, індивідуум обирає інший стимул, який є замішаним по відношенню до першого.

Наявність кількох (реальних та замішаних) мотивацій має можливе значення для здолання важких ситуацій, особливо якщо зустріч з ними носить не епізодичний, а тривалий характер. Небезпека зміни позитивних мотивацій негативними в екстремальних умовах виникає при невідповідності реальної психологічної обстановки і створеної в уяві моделі.

Таким чином, розвиток змін психічних станів під впливом екстремальних умов пов'язаний з особливостями мотивації. Позитивна мотивація в рамках певного стимулу є своєрідним бар'єром, який перешкоджає розвитку стану у напрямку до патології. Наявність позитивної мотивації, що відповідає основним цінностям і особистим установкам особистості, робить менш ймовірним виникнення крайніх варіантів реагування на екстремальні умови, зокрема, у вигляді травматичного стресового стану.

Крім мотиваційних орієнтацій особистості, стійкість людини до виникнення різних форм стресових реакцій визначають також її індивідуально-типологічні особливості.

Індивідуально-типологічні особливості проявляються, перш за все, в екстремальних ситуаціях, коли несприятливі умови потребують мобілізації основних і компенсаторних механізмів або "коли наявна екстремальна ситуація, в якій не спрацьовують завчасно засвоєні форми поведінки, у зв'язку з чим потрібною стає повна мобілізація властивостей нервової системи, характерних для даного індивіда".

У дослідженнях індивідуально-особистісних детермінант надійності, стійкості діяльності у складних екстремальних ситуаціях в якості однієї з найважливіших особливостей виділяється сила нервової системи.

Показник сили нервової системи дійсно є одним з основних внутрішньо особистісних факторів, що детермінують особливості психічних реакцій людини на стресогенні умови, оскільки він обумовлює наявність багатьох психологічних проявів, важливих для успішного здолання екстремальних ситуацій.

Так, особи з сильною нервовою системою мають переваги при діяльності з нерегулярним виникненням подразників.

Крім особливостей нервової системи і темпераменту, в якості особистісних факторів, надійності, стійкості діяльності у складних максимальних ситуаціях виділяються також: спрямованість особистості, інтелект, схильність до домінування, схильність до ризику та деякі інші.

Спрямованість особистості, що є певним "стрижнем особистості", проявляється в тому, що в різних ситуаціях люди, що мають різні індивідуально-психологічні особливості, ставлять перед собою різні цілі, причому в однієї людини конкретна послідовність цілей проявляється незалежно від особливостей ситуації.

Потрібно відмітити, що звичайно, виходячи з характеристики особистості в цілому, виділяють три основних види особистісної спрямованості: особисту, колективістичну і ділову. Сама спрямованість розглядається як складне особистісне утворення, що визначає всю поведінку особистості, ставлення до себе й оточуючих і проявляється в потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, світогляді.

Спрямованість, як система відношень особистості до дійсності, є такою тріадою: ставлення до інших людей як до членів колективу; ставлення до праці і її результатів, продуктів; ставлення до самого себе, своєї особистості, у відповідності з чим і розрізняють вищевказані види спрямованості, які мають назву спрямованості на взаємодію (ВД), спрямованістю на завдання (НЗ) і спрямованістю на себе (НС). Необхідно мати на увазі, що всі три види спрямованості особистості суворо не розділяються, а завжди сполучуються, тому можна говорити лише про часткове переважання одного з видів, але навіть ця невелика перевага надає діяльності певної специфіки.

Так, спрямованість на взаємодію має місце, коли вчинки людини визначаються її потребою в спілкуванні, прагненні підтримувати добрі стосунки. Особи з даною спрямованістю, звичайно, поступаються тиску групи, уникають прямого вирішення проблем, не беруть на себе керівництва.

Спрямованість на завдання відображає переважання мотивів, пов'язаних із досягненням групою поставлених цілей, захопленість в оволодінні новими навичками і вміннями, самим процесом діяльності, прагнення до пізнання.

Спрямованість на себе свідчить про переважання мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості і престижу; про зайнятість людини власними переживаннями й ігнорування потреб оточуючих.

Дослідження в психології спорту свідчать, що більш високий рівень "психічного вигорання" мають спортсмени тих тренерів, у яких переважає спрямованість на взаємодію, порівняно із спортсменами, тренери яких проявляють спрямованість на ре Крім спрямованості особистості, на змагальний психологічний стан, який обумовлює ефективність діяльності в екстремальних умовах, впливає, як уже було вказано, така якість особистості, як схильність до ризику.

Взагалі ризик у психології розглядається як ситуативна характеристика діяльності, яка складається з невизначеності результату діяльності і можливих несприятливих наслідків у разі невдачі. Терміну "ризик" відповідають три основних взаємопов'язаних значення:

1. Ризик як міра очікуваного неблагополуччя при невдачі в діяльності, що визначається сполученням вірогідності невдачі і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку.

2. Ризик як дія, яка в тому чи іншому відношенні загрожує суб'єкту втратою.

3. Ризик як ситуація вибору між двома важливими варіантами дії: менш привабливим, але більш надійним і більш привабливим, але менш надійним (результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками) [2].

Вибір варіанту поведінки в умовах небезпеки звичайно визначається такими міркуваннями:

виграш, який може бути отриманий при даному виборі;

небезпека (фізична або іншого порядку), яка існує при цьому виборі;

шанси на успіх або уникнення небезпеки при зробленому виборі;

К-во Просмотров: 205
Бесплатно скачать Реферат: Засоби саморегуляції психічного стану спортсмена