Реферат: Застосування математичних методів у мовознавстві
Множину задають двома способами: простим перерахуванням її елементів або вказівкою на ознаку цих елементів. Наприклад: А = {ґ, к, х, ґ, к', х'} або А є множина задньоязикових приголосних української мови.
Множина може складатися не тільки з багатьох, а й з одного елемента (наприклад, множина середньоязикових складається з одного звука [j]), може бути й порожньою (наприклад, множини довгих і коротких голосних в українській мові). Елементом множини може бути інша множина (дзвінкі приголосні — підмно-жина множини приголосних, а приголосні — підмно-жина множини звуків). Належність елемента множині записується так: х є А, що читається: «елемент х належить до множини А», а належність підмножини множині записується, як А с М (множина А є підмножи-ною множини М). Дві і більше множин можуть мати спільні елементи. У такому разі говорять, що ці множини перетинаються (наприклад, множини губних приголосних і дзвінких приголосних). Поділ множин на підмножини, які не перетинаються, є класифікацією елементів.
Розглянемо фонеми як множину. В мові кожна фонема протиставлена всім іншим. Для опису системи фонем будь-якої мови достатньо 12 ознак, причому кожна з цих ознак може бути наявною або відсутньою. Таким чином, множина буде складатися з 2і *, тобто 4096 елементів. Кожен елемент — це певне поєднання однієї ознаки з декількома іншими з дванадцяти. Отже, 12 членів однієї множини можуть поєднуватися 4096 різними способами і утворювати таку кількість під множин. Скільки є можливих підмножин, стільки може бути і фонем, оскільки кожна під множина — це певне поєднання ознак фонем.
Аспект мови, до якого застосовують теорію множин, називають теоретике-множинним.
Отже, сучасне мовознавство характеризується прагненням поєднати і розумно комбінувати різні загаль-нонаукові та спеціальні лінгвістичні методи. Це позитивно впливає на розвиток лінгвістики, оскільки різні методи доповнюють один одного і разом ефективніше допомагають вивчити такий складний феномен, як мова.
Використана література
1. Жирмунский В. М. О некоторых проблемах лингвистической географии // Вопр. языкознания. — 1954. — № 4.
2. Чагишева В. И. Лингвистическая география как метод исследования языка // Вопр. общ. языкознания. — Л., 1967.
3. — Т. 45. — № 6.
4. Методи структурного дослідження мови. — К., 1968.
5. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. — М., 1966.
6. Проблеми та методи структурної лінгвістики. — К., 1965.
7. Плотников Б. А. Дистрибутивно-статистический анализ лексических значений. — Минск, 1979.
8. Харрис 3. Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре // Новое в лингвистике. — 1962. — Вып. 2.
9. Трансформационный метод в структурной лингвистике. — М., 1964.
10. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимых единиц языка // Принципы и методы семантических исследований. — М., 1976.
11. Кузнецов А. М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. — М., 1986.
12. Перебийніс В. С. Статистичні методи для лінгвістів. — К., 2002.
13. Головин Б. Н. Язык и статистика. — М., 1970.
14. Лесохин М. М., Лукьяненков К. Ф., Пиотровский Р. Г. Введение в математическую лингвистику. — Минск, 1982.
15. Носенко И. А. Начала статистики для лингвистов. — М., 1981.