Реферат: Застосування математичних методів у мовознавстві

Множину задають двома способами: простим пере­рахуванням її елементів або вказівкою на ознаку цих елементів. Наприклад: А = {ґ, к, х, ґ, к', х'} або А є мно­жина задньоязикових приголосних української мови.

Множина може складатися не тільки з багатьох, а й з одного елемента (наприклад, множина середньоязи­кових складається з одного звука [j]), може бути й порожньою (наприклад, множини довгих і коротких голосних в українській мові). Елементом множини мо­же бути інша множина (дзвінкі приголосні — підмно-жина множини приголосних, а приголосні — підмно-жина множини звуків). Належність елемента множині записується так: х є А, що читається: «елемент х нале­жить до множини А», а належність підмножини мно­жині записується, як А с М (множина А є підмножи-ною множини М). Дві і більше множин можуть мати спільні елементи. У такому разі говорять, що ці мно­жини перетинаються (наприклад, множини губних приголосних і дзвінких приголосних). Поділ множин на підмножини, які не перетинаються, є класифікаці­єю елементів.

Розглянемо фонеми як множину. В мові кожна фо­нема протиставлена всім іншим. Для опису системи фо­нем будь-якої мови достатньо 12 ознак, причому кож­на з цих ознак може бути наявною або відсутньою. Таким чином, множина буде складатися з 2^і *, тобто 4096 елементів. Кожен елемент — це певне поєднання однієї ознаки з декількома іншими з дванадцяти. Отже, 12 членів однієї множини можуть поєднуватися 4096 різними способами і утворювати таку кількість під множин. Скільки є можливих підмножин, стільки може бути і фонем, оскільки кожна під множина — це певне поєднання ознак фонем.

Аспект мови, до якого застосовують теорію множин, називають теоретике-множинним.

Отже, сучасне мовознавство характеризується праг­ненням поєднати і розумно комбінувати різні загаль-нонаукові та спеціальні лінгвістичні методи. Це пози­тивно впливає на розвиток лінгвістики, оскільки різні методи доповнюють один одного і разом ефективніше допомагають вивчити такий складний феномен, як мова.

Використана література

1. Жирмунский В. М. О некоторых проблемах лингвистической геогра­фии // Вопр. языкознания. — 1954. — № 4.

2. Чагишева В. И. Лингвистическая география как метод исследования языка // Вопр. общ. языкознания. — Л., 1967.

3. — Т. 45. — № 6.

4. Методи структурного дослідження мови. — К., 1968.

5. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвисти­ки. — М., 1966.

6. Проблеми та методи структурної лінгвістики. — К., 1965.

7. Плотников Б. А. Дистрибутивно-статистический анализ лексических значений. — Минск, 1979.

8. Харрис 3. Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре // Новое в лингвистике. — 1962. — Вып. 2.

9. Трансформационный метод в структурной лингвистике. — М., 1964.

10. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимых еди­ниц языка // Принципы и методы семантических исследований. — М., 1976.

11. Кузнецов А. М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. — М., 1986.

12. Перебийніс В. С. Статистичні методи для лінгвістів. — К., 2002.

13. Головин Б. Н. Язык и статистика. — М., 1970.

14. Лесохин М. М., Лукьяненков К. Ф., Пиотровский Р. Г. Введение в ма­тематическую лингвистику. — Минск, 1982.

15. Носенко И. А. Начала статистики для лингвистов. — М., 1981.