Реферат: Здобутки і проблеми зовнішньої політики України на сучасному етапі

На Заході не існує єдиного розуміння її місця і ролі в європейській системі безпеки після закінчення "холодної війни". Україна не є членом Західноєвропейського чи Союзу Європейського Союзу, і, як вважають західні аналітики, навряд чи приєднається до них у найближчому майбутньому, якщо взагалі коли-небудь приєднається. Разом з тим Київ продовжує знаходитися в значній економічній залежності від РФ і відчуває її зростаюче тиск, для якого вона має усі важелі - від політичних до економічних, що приводить до обмеження вибору рішень Україною, у тому числі й у сфері безпеки. Остання, таким чином, продовжує знаходитися в стратегічній безвихідності, неї роздирають прагнення до зміцнення зв'язків із Заходом і настирливі спроби РФ занурити Україну в сферу своїх інтересів.

Офіційно Україна продовжує проводити політику нейтралітету. Українські державні діячі не мають принципових заперечень проти розширення НАТО. Вони підтримали вступ у НАТО Польщі, Чехії й Угорщині, роблячи наголос на тім, що жодне держава не має права накладати вето на участь іншої в будь-якому військово-політичному союзі. Разом з тим вони виступили за поступове, еволюційне розширення і призивали НАТО брати до уваги інтереси безпеки й інших країн, що не входять у блок, зокрема України.

На думку українських офіційних осіб, уповільнений графік розширення дасть Україні час на стабілізацію і зменшить шанси перетворення її в буфер між РФ і розширеним НАТО. Крім того, це дасть можливість сформуватися новій європейській системі безпеки і буде сприяти перетворенню НАТО з організації, що орієнтується на колективну оборону, у структуру забезпечення колективної безпеки.

Стратегія України залишається спрямованої на те, щоб виграти час і зберегти можливість вибору (на користь західних пріоритетів). Україна не готова подавати заяву про вступ у НАТО. Українські офіційні особи розуміють, що такий крок неодмінно буде розцінюватися РФ як провокація і приведе до посилення як політичного, так і економічного тиску на Україну.

Змушена тимчасова стриманість України в рішенні питання про вступ у НАТО викликає необхідність розробки надійної стратегії відносин між Заходом і Україною заради підтримки незалежності і безпеки останньої. У ній повинні бути враховані чотири імперативи політичного і стратегічного характеру.

По-перше, Захід повинний підтримувати Україну і перешкоджати формуванню "корейського синдрому", що може виникнути, якщо політика розширення НАТО приведе до поділу українського суспільства на прихильників і супротивників вступу в НАТО.

Другим імперативом (нерозривно зв'язаним з першим) є необхідність прогнозування можливого впливу розширення Альянсу на регіональну безпеку в Центральній Європі і, зокрема, у країнах, що не входять до складу першої хвилі розширення (висловлюється думка, що другої хвилі в найближчі десять років може і не бути, тобто цей той час, що буде потрібно Заходу, щоб "переварити" нових членів Альянсу).

Наступний, третій імператив, складається в необхідності полегшення для країн Центральної Європи процесу вступу в Європейський Союз шляхом рішення питань, зв'язаних з їх безпекою. Не викликає сумнівів, що випадки розбіжності політичних позицій під час обговорення проблем розширення складу учасників ЄС зв'язані з розподілом фінансових зобов'язань серед членів союзу і з процесом політичних і економічних реформ у державах-кандидатах. При цьому офіційні представники ЄС вважають, що вступ центральноєвропейських країн у цю організацію без з'ясування можливих наслідків у сфері безпеки й оборони не представляється можливим.

Четвертий імператив є самим актуальної для країн - членів НАТО. Будь-яка стратегія відносно України повинна відповідати не тільки внутрішнім політичним потребам НАТО, але і принципу консенсусу, що Альянс визнає ведучим. У більш широкому контексті рішення українського питання буде розглядатися як основний іспит на міцність багаторазово проголошених запевнянь Північноатлантичного Альянсу про те, що його розширення зміцнить не тільки безпека нових учасників, але і стабільність у всій Європі.

Тобто українське питання повинне враховувати і проблему взаємин РФ і Заходу. Саме це є складним і делікатним моментом як у переговорному процесі РФ і НАТО, так і в діалозі РФ - США. І якщо розширення НАТО буде відбуватися необережно, те це може ускладнити проблеми безпеки України і викликати протидію з боку РФ, не крім прагнень останньої прискорити інтеграційні процеси в СНД із усіма негативними наслідками такого розвитку подій.

Для того, щоб відповідати вищевикладеним імперативам, що часто суперечать один одному, стратегія НАТО відносно України повинна бути заснована на декількох принципах, що взаємодоповнюють одне одного, і враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. За умови належного рівня координації подальшої діяльності кумулятивний ефект усіх складені стратегії буде перевищувати арифметичну суму результатів окремо узятих компонентів. Ключовими складеними елементами майбутньої стратегії повинні стати нижчеподані фактори.

Підтримка політичних і економічних реформ. Чи не основною порукою незалежності і безпеки України в майбутньому є процес реформ? Їхній успіх, причому як політичних, так і економічних, є первинна умова незалежності України, її інтеграції в західний світ і підтримки її зовнішньополітичних зусиль з боку держав Заходу. Ніж швидше Україна буде просуватися по шляху внутрішніх політичних і економічних реформ, тим вірогіднише може бути допомога Заходу. У випадку успіху внутрішніх реформ Україні буде легше інтегруватися в європейські структури; більш того, успішні реформи зміцнять її незалежність і віддалять від радянського минулого. І навпаки, гальмування процесу реформ дотепер є небезпечною перешкодою на шляху до успішної інтеграції Української держави в європейський світ.

Оборонне співробітництво з НАТО. Співробітництво в області оборони і безпеки також може стати важливим компонентом будь-якої стратегії, покликаної зміцнити незалежність України. Природно, що регіональна безпека країн Центральної Європи повинна починатися саме зі Сходу, тобто з країн, що географічно розташовані на східних границях Європи й у який усе ще тривають процеси створення і розвитку власних систем національної безпеки й оборони. В даний час збройний напад якої-небудь країни регіону на свого сусіда є малоймовірним, але цілком виключати таку можливість не випливає.

У зв'язку з цим НАТО варто сприяти Українській державі в нарощуванні вже існуючих між ними домовленостей про військове співробітництво і загальне забезпечення регіональної безпеки. При умовах, коли в політичній еліті країни не завжди є єдина думка щодо доцільності вступу в Альянс, розширене військове співробітництво між Україною і НАТО заслуговує підтримки як крок на шляху до більш ефективної системи регіональної безпеки й організації оборони. Загальні дії в області військового співробітництва, по-перше, будуть сприяти оборонному будівництву Української держави, а по-друге, створять умови для подальшого просування України до західної моделі розвитку, незалежно від того, чи вступить вона з часом у чи Альянсу ні. Зрештою, з політичної точки зору для України важливо продемонструвати, що вона є активним членом будівництва європейської архітектури безпеки, а не спостерігачем подій, що відбуваються в Європі.

Указом президента України Л.Кучми від 4 листопада 1998 року затверджена Державна програма співробітництва України з Організацією північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 року. По своїй суті ця програма реалізує механізм вступу України в НАТО. У програмі освячені наступні питання:

- Співробітництво в політичній сфері

- Співробітництво у військовому сфері

- Співробітництво в області озброєнь

- Співробітництво в області військової економіки

- Співробітництво в області науки до технологій

- Співробітництво в сфері телекомунікаційних і інформаційних систем

- Співробітництво в області стандартизації

- Співробітництво в сфері керування повітряним рухом

- Співробітництво в космічній області

- Інформаційне забезпечення співробітництва України з НАТО

Сучасні плани України щодо НАТО Прем'єр-міністр України Віктор Янукович бачить так - що виконання плану цілей на 2003 рік, затвердженого на засіданні комісії Україна-НАТО в рамках Празького самміту в листопаду минулого року, дозволить перейти до наступного етапу двосторонніх відносин - інтенсифікованому діалогу і плану по знаходженню членства в альянсі. Таку думку Янукович висловив 18 березня в Брюсселеві на прес-конференції після зустрічі з генеральним секретарем НАТО Джорджем Робертсоном.

За словами прем'єра, робота з виконання плану цілей в Україні ведеться на рівні міністерств і "усієї виконавчої влади". "Дії уряду будуть спрямовані на виконання цього плану", - підкреслив він. Україна серйозно відноситься до своїх відносин з НАТО. "На уряд покладена велика відповідальність у відношенні реформування Збройних сил, і ми розуміємо, що ця відповідальність повинна відповідати євро інтеграційним прагненнями України", - сказав Віктор Янукович.

У свою чергу Робертсон відзначив, що Україна і НАТО мають "амбіційні плани", які потрібно втілювати в життя. "Основна задача співробітництва - зміцнення відносин, сприяння важливим реформаторським процесам", - сказав генсек альянсу. Відповідаючи на питання журналістів, яку позицію займає НАТО, у ситуації, що склалася навколо Іраку, Робертсон відзначив, що альянс буде керуватися резолюцією 1441 Ради безпеки ООН. "Це - повне роззброювання Іраку", - підкреслив він.

Як нагадує "Інтерфакс-Україна", раніше в Празі Україна і НАТО на засіданні спільної комісії прийняли план дій і план цілей на 2003 рік. Глава МЗС України Анатолій Зленко, відповідаючи в Празі на питання журналістів про тім, коли план дій, переросте в план по знаходженню членства, відзначив, що це буде залежати від виконання плану дій.