Реферат: Життя і творчість Квітки-Основ’яненко
Затаврувавши паразитизм, неробство, лінощі панівних верств у романі «Пан Халявський», Квітка показав, як маєтні козаки, старшина, ставали поміщиками, а бідарі — кріпаками. Художньої сили романові надавало те, що Квітка навіть у деталях широко користувався життєвими спостереженнями.
Сучасники захоплювалися романом. «Дотепному Основ'яненку,— писав В. Бєлінський,— прийшла в голову щаслива думка — порівняти минулий час із теперішнім, примусивши людину минулого століття розповідати про життя своїх «найдорожчих батьків», про своє виховання і про все своє життя. Ця людина — рід малоросійського Митрофанушки, і вона виконала завдання автора якнайкраще: наче на долоні, бачите ви шановну старовину, сповнену неуцтва, неробства, ненажерливості й пересудів; бачите, як дурний чоловік б'є свою дурну жінку й товче дітей; як дурна мати до смерті загодовує своїх милих діток, а дітки б'ються один з одним за кожний шматок, обдурюють батька й матір і, вирісши, заводять один з одним процеси і чинять один одному найрізноманітніші образи. Барви Основ'яненка живі, картини кумедно смішні, і, незважаючи на те, що подекуди його розповідь надто докладна, цікавість ніде не послаблюється. Про оригінальність нічого і говорити: талант Основ'яненка відомий усім і кожному...»
Квітка писав також статті та фейлетони, брав безпосередню участь у тогочасній літературній полеміці, виступав проти літературних штампів, даючи гостру й історично вірну оцінку реакційній пресі та схвалюючи прогресивні твори. Письменник активно співробітничав у журналах і альманахах, майже всі його українські твори ще за життя були видруковані в російських перекладах.
Минуло більш як сто років з дня смерті письменника, що сталася 20 (8 за старим стилем) серпня 1843 року. На його могилі видатний російський і український слов'янознавець І. Срезнєвський виголосив горді слова: «Пам'ятай, Україно, цю могилу, тут похований той, хто, оживлений любов'ю до тебе, твого благоденствія й слави, захищав твій звичай та мову і вчив тебе твоєю мовою».
Діяльність Г.Ф. Квітки-Основ'яненка набула у свій час, за словами академіка О.І. Вілецького, історичного значення, оскільки його повісті й оповідання з'явилися тоді, коли «українська література ще тільки визначалася, намацувала шлях», а «літературне життя було небагате подіями». Твори Квітки стали «свого роду декларацією моральної гідності простих людей», а накреслені Квіткою образи довгий час ще наслідувалися в українській літературі. Квітка першим почав писати українською мовою не тільке про смішне, а й про зворушливе, змальовуючи селян. Саме сільська біднота у Квітки — справжнє уособлення людського благородства й чесності.
Твори Квітки відіграли значну роль у розвитку західноукраїнської літератури, в наверненні її до народної мови. Недарма Ю. Федькович захоплено вигукував: «Нема в нас сонця, як Тарас, нема місяця, як Квітка, і нема зіроньки, як наша Марковичка».
Іван Франко вважав повісті Квітки першою спробою реалістично зобразити «основи тодішнього селянського життя». Зазначивши, що творча манера харківського повістяра відбивала «селянський спосіб оповідання», Франко назвав Квітку одним із творців народної повісті в європейських літературах.
Автору «Марусі» пощастило стати зачинателем нової української прози, яка згодом не тільки досягла високої довершеності, а й справила відчутний вплив на інші літератури. І хоч наступники Г. Квітки-Основ'яненка далі розвинули його кращі здобутки, творчий подвиг першого класика художньої прози завжди викликатиме щиру вдячність українського народу.
Давно вже невелике сільце Основа, що дало літературне ім'я Квітці, злилося з могутнім індустріальним Харковом — другою столицею Радянської України, а українська література, про долю якої на початку минулого віку точилися ще гострі суперечки, під життєдайним сонцем Великого Жовтня сміливо здолала кордони й посіла гідне місце серед визначних літератур світу.
І вже не одна Україна вдячно пам'ятає свого першого прозаїка, а весь світ віддає шану Г.Ф. Квітці-Основ'яненку, який художнім словом ствердив моральну гідність простої людини — трудівника і творця всіх неминущих, нетлінних у віках цінностей.