Реферат: Життєвий і творчий шлях Ольги Кобилянської
Роботу виконав:
Микулин Юрій
ЛЬВІВ 2009
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863—1942)
Талановита письменниця-демократка Ольга Юліанівна Кобилянська, сучасниця і друг І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, мужньо йшла по шляху Т. Шевченка, прогресивних діячів великої російської літератури. Разом із своїми сучасниками вона висловила гнівний протест проти соціального і національного гноблення трудового народу. Кращі її твори, сповнені великою любов'ю до трудової людини, знайшли широку дорогу до багатомільйонних радянських читачів, збагатили скарбницю української та світової літератури.
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Робітниця свого народу. Ольга Юліанівна Кобилянська — майстер художнього слова. Грунт, на якому зростав її талант,— це народ і вірна любов до нього. «Одна праця,— писала вона,— одне перо, ба власне моє я зробило мене тим, чим я є — робітницею свого народ у».
Народилася письменниця 27 листопада 1863 року в сім'ї дрібного службовця у невеличкому містечку Гура-Гуморі Кімполунзького повіту (тепер м. Гура-Хуморулуй, Соціалістична Республіка Румунія), що лежить у глибині Карпат на півдні Буковини. Батько Ольги Кобилянської був добрим порадником людям, любив і поважав працю. Працьовитість, акуратність і точність у всьому перейняла Ольга від свого батька, доброту і скромність, лагідність і ніжність — від матері.
В дусі любові до народу, до рідного слова виховали батьки всіх своїх дітей: двох дочок та п'ятьох синів.
Природа щедро обдарувала багатогранними здібностями майбутню письменницю. Вона любила малювати, захоплювалась музикою, мала чудову пам'ять. Ще з дитинства тонко відчувала красу природи, зазнавала на собі її чарівного впливу. «Прекрасна і сильна, дико-романтична природа моєї батьківщини стала.,, світом моїм, котрий голубив і годував заразом голодну душу мою».
У 1874 році сім'я Кобилянських переїхала до Кімполунга, де Ольга закінчила чотири класи початкової школи. Навчання велося німецькою мовою, яка була офіційною на Буковині, тодішній колонії Австро-Угорщини. Та школа дала О. Кобилянській тільки основу для дальшого розумового розвитку. Ґрунтовні ж знання здобула вона самотужки. В родині Кобилянських панувала атмосфера любові до книжки, народних звичаїв і мудрого слова. Все те прихилило серце дівчини до скарбів світової літератури. Перед майбутньою письменницею розкривають світ благородних ідей твори Гете, Гейне, Байрона, Міцкевича, Шіллера.
Ще чотирнадцятилітньою дівчинкою О. Кобилянська почала писати вірші та вести щоденник німецькою мовою. Знайомство з Августою Кохановською, відомою пізніше українською художницею, зближення із Софією Окунезською, яка стала високоосвіченою жінкою-лікарем, дружба з письменницею Наталією Кобринською сприяли розвитку наукових і мистецьких інтересів О. Кобилянської, формуванню її передового світогляду. Слід нагадати, що в бібліотеці Окуневських, якою користувалася майбутня письменниця, були твори Маркса, Енгельса, Дарвіна, Толстого, Тургенева, Герцена, Добролюбова. Друзі радять О. Кобилянській писати українською мовою, вивчати літературу свого народу.
Пізніше благотворний вплив на розвиток творчості О. Кобилянської мав друг і порадник, перший критик і біограф письменниці, редактор газети «Буковина» Осип Маковей. Молода письменниця починає писати про рідний народ, для свого народу.
У колі передових діячів культури. Дворічне перебування О. Кобилянської в селі Димка, куди переїхав батько з усією сім'єю, дало змогу письменниці заглянути глибше в селянське життя. Проте тут вона ще стихійно шукала дорогу у великий світ знань. У 1931 році Кобилянські переселилися в Чернівці, де був осередок прогресивних діячів, які позитивно впливають на розвиток передового світогляду О. Кобилянської. С. Окуневська надсилає їй зі Львова твори Марка Вовчка, Михайла Пав-лика, Івана Франка, Тараса Шевченка. Мистецький світ полонить Ольгу Юліанівну. Творами Шевченка вона була захоплена настільки, що багато з них знала напам'ять.
Пам'ятним для О. Кобилянської був 1898 рік. Цього року вона їздила до Львова для участі у відзначенні 25-річного ювілею творчої діяльності І. Франка. Тут, у Львові, Ольга Юліанівна познайомилася в Василем Стефаником. Між ними зав'язується щира дружба. О. Кобилянська захоплюється глибокопсихологічними творами видатного новеліста, листується з ним.
У 1899 році М. Павлик знайомить листовно О. Кобилянську з Лесею Українкою. На запрошення Лесі Ольга приїздить до неї в Зелений Гай, що на Полтавщині, а через два роки поетеса була гостею О. Кобилянської в Чернівцях. Леся Українка відіграла значну роль у творчому зростанні письменниці з Буковини. Вона цінувала її талант, бо відчувала у високомистецьких творах посестри «гірську верховину, широкий горизонт».
Завдяки дружбі письменниці з Лесею Українкою російська література стала для О. Кобилянської високим зразком художнього освоєння життя, поглибила любов до бідних та покривджених, ненависть до гнобителів. Це були твори Салтикова-Щедріна, Короленка, Писарєва, Достоєвського, Тургенева. Велике враження справив на письменницю роман М. Чернишевського «Що робити?», перекладений українською мовою І. Франком.
О. Кобилянська захоплювалась діяльністю російської вченої С. Ковалевської, художником І. Рєпіним, композитором П. Чайковським, цікавилася творами М. Горького, завдяки якому в російському журналі «Жизнь» були надруковані її новели «Жебрачка», «Банк рустикальний», «У св. Івана».
У 90-х роках XIX століття зароджується інтерес О. Кобилянської до соціалізму. Вона читає «Маніфест Комуністичної партії», цікавиться історією матеріалізму, доходить висновку, що соціалізм є «рухом природним».
У боротьбі за розкріпачення жінки. Ольга Юліанівна гостро відчувала нерівноправне, пригноблене становище жінки в тодішньому суспільному житті, яку сковувало, за словами О. Кобилянської, «рабство родинне і рабство суспільне».
У ті часи не було широкого доступу жінці до різних галузей праці, знань, мистецтва. Відчула це на собі й Ольга Юліанівна. А тому вона невтомно боролася за звільнення жінки від будь-якої залежності.
У Чернівцях О. Кобилянська бере участь у громадському житті, стає учасницею «Товариства руських жінок на Буковині». У рефераті «Дещо про ідею жіночого руху», прочитаному в 1894 році, вона закликав жінок не лякатися громадської роботи, здобувати освіту, щоб представляти якусь силу, щоб не давати себе «вічно топтати, корити». Ввертаючись до жінок, О. Кобилянська наголошує, щоб жіноча доля «не була вічно доля служниці-жебрачки». У письменниці виникає задум створення художнього образу жінки, сильної духом, освіченої, сповненої почуття людської гідності.
Відважних, сильних духом жінок, які борються за свою незалежність, О. Кобилянська змальовує в повістях «Людина» (1892) й «Царівна» (1895).
Повість «Царівна», за висловом самої авторки, писалася «кров'ю серця». У ній письменниця ширше, ніж у повісті «Людина», розкриває тему визволення жінки, докладніше змальовує роль демократичної інтелігенції в суспільному житті. Героїня повісті Наталка Веркович — сирота. Безприданниця після смерті батьків живе в дядька Івановича, професора гімназії. Наталка прагне знань, добра, кращого майбутнього. Для цього «в кожній вільній хвилі читає» літературу про природу й суспільство, яка допомагає їй глибше збагнути соціальну несправедливість.
Вся родина дядька намагається морально зломити дівчину: видати заміж за старого, розбещеного, але багатого професора Лордена. Наталка відмовляється вийти заміж за нелюба і пориває з міщанським світом. її ідеалом була вільна людина, яка б відзначалась розумом, твердим характером або великою працею для свого народу.
Саме таким Наталці спочатку здавався Орядин. Та згодом виявилось, що це самовпевнений пристосуванець і кар'єрист, - котрий дивиться на народ, як на «грубу, необтесану... масу». І як не намагалася Наталка навернути Орядина на шлях служіння народу, все це було даремно, і їхні дороги розходяться. Наталка не зломилася під тиском «грубої сили». Вона наполегливою працею в літературі добивається визнання свого таланту. Усміхнулось героїні й особисте щастя. Обранець її Іван Марко — гуманна, інтелігентна, демократичних поглядів людина. Стійкість і послідовність у досягненні мети, духовний розвиток забезпечили Наталці рівність з чоловіком. Вона досягла «полудня», стала царівною своєї долі, знайшла щастя у власній прекрасній сім'ї.
Наталка Веркович — це тип жінки думаючої, що активно захищала свої права. "Царівна" засвідчила ідейне й художнє зростання письменниці. О. Кобилянська виявила глибоке знання жіночого характеру та вміння його змалювати. Ось чому Леся Українка назвала «Царівну» «великим психологічним романом», який присвячений емансипації жінки з середніх соціальних верств.
Глибоке співчуття письменниці до знедолених звучить у її зворушливих новелах «Банк рустикальний», «Мужик», «За готар» та інших. Одвічна нужда і темнота селянського життя глибоко западали в серце Ольги Юліанівни.
Людина й природа. В чудових лісах Карпат О. Кобилянська черпала творчу наснагу. На матеріалі побаченого, пережитого написані новели «Битва», «Некультурна».
«Битва» (1895). Письменниця згадувала: «З таких дальних прогулок я привезла з собою з великого лісу здобуток, а це — «Битву», котру бачила я власними очима... Довший час носила я ту картину живої природи в душі, доки не настала хвиля, де я кинула її на папір, жаліючи, як фанатична поклонниця природи, за пишним лісом...»
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--