Реферат: Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри
Осінь жовтокоса на баскім коні.
Велика Вітчизняна… Сосюра – військовий кореспондент, підполковник, нагороджений орденом Червоного Прапора. Його зброя – слово. Він був бійцем й на фронті, й тоді, коли жив у засніженій Уфі.
1941 року в Харкові виходить збірочка поезій Сосюри "Червоним воїнам". Наступного року вийшли книжки: в Саратові – "В години гніву", в Уфі – "Під гул кривавий", та поема "Син України".
У ліриці поета з’являються яскраві образи мужніх радянських воїнів, які взяли на себе основний тягар боротьби проти фашизму ("Слава", "В очах", "Де вся земля неначе рана…"), зворушливі постаті матерів, дружин, які не менш мужньо виносили всі злигодні війни ("Прощання", "Гнів". "Листи").
У післявоєнні роки Сосюра видав збірки поезій "Щоб сади шуміли", "Зелений світ", "За мир", "На струнах серця", "Солов’їні далі", "Біля шахти старої", "Близька далина", "Поезія не спить", "Щастя сім’ї трудової" та ін.
Глибоким патріотизмом пройнято багато ліричних поезій: "Я пам’ятаю", "Він біг під вигуки "вперед!", "Одгриміли фронти…" та ін. Сосюра оспівує героїв "дужих, смілих, молодих", які "розметали бурі", здобувши всесвітньо-історичну перемогу.
У збірці "Щоб сади шуміли" вперше надруковано патріотичний вірш "Любіть Україну", написаний 1944 року. У 1948 році Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою – Сталінською премією. Але 2 липня 1951 року з’явилася стаття "Об идеологических извращениях в литературе", в якій Сосюру обвинувачували у "буржуазному націоналізмі" за патріотичну поезію "Любіть Україну".
Поета-орденоносця Володимира Сосюру фактично вилучили з літературного процесу, хоча й змусили публічно "каятися в помилках, яких він не мав", про що згодом поет писав у поемі "Розстріляне безсмертя". Йому дозволили писати вірші про мир, про героїчну працю радянського народу, творити ліричні поезії. За таких обставин творчі досягнення Сосюри були значно нижчими від його можливостей.
Помер поет 8 січня 1965 року й похований в українському некрополі – на Байковому кладовищі в Києві.