Реферат: Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського

Про дальше удосконалення майстерності, про поглиблення революційного демократизму письменника, критичне ставлення до теорії «малих діл» свідчить оповідання «Для загального добра» (1895). У ньому розкриті згубні наслідкикультурницьких заходів самодержавства показано трагедії на селі, спричинені цими заходами. Царськацензура не дозволила друкувати це оповідання, а потім забо- ронилаввозити вРосію, коли воно було премійоване на конкурсі журналу «Зоря» і видане у Львові окремою брошурою (1896). Цензор мотивував заборону тим, що «в душі селянина воно може збудити лише ненависть до влади». Оповідання було надруковане (1899) у петер­бурзькому журналі «Жизнь».

Створивши цикли оповідань з життя бессарабських молдаван «Для загального добра», «Пекоптьор» (1896), «Відьма» (1898) та кримських татар — «В путах шайта­на» (1899), «На камені» (1902), «Під мінаретами» (1904), М Коцюбинський розширив тематику української літе­ра і урн. В останніх трьох творах він не обмежився пока­зом безправності мусульманської жінки. Головне тут — пробудження її, прагнення до вільного життя, а загалом — наростання протесту серед мусульман і спроби визволи­тися від релігійного і соціального гніту.

З розвитком революційного руху в Росії кінця XIX — початку XX ст. і назріванням революції поглиблюється ідейно-тематичний зміст творчості М. Коцюбинського, удо­сконалюється майстерність, творчий метод. І. Франко, роблячи огляди новітньої української літератури, ставить М. Коцюбинського на чолі талановитих українських нове­лістів і відзначає новаторський характер його творчості. «Нове, що вносять у літературу наші письменники, го­ловно такі, як Стефаник і Коцюбинський,— писав він,— лежить не в темах, а в способі трактування тих тем, у лі­тературній манері». Конкретизуючи цю думку і розкрива­ючи саму суть новаторства згаданих письменників, І. Франко зауважив, що вони «відразу засідають у душі твоїх героїв і мов магічною лампою освічують усе окруження... заставляють нас бачити світ і людей їх очима». Саме цим і пояснює І. Франко «брак довгих описів» у творах Коцюбинського, ту «непереможну хвилю ліризму, що розлита в них», той «наклін до ритмічності і музикаль­ності як елементарних об'явів зворушень душі».

У 1903 році М. Коцюбинський розіслав українським письменникам лист-звернення, в якому закликав їх до розширення поля обсервації, вірного малюнку різних теорій життя усіх, а не одної якої верстви суспільності», до розробки тем філософських, соціальних, психологічних, історичних.

Вірний своїм ідеалам,письменник розширює темп і огляд, удосконалює їх художню розробку. В оповідан­ні «Лялечка» (1901) ще раз критикує ліберально-народницьку інтелігенцію за непридатність до справжньої роботи на користь народу. Вчителька земської школи РаїсаЛевицька не пішла далі рожевих мрій про працю «для народу». Життєва дорога привела її до згоди з попом, до підтримки релігії і самодержавства. Оповідання «Поєди­нок» (1902)—це сатира на українське міщанство. «Цвіт яблуні» (1902) —психологічний етюд про переживання митця, у якого вмирає дитина.

В новелі «У грішний світ» (1904) викрито антинарод­ну суть релігії.

Михайло Коцюбинський шукає в житті справжнього героя, здатного повести трудящі маси на боротьбу з екс­плуататорами. Революційні настрої письменника відбили­ся у оповіданні «Дорогою ціною» (1901). Тема цього твору (втеча кріпаків від пана і шукання волі за Дунаєм) не нова, але розроблена по-новому, оригінально. Образами втікачів Соломії і Остапа автор підкреслював вільнолюбну вдачу кріпаків, які мріяли вирватися з неволі. Характер Соломії — вірного товариша, сміливої і самовідданої жін­ки, що є попередницею Гафійки, розкривається у най­складніших ситуаціях.

На велике виховне значення цього образу вказували сучасники М. Коцюбинського. Зокрема, відома українська письменниця і громадська діячка демократичного напрям­ку Н. Кобринська писала йому у 1902 році: «Ваша Соло­мія — то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе».

Нового, справжнього героя, який «знає, куди йти, де правди шукати», М. Коцюбинський знайшов у першій ро­сійській революції. Це Марко Гуща з повісті «Fatamorgan » (1902—1910 рр.) — свідомий робітник-соціаліст, що має досвід революційної роботи, брав участь у страйках, сидів в тюрмі. Підтримуючи тісні зв'язки з революційним підпіллям, він згуртовує навколо себе передову бідняцьку молодь і залучає її до революційної боротьби (Гафійка, Прокіп Кандзюба). До нього прислухаються і старші без­земельні та малоземельні селяни, бо в його словах і вчин­ках відчувають велику правду.

В тому і велич М. Коцюбинського, що він одразу по­мітив у житті і зобразив у художньому творі нове яви­ще — позитивного героя нової епохи, людину дії, революціонера-борця, якого ігнорувала народницька література.

У творах 900-х років М. Коцюбинський цілком по-но­вому розкриває тому села. Вдумлива, напружена праця і пошуки письменника увінчалися значними художніми від­криттями і появою в його творчості рис нового творчого методу — соціалістичного реалізму.

Як відомо, вже в кінці XIXі на початку XXст. критичний реалізм перестав задовольняти зрослі вимоги часу. На третьому, пролетарському, етапі революційно-визволь­ного руху в Росії, коли пролетаріат країни вийшов на іс­торичну арену як найреволюційніший клас у світі, коли під керівництвом ленінської партії він готувався до штур­му самодержавства і капіталізму, мало було викривати існуючий лад з його пороками. Потрібно було показати ту нову силу, що народжувалась і міцніла в надрах цього ладу ,— силу, покликану боротися за утвердження соціа­лістичних ідеалів.

Ще в кінці 90-х років Максим Горький писав А. Чехову про те, що настав час потреби в героїчному. Великий Буревісник вбачав цю силу в масах трудового народу. Йому вдалося створити образи нових героїв, які пішли шляхом боротьби за багате і вільне майбутнє.

Не всі письменники-реалісти тоді збагнули суть змін, що відбувалися в житті, не всі здатні були побачити перс­пективи його розвитку, належно оцінити суспільні проце­си і явища, які народжувалися. Обмеженість світогля­ду, нерозуміння історичної ролі пролетаріату негативно позначалися на їх творчості.

Яскравим представником такого реалізму був Іван Бунін. Великий знавець села, уважний, спостережливий письменник, він не зміг дати справжньої його картини, не помітив там нових людей, нових стосунків між ними. Критик В. Воровський ще у 1911 році вказував на обмеженість реалізму І. Буніна. Його «Село» Воровський назвав талановитою повістю, однак відзначив, що через обмеженість світогляду письменника картина життя ви­йшла неповною, однобокою, отже, і неправдивою, що ав­тор «зумів сприйняти і художньо переробити лише час­тину процесу, лише його першу половину — саме розклад старого, тоді як народження нового, тобто невідривно зв'я­зана друга половина процесу випадала з поля його ху­дожнього зору». «Селу» він протиставляв «Літо» Макси­ма Горького, де вже показано нове село, нових селян, які за прикладом робітників розгортають революційну діяль­ність.

З подібних позицій оцінював твори І. Буніна і М. Ко­цюбинський. Виділяючи його письменницький талант, він разом з тим не міг погодитися з поглядами цього пись­менника на селянство, що виступало в нього як затуркана, приречена на горе і безпросвітність маса. Революційний письменник знав інше село, яке особливо яскраво прояви­ло себе під час революції 1905—1907 рр. Слідом за Мак­симом Горьким він своєрідно змалював його у повісті « Fatamorgan », де бідняцька частина селянства під ке­рівництвом робітннка-соціаліста Марка Гущі і його по­мічників — революційної селянської молоді (Прокопа Кандзюби, Гафійки) проводить страйки під час жнив, вима­гає, конфіскації поміщицької землі, а пізніше, після втечі поміщика, організовує в панському маєтку громадське ко­лективне господарство, яким управляють представники бідноти. Таким чином, М. Коцюбинський показав зарод­ження цілеспрямованої боротьби за соціалізм, переростан­ня буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Він показав, як соціалістичні ідеї, принесені робітником у село, захоплюють і згуртовують бідняцьку молодь, як під їх впливом формуються тут нові герої-борці, як зростає їх класова, революційна свідомість. Молодий селянин Прокіп Кандзюба, якому бідняки довірили управляти еконо­мією,— чесна, віддана інтересам народу людина.

На противагу занепадницьким літераторам, що прини­жували і опошляли жінку-матір, сімейні стосунки, М. Ко­цюбинський з великою любов'ю малює жінку-трудівницю, жінку-друга, товариша, борця, розкриває її душевну красу. Марко Гуща залучає Гафійку в гурток революцій­ної молоді, допомагає їй стати революціонеркою. Він кохає її, але перш за все вона для нього — вірний помічник у боротьбі, однодумець. І для Прокопа Кандзюби Гафійка насамперед товариш і однодумець. Хоч вона відмовилася вийти за Прокопа заміж, він не змінив до неї свого став­лення. Так правдиво змалювати події 1905—1907 рр. у селі, дати такий глибокий аналіз сільського життя в епо­ху першої російської революції міг лише М. Коцюбинський .

У першій частині повісті (1903) відображено життя і настрої українського селянства напередодні революції 1905—1907 рр., у другій (1910)—події 1905 року. Пись­менник показав найрізноманітніші соціальні типи селян. Це безземельні пролетарі Андрій Волик, Маланка, і най­ми і Хома Гудзь, середняк Панас Кандзюба. Револю­ційному селянству протиставлені образи багатіїв, куркулів.

Працю над повістю «Fatamorgan» справедливо мож­на вважати творчим подвигом письменника. Поетизуючи героїку революції, М. Коцюбинський в роки найлютішої реакції закликав своїм твором до нових виступів проти самодержавства. Перед читачем постав народ у дії, в ре­волюційній боротьбі. Твір захоплює глибиною характерів, внутрішнього світу представників різних прошарків се­лянської маси.

«Fatamorgan» - найвизначніший твір про револю­ційні події на селі не тільки в українській, але й у сві­товій літературі. Він новаторський і темою, і художніми засобами, і ідейним спрямуванням.

Революція 1905—1907 рр. була для М. Коцюбинського великою школою політичного виховання. Уже в кінці 1905 року, описуючи в листах до І. Франка таВ. Гнатюкаподії в Росії, він не відділяє себе від повсталих на­родних мас, а революцію вважає своєю кровною справою. «У нас,— пише він,— всі сподіваються лише смертельно­го бою, в якому або поляжемо, або переможемо. Коротко­зорому оптимізмові немає місця. Ніяка спокійна творча робота зараз неможлива. Ми живемо як на вулкані, або краще — ми самі той вулкан, жерело якого сліпий уряд хоче засипати трісками і тим спішити вибух». Він вірить у неминучість загального повстання, «яке змете весь старий політичний лад», і з радістю відзначає, що «усі, без різниці національності, скуплюють свої сили, щоб зва­лити спільного ворога».

У 1906 році М. Коцюбинський написав соціально-пси­хологічні новели «Сміх» та «Він іде».

Новела «Сміх», яку Максим Горький назвав «сильною і страшною річчю», розкриває становище демократичної інтелігенції в часи погромницьких дій чорносотенців, її беззахисність, ганебний страх перед погромниками, неготовність дати відсіч ворогові і захистити свої іде­али.

У майстерній, цікавій за композицією новелі «Він іде» передано тривожний настрій, а далі — жах і розгубленість, відчай містечкової єврейської бідноти перед погромом. Всупереч сіоністам, які ідеалізували єврейську общину, М. Коцюбинський показав, що в ній немає ні рівності, ані єдності, а є два протилежні табори: багаті і бідні. Пись­менник розкриває коло інтересів і клопотів бідняків, ки­нутих напризволяще багачами, що втекли з міста напере­додні погрому, щиро співчуває старій Естерці. Він бичує царизм і чорносотенці» як організаторів погрому, таврує церковників, що освячували вбивства, але водночас засуд­жує пасивність маси, її тваринний страх перед погром­никами, неорганізованість.

Обидва твори були націлені на виховання революцій­ної активності і бойового духу в народі.

Революційні настрої письменника яскраво відбилися і в інших його творах цього періоду. У новелах «Невідомий», «Fatamorgan», «В дорозі», що з'явилися у 1907 році, проходить ідея повалення самодержавства, викрито зрад­ників народу. У новелі «В дорозі» письменник затаврував зрадників революції, відступників (Іван та Марія), про­тиставивши їм образ справжнього борця за соціалістичні ідеали — товариша Кирила, який у час розправ над учас­никами революції не піддався «спокусам» обивательсько­го, міщанського животіння, а зберіг вірність партійному обов'язку.

Коли революція потерпіла поразку, значна частина ін­телігенції, налякана погромами і розправами, стала на шлях прислужництва реакції. У творах письменників-декадентів переважають мотиви песимізму, індивідуалізму, самотності і зневіри. Вони протиставляють митця масам, кричать про його вищість над «юрбою» і вимагають для нього «свободи» від громадських обов'язків, виправдову­ють зраду, відроджуючи теорію «чистого мистецтва». М. Коцюбинський у відповідь на це пише новелу «Intermrzzo » (1908), що є рішучим запереченням такого розу­міння ролі письменника і місця його в суспільному житті, доводить, що ніякі обставини не можуть виправдати пасив­ності митця, його байдужості до страждань народу, не дають йому права відгороджуватись від боротьби. Герой новели «Intermrzzo»— митець, вкрай стомлений життям, страшними поліційними розправами, арештами і розстрі­лами. Його розладнані нерви вимагали спокою, тиші, са­мотності. Залишивши місто, він оселився в будинку серед степів, де тільки сонце та він, та спів жайворонка в небі. Він щодня прогулювався серед широких безлюдних (по­міщицьких) нив або сам, або в товаристві трьох собак-вівчарок. Так спливав його час. Відновлювалася душевна рівновага, і митець уже ловив себе на думці, що йому бракує людського товариства. Йому здасться, що коли б тепер зустрів людину, то вже не тікав би від неї.

І він таки зустрів її в полі, серед моря хлібів. То був селянин. Один з тих, що зазнали переслідувань і кари за спробу «голіруч землю взяти». Між ними зав'язалася розмова, що розкрила перед митцем весь жах становища селянської бідноти в період реакції. Герой твору розповів: селянин «говорив про речі, повні жаху для мене, так прос­то і спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені». Він сказав, що «у сім зеленім морі... має тільки краплину. До кого при­йшла гарячка та подушила діти, тому ще легше. На ін­шого зглянеться бог... А в нього аж п'ять ротів, як вітря­ків, щось треба кинуть на жорна... Люди хотіли голіруч землю узяти, а тепер мають: хтось їсть сиру, хто копає її в Сибіру... Йому ще нічого: рік лупив воші в тюрмі, а те­пер раз на тиждень становий б'є йому морду...»

Слухаючи розповідь селянина, письменник проймає­ться його горем і в думках звертається до нього з гарячим словом заклику: «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блис­кавка й грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засві­ти друге на небі. Говори, говори...»

К-во Просмотров: 205
Бесплатно скачать Реферат: Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського