Реферат: Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського
Так М. Коцюбинський ще раз наголошує, що митець не може стояти осторонь від революційної боротьби.
Новела «Intermezzo» М. Коцюбинського є програмним твором, маніфестом письменника в боротьбі з занепадницькими буржуазними течіями в літературі, з так званими модерністами та їх гаслом «мистецтво для мистецтва», з їх ідеалом «незалежного» митця, що нібито стоїть понад класами.
У важкі роки реакції революція залишається магістральною темою творчості письменника. Повістю «Fatamorgan», революційно наснаженими новелами він гартує бойовий дух мас і розкриває красу творчого життя-горіння, життя-подвигу, поетизує і уславлює революціонерів, до кінця відданих народові («Невідомий» (1907), «Сон» (1911), «Подарунок на іменини» (1912) та ін.), викриває куркульство як реакційну силу, ліберальних балакунів, зрадників революції, таврує чорносотенних по- громників, воює проти міщанства.
Революційні позиції письменника виявилися не лише у його художніх творах, а й у літературно-критичних статтях: гостро викривальній рецензії на збірку поезій декадента М. Філянського (1907) і в рефераті «Іван Франко» (1907).
Реферат «Іван Франко» (М. Коцюбинський прочитав його прилюдно на початку 1908 року) справедливо вважається найвищим досягненням дореволюційного франкознавства. З нього вперше постає правдивий образ Каменяра, письменника-борця, великого художника і патріота, невтомного громадського діяча і вченого.
До оцінки діяльності і літературної творчості І. Франка Коцюбинський підійшов з новою естетичною міркою. У своєму рефераті, що за жанром може бути визначений як літературно-критичний нарис, він, відкинувши норми буржуазної естетики, намалював хвилюючий образ письменника-громадянина, патріота й інтернаціоналіста, пристрасного борця за долю поневоленого народу, розкрив глибокий соціальний зміст і високу ідейно-естетичну вартість його творчості, її революційний дух, суспільну значимість, особливо виділивши і підкресливши тему боротьби робітників проти капіталу та інтернаціоналізм великого Каменяра. Це було прямим викликом панівній верхівці та буржуазно-націоналістичним критикам, які знецінювали кращу частину спадщини поета-революціонера.
Тут М. Коцюбинський показав себе справжнім літературним критиком і публіцистом: він зумів знайти відповідну форму для широкого матеріалу про життя, громадську діяльність і багатогранну літературну та наукову творчість І. Франка. Зрозумівши, що розважливий академічний виклад найменш відповідав би його задумові, він вдався до розповіді пристрасної, хвилюючої. Навіть портрет Каменяра намалював динамічно, підкресливши силу волі, мужність борця за щастя і волю трудящих.
Наголосивши на новаторському характері творчості, що виявився «не тільки в формі, в літературній манері», а й у «відносинах до фактів життя», вказав на нові риси творчого методу письменника-реаліста, революціонера.
Реферат М. Коцюбинського про Івана Франка пройнятий ідеєю боротьби за дійову, соціально спрямовану реалістичну літературу, за активну роль літератури і письменника її житті.
Велике значення для М. Коцюбинського мало знайомство а Буревісником революції Максимом Горьким, яке з часом переросло у щиру, гарячу дружбу, що ґрунтувалася на спорідненості ідеалів, світоглядів. Ця дружба скрашувала останні роки життя М. Коцюбинського і благотворно позначилася на його творчості. В радянському літературознавстві широко висвітлені творчі зв'язки цих двох письменників.
Михайло Михайлович знав і любив твори російського письменника ще задовго до першої зустрічі з ним на о. Капрі влітку 1909 року. У 1903 році він надіслав у подарунок Олексію Максимовичу збірку оповідань з дарчим написом. Коцюбинський стежив за новими творами Горького, відчував свою духовну близькість з великим пролетарським письменником і потребу спілкуватися з ним. Особливо ця потреба стала необхідною в роки чорносотенних погромів і розправ, коли йому, за його ж визнанням, бракувало людей, що живуть однаковими з ним інтересами. Тому він, не без труднощів роздобувши кошти, вирушив на о. Капрі, де перебував у еміграції, після виходу з ув'язнення у Петропавловській фортеці, Максим Горький.
Великий пролетарський письменник писав пізніше про М. Коцюбинського: «Він був одним із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними викликають благосне почуття задоволення; саме цю людину ти давно ждав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!
В світі ідей краси і добра він «своя людина», рідна людина, і з першої зустрічі він будить жадобу бачити його якнайчастіше, говорити з ним більше».
В особі Максима Горького український письменник побачив не лише свого щирого друга, порадника та однодумця, але й друга українського народу, захисника його культури.
Твори Максима Горького захоплювали М. Коцюбинського оптимізмом, революційним гуманізмом,глибоким знанням життя і майстерним його відображенням. У листах до Максима Горького він відгукнувся на ряд його нових творів («Літо», «Містечко Окуров», «Васса Желєзнова», «Життя Матвія Кожем’якіна»,«Казки про Італію»та ін.)
Деякі з цих листів нагадують влучні рецензії-мініатюри. В них він виявив глибоко розуміння горьківського, багатогранного таланту.
Твори свого великого друга М. Коцюбинський назвав «школою для російських белетристів» і оцінював їх як найвище досягнення реалістичного мистецтва Він цінував Максима Горького як великого художника, який своєю творчістю протистояв літературному розкладові, боровся з реакцією і занепадництвом.
Максим Горький всіляко підтримував українського письменника, високо цінуючи його талант. Саме з ініціативи Олексія Максимовича у 1910 — 1913 рр. в Росії було здійснено перше видання творів М. Коцюбинського в трьох томах у перекладі на російську мову. Твори його стали доступними російському читачеві, а в журналі «Современник» з'явилися рецензії з високою їх оцінкою.
Після виходу першого тому (1910) великий пролетарський письменник повідомляв свого українського друга: «Книжку вашу прочитав з великою насолодою, з душевною радістю». Таке визнання підбадьорювало, додавало сили та праці. «Якщо Вам подобається книжка — значить варто писати»,— відповідав М. Коцюбинський.
Критика зауважила тематичну та ідейну близькість їх творів. В рецензії на твори М. Коцюбинського, вміщеній у журналі «Современник» (1911), вказувалося на співзвучність ряду мотивів у обох письменників, на оригінальність художнього вирішення тем.
На о. Капрі М. Коцюбинський написав новелу «Коні не винні» (1912), яка тематично перегукується з шостою російською казкою Максима Горького. У ній він викрив лібералізм українського поміщика як небезпечне для народу явище. Новела — неперевершений зразок майстерності: у ній немає нічого зайвого, кожний образ, кожна художня деталь несуть певне ідейно-художнє навантаження служать розкриттю письменницького задуму.
Завдяки письменнику Максимові Горькому у 1910 році на о. Капрі відбулося знайомство М. Коцюбинського з В. І.Леніним.В. Бонч-Бруєвич згадував, що йому «нерідко доводилось чутипро Михайла Коцюбинського як про письменника близького до... більшовицького напряму» і що Володимир Ілліч особливо добре до нього ставився, покладав на нього великі надії як на письменника-художника».
У творах М.М. Коцюбинського останніх років, що були роками нового революційного піднесення в країні, звучить пристрасний заклик до змістовного, діяльного творчого життя і водночас рішучий протест проти обивательського спокою, міщанського самовдоволення - «Сон», «Тіні забутих предків»(1911), «Хвала життю» (1912). виступаючи проти гнітючих умовностей капіталістичного світу, великий гуманіст і сонцелюб висловлював гарячу віру в перемогу добра над злом, світла над темрявою, розкривав високу душевну красу революціонерів-борців, відданих інтересам трудового народу, справі революції.
В останньому, незакінченому творі «На острові», що складається з окремих картин-вражень, М. Коцюбинський намалював хвилюючий символічний образ агави, приреченої на смерть. Ось вона, гінка і висока, як сосна, своїм квітучим верхом перша зустрічає схід сонця, бачить так далеко зі своєї висоти, як раніше не бачила, і саме тепер гине, в пору розквіту. Талант великого Сонцепоклонника і життєлюба теж був у розквіті, коли хвороба підтяла його життя.
Як художник слова М. Коцюбинський досяг вершин майстерності і став поруч з визначними письменниками світу. Його твори несли в собі ідею дружби народів, сприяли згуртуванню трудящих усіх націй для боротьби за повалення самодержавно-капіталістичного устрою і встановлення справедливого соціалістичного л?