Реферат: Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського

Так М. Коцюбинський ще раз наголошує, що митець не може стояти осторонь від революційної боротьби.

Новела «Intermezzo» М. Коцюбинського є програмним твором, маніфестом письменника в боротьбі з занепадни­цькими буржуазними течіями в літературі, з так званими модерністами та їх гаслом «мистецтво для мистецтва», з їх ідеалом «незалежного» митця, що нібито стоїть понад класами.

У важкі роки реакції революція залишається магіст­ральною темою творчості письменника. Повістю «Fatamorgan», революційно наснаженими новелами він гар­тує бойовий дух мас і розкриває красу творчого життя-горіння, життя-подвигу, поетизує і уславлює революціоне­рів, до кінця відданих народові («Невідомий» (1907), «Сон» (1911), «Подарунок на іменини» (1912) та ін.), викриває куркульство як реакційну силу, ліберальних балакунів, зрадників революції, таврує чорносотенних по- громників, воює проти міщанства.

Революційні позиції письменника виявилися не лише у його художніх творах, а й у літературно-критичних стат­тях: гостро викривальній рецензії на збірку поезій дека­дента М. Філянського (1907) і в рефераті «Іван Франко» (1907).

Реферат «Іван Франко» (М. Коцюбинський прочитав його прилюдно на початку 1908 року) справедливо вва­жається найвищим досягненням дореволюційного франко­знавства. З нього вперше постає правдивий образ Каме­няра, письменника-борця, великого художника і патріо­та, невтомного громадського діяча і вченого.

До оцінки діяльності і літературної творчості І. Фран­ка Коцюбинський підійшов з новою естетичною міркою. У своєму рефераті, що за жанром може бути визначений як літературно-критичний нарис, він, відкинувши норми буржуазної естетики, намалював хвилюючий образ письменника-громадянина, патріота й інтернаціоналіста, при­страсного борця за долю поневоленого народу, розкрив глибокий соціальний зміст і високу ідейно-естетичну вар­тість його творчості, її революційний дух, суспільну зна­чимість, особливо виділивши і підкресливши тему боро­тьби робітників проти капіталу та інтернаціоналізм ве­ликого Каменяра. Це було прямим викликом панівній верхівці та буржуазно-націоналістичним критикам, які знецінювали кращу частину спадщини поета-революціонера.

Тут М. Коцюбинський показав себе справжнім літера­турним критиком і публіцистом: він зумів знайти відпо­відну форму для широкого матеріалу про життя, гро­мадську діяльність і багатогранну літературну та науко­ву творчість І. Франка. Зрозумівши, що розважливий ака­демічний виклад найменш відповідав би його задумові, він вдався до розповіді пристрасної, хвилюючої. Навіть порт­рет Каменяра намалював динамічно, підкресливши силу волі, мужність борця за щастя і волю трудящих.

Наголосивши на новаторському характері творчості, що виявився «не тільки в формі, в літературній манері», а й у «відносинах до фактів життя», вказав на нові риси творчого методу письменника-реаліста, революціонера.

Реферат М. Коцюбинського про Івана Франка прой­нятий ідеєю боротьби за дійову, соціально спрямовану реалістичну літературу, за активну роль літератури і письменника її житті.

Велике значення для М. Коцюбинського мало знайом­ство а Буревісником революції Максимом Горьким, яке з часом переросло у щиру, гарячу дружбу, що ґрунтувалася на спорідненості ідеалів, світоглядів. Ця дружба скрашу­вала останні роки життя М. Коцюбинського і благотвор­но позначилася на його творчості. В радянському літера­турознавстві широко висвітлені творчі зв'язки цих двох письменників.

Михайло Михайлович знав і любив твори російського письменника ще задовго до першої зустрічі з ним на о. Капрі влітку 1909 року. У 1903 році він надіслав у подарунок Олексію Максимовичу збірку оповідань з дар­чим написом. Коцюбинський стежив за новими творами Горького, відчував свою духовну близькість з великим пролетарським письменником і потребу спілкуватися з ним. Особливо ця потреба стала необхідною в роки чорно­сотенних погромів і розправ, коли йому, за його ж виз­нанням, бракувало людей, що живуть однаковими з ним інтересами. Тому він, не без труднощів роздобувши кош­ти, вирушив на о. Капрі, де перебував у еміграції, після виходу з ув'язнення у Петропавловській фортеці, Максим Горький.

Великий пролетарський письменник писав пізніше про М. Коцюбинського: «Він був одним із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними викликають благосне почуття задоволення; саме цю людину ти давно ждав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!

В світі ідей краси і добра він «своя людина», рідна людина, і з першої зустрічі він будить жадобу бачити його якнайчастіше, говорити з ним більше».

В особі Максима Горького український письменник побачив не лише свого щирого друга, порадника та одно­думця, але й друга українського народу, захисника його культури.

Твори Максима Горького захоплювали М. Коцюбинсь­кого оптимізмом, революційним гуманізмом,глибоким знанням життя і майстерним його відображенням. У листах до Максима Горького він відгукнувся на ряд його нових творів («Літо», «Містечко Окуров», «Васса Желєзнова», «Життя Матвія Кожем’якіна»,«Казки про Італію»та ін.)

Деякі з цих листів нагадують влучні рецензії-мініатюри. В них він виявив глибоко розуміння горьківського, багатогранного таланту.

Твори свого великого друга М. Коцюбинський назвав «школою для російських белетристів» і оцінював їх як найвище досягнення реалістичного мистецтва Він цінував Максима Горького як вели­кого художника, який своєю творчістю протистояв літе­ратурному розкладові, боровся з реакцією і занепадницт­вом.

Максим Горький всіляко підтримував українського письменника, високо цінуючи його талант. Саме з ініціа­тиви Олексія Максимовича у 1910 — 1913 рр. в Росії було здійснено перше видання творів М. Коцюбинського в трьох томах у перекладі на російську мову. Твори його стали доступними російському читачеві, а в журналі «Современник» з'явилися рецензії з високою їх оцінкою.

Після виходу першого тому (1910) великий пролетар­ський письменник повідомляв свого українського друга: «Книжку вашу прочитав з великою насолодою, з душев­ною радістю». Таке визнання підбадьорювало, додавало сили та праці. «Якщо Вам подобається книжка — зна­чить варто писати»,— відповідав М. Коцюбинський.

Критика зауважила тематичну та ідейну близькість їх творів. В рецензії на твори М. Коцюбинського, вміще­ній у журналі «Современник» (1911), вказувалося на співзвучність ряду мотивів у обох письменників, на ори­гінальність художнього вирішення тем.

На о. Капрі М. Коцюбинський написав новелу «Коні не винні» (1912), яка тематично перегукується з шостою російською казкою Максима Горького. У ній він викрив лібералізм українського поміщика як небезпечне для народу явище. Новела — неперевершений зразок майстерності: у ній немає нічого зайвого, кожний образ, кожна художня деталь несуть певне ідейно-художнє навантаження служать розкриттю письменницького задуму.

Завдяки письменнику Максимові Горькому у 1910 році на о. Капрі відбулося знайомство М. Коцюбинського з В. І.Леніним.В. Бонч-Бруєвич згадував, що йому «нерідко доводилось чутипро Михайла Коцюбинського як про письменника близького до... більшовицького напряму» і що Володимир Ілліч особливо добре до нього ставився, покладав на нього великі надії як на письменника-художника».

У творах М.М. Коцюбинського останніх років, що були роками нового революційного піднесення в країні, звучить пристрасний заклик до змістовного, діяльного творчого життя і водночас рішучий протест проти обивательського спокою, міщанського самовдоволення - «Сон», «Тіні забутих предків»(1911), «Хвала життю» (1912). виступаючи проти гнітючих умовностей капіталістичного світу, великий гуманіст і сонцелюб висловлював гарячу віру в перемогу добра над злом, світла над темрявою, розкривав високу душевну красу революціонерів-борців, відданих інтересам трудового народу, справі революції.

В останньому, незакінченому творі «На острові», що складається з окремих картин-вражень, М. Коцюбинський намалював хвилюючий символічний образ агави, прире­ченої на смерть. Ось вона, гінка і висока, як сосна, сво­їм квітучим верхом перша зустрічає схід сонця, бачить так далеко зі своєї висоти, як раніше не бачила, і саме тепер гине, в пору розквіту. Талант великого Сонцепо­клонника і життєлюба теж був у розквіті, коли хвороба підтяла його життя.

Як художник слова М. Коцюбинський досяг вершин майстерності і став поруч з визначними письменниками світу. Його твори несли в собі ідею дружби народів, спри­яли згуртуванню трудящих усіх націй для боротьби за повалення самодержавно-капіталістичного устрою і вста­новлення справедливого соціалістичного л?