Реферат: Журнал, як вид документа

За результатами впливу на найважливіші сфери людської діяльності можна виділити такі функції: політична пропаганда, суспільне виховання,
поширення культурних цінностей, регулювання господарських відносин і громадський контроль, розважальна діяльність.

Якщо економічна політика, яка пронизує всі суспільні сфери, являє собою основу наукового управління суспільством, то засоби масової комунікації, будучи її інструментом, виступають як важливий комплекс впливу на розвиток соціальних процесів, формування і відображення громадської думки, згуртування спільності для вирішення тих або інших завдань.

З усіх названих функцій преси, які характеризують її нинішню діяльність, виділимо організаторську, виховну, пропагандистську та соціологічну, які властиві журналу як типу видання.

Організаторська функція журнальної періодики завжди становила один із основних напрямів її діяльності, але сьогодні відбувається помітна її активізація, що зумовлено зростанням впливу публіцистичного слова, .яке стало основним організатором соціальних перетворень, розбудови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

Суть виховної функції полягає у формуванні високої політичної культури і сучасного економічного мислення людей. Необхідність дальшого поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських органів, громадських організацій і рухів має велике значення у політичному вихованні мас, підвищенні їх політичної культури, залучення до свідомої політичної творчості.

Пропагандистська функція зумовлена настійною необхідністю дохідливого роз'яснення практичних і теоретичних проблем становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміння загальнолюдських цінностей, ідей національного відродження, питань ментальності українського народу, його етносу та історичної минувщини. У зв'язку з цим підвищується роль пропагандистських публікацій, які повинні торкатися найбільш гострих проблем, містити ґрунтовні відповіді на запитання, які хвилюють людей.

Посилення соціологічної функції виходить з об'єктивного чинника, що засоби масової комунікації покликані за своєю природою завжди бути трибуною загальнонародної громадської думки. Вона з особливою силою проявилася після проголошення незалежності України, коли на сторінках газет і журналів розгорнулося масове обговорення питань громадянських свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин, проблем національного відродження, входження України у європейський дім, налагодження її зовнішніх зв'язків на міжнародній арені.

В умовах нинішньої демократизації і політизації суспільства, коли політичний плюралізм став реальністю, традиційні принципи преси, природно, осмислюються по-новому. Принципи - це основа, початок, керівна ідея, правило. Принцип - це те, що завжди, за всіх умов, без будь-якого винятку властиве певному явищу, в даному випадку - журналістиці.

Увесь комплекс властивих пресі якостей, рис, напрямів, об'єднаних спільністю методів і мети, становить зміст її принципів. Усі принципи преси (гуманізм, правдивість та об'єктивність, науковість, етика як система моральних і творчих принципів, демократизму, загальнолюдські цінності) так чи інакше тісно пов'язані між собою. Тут слід підкреслити, що шляхи до здійснення принципів сучасної журналістики слід шукати принаймні у трьох площинах: правдивість та добросовісність; аналітичне та суб'єктивне трактування дійсності; професійна мораль. Одним з основоположних елементів журналістської етики повинна бути правдивість у відображенні подій і поданні інформації, фактів тощо.

До поняття правдивості інформації слід додати: проникнення в будь-який матеріал до найменших подробиць; достовірність та обгрунтування оцінки журналістом об'єкта зображення - ситуації чи особи; точність у відображенні будь-якого факту, явища тощо.

2.Суспільне значення журнальної періодики

2.1. Донцовський „Вістник” як документ свого часу

У добу сумнівів і непевності діяльність Дмитра Донцова стала однією з найсуттєвіших потреб тогочасного українського суспільства. „Вістник” став документом про діяльність філософа.

Характер, стиль, ідейні переконання авторів „Вістника” були не просто новими, але також передовими і революційними, тому помітно відрізнялися від інших періодичних видань Західної України, української еміграції та тих, що видавалися на українських землях під більшовицьким пануванням.

За визнанням Михайла Сосновського, ЛНВістник не був єдиним українським виданням, присвяченим питанням культури, науки, літератури й суспільно-політичного життя, але він був єдиним, по-новому висвітлював українські проблеми, з іншої точки зору розглядав конкретні приклади з тогочасного життя і цікаво їх пояснював.

Протягом 17 років (з 1922 по 1939) журнал Дмитра Донцова („Літературно-науковий Вістник” та „Вістник”) формували світогляд українсьеого народу, особливо прогресивної інтелігенції та молоді, яка щиро і захоплено відгукувалася на сміливі ідеї.

Появу чергового номера журналу чекали і гаряче обговорювали зміст вміщених у ньому статей. „Вістник” був організатором і посередником у спілкуванні, забезпечував безперервний потік цікавої інформації, продовжував знайомити читачів з уже відомими авторами і відкривав для них твори початківців.

„Вістник” був журналом зі скромною обкладинкою, без звичних сучасному оку різнобарвних ілюстрацій, проте кожний його випуск збирав людей у хати-читальні, де вони засиджувалися аж до ранку.

У „Вістнику” вміщувалися художні твори, нариси, статті тобто первинна інформація, а також інформація вторинна: наукові огляди, реферати. Читачі писали в редакцію журналу, ставлячи різні запитання суспільно-політичного, історичного, та художньо-літературного характеру. Автори журналу підтримували діалог з читачами своїми статтями, аналітичними оглядами, публікації яких задокументовано у „Вістнику”.

„Вістник” Дмитра Донцова є справжнім документом своєї доби, її історичним підтвердженням. Для нашого покоління „Вістник” є журнальним свідком настроїв та сподівань українців між двома світовими війнами, намагання наших дідів і прадідів зрозуміти і виокремити роль українського народу у світовій історії та формування його власної долі.

2.2 Реклама в пресі.

Опрацювання плану використання рекламних засобів у рек­ламній кампанії передбачає визначення: де, коли, як часто, протягом якого часу публікується (або транслюється) рекламне звернення. При цьому вибір засобів і носіїв реклами тісно пов'язаний з їх імі­джем і рейтинговими характеристиками. Зарубіжні дослідження свідчать, що інформація в газетах сприймається як найдостовірніша, натомість телевізійну рекламу вважають надокучливою та недока­зовою. Найрозумніший підхід— давати рекламне звер­нення там, де зосереджено більшість потенційних покупців і в засо­бах, що мають найвищий рейтинг.

При розробці планів рекламної кампанії необхідно використову­вати досягнення сучасних інформаційних технологій і систем. Успіх у бізнесі нині неможливий без інновацій — електронної оргтехніки, комп'ютерних локальних мереж і засобів Internet .

Важливе питання — коли рекламувати продукт, тобто час вихо­ду рекламного звернення у телевізійному ефірі або на радіо. Якщо газети приходять, як правило, зранку, рідко ввечері, то з телебачен­ням і радіо справа непроста. Тут треба врахувати все: пори року, дні тижня, час, хвилини і навіть секунди. Треба чітко уявляти, що в час виходу в ефір рекламного звернення може робити більшість ваших потенційних покупців, чи є в них час і можливість дивитися (по телевізору) або слухати (по радіо) рекламу. Рекламу, розраховано на домогосподарок, можна транслювати цілий день – у більшості з них вдень працює радіо або телевізор.

Для ділових людей рекламу на радіо краще передавати з ранку і ввечері у рейтингоних радіостанціях FM - діапазону — в цей час вони їдуть на роботу або з роботи і в машині слухають радіо. Телевізійну рекламу краще передавати у "прайм-таймі" — в часи, коли глядацька аудиторія максимальна (з 19.00 до 23.00). Сказане стосується робочих днів. У вихідні дні рекламу, розраховану на ділову аудиторію, можна обмежити до мінімуму або зовсім не планувати її трансляцію.

Необхідно також враховувати, що більшість фірм мають від­повідні рекламно-інформаційні служби, які ретельно відстежують рекламні публікації у пресі, спеціалізованих професійних виданнях, у каталогах та інформаційних повідомленнях. Наприклад, можна бути впевненим, що реклама комплектуючих і складових конфігу­рації комп'ютерної техніки, опублікована у довідниках і спеціалі­зованих часописах, обов'язково знайде свого споживача.

Реклама в газетах, журналах і спеціалізованих рекламних видан­нях — найпоширеніша форма реклами в світі. На друковану рекла­му припадає 93 % рекламних витрат у Швеції, 83 — у Голландії, 75— у Німеччині, 64— у Великобританії і 53 %— у США. Згідно з даними досліджень, у середньому 87 % читачів газет звертають увагу на рекламу, однак назву торгової марки або лого­тип помічають лише 34 %.

Приблизно 19 % людей читають половину або весь текст реклам­ного звернення, тобто 44 % тих, що помітили рекламу, знайомлять­ся з її змістом.

Розміщуючи рекламу в газетах, важливо враховувати мінімальну ефективну частоту контактів (у подальшому— МЕЧ) — тобто мінімальну кількість контактів за один рекламний цикл, починаючи ч якої реклама "починає діяти". При цьому необхідно вести корегуючи коефіцієнти за двома параметрами форматом і кольором реклами.