Реферат: Значення пізнавальних процесів в роботі юриста

Апперцепція – це залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи, досвіду, знань, інтересів.

4. Мислення – це соціально обумовлений, нерозривно пов’язаний з мовою психічний процес пошуків і відкриття істотно нового, процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу.

Процес мислення – це насамперед аналіз, синтез і узагальнення. Аналіз – це виділення в об’єкті властивостей, зв’язків, відношень та ін., це поділ об’єкту на різні компоненти. Об’єднання виділених аналізом компонентів є синтезом .

Людина починає мислити під впливом тих чи інших потреб і в ході її мислення виникають і розвиваються все більш глибокі і сильні пізнавальні потреби.

Мислення можна визначити також як процес вирішення завдання, пошуку виходу з проблемної ситуації, який позбавляє невизначеності в діяльності суб’єкта пізнання. Ситуація невизначеності, кого б вона не стосувалася – слідчого чи злочинця – спонукає до активного мислення.

В психології мислення поділяється на такі види: наочно-дійове; наочно-образне; теоретичне (абстрактне).

В дорослих людей наочно-дійове мислення найчастіше проявляється в практичній діяльності. При опорі людини на набуті знання, навики, досвід мислення допомагає приймати рішення про те, як поступити в ситуаціях, що склалися. Наочно-образне мислення допомагає людині краще пізнавати оточуючий світ, мислити образами. Цей вид мислення має велике значення в процесі навчання.

Мислення у формі абстрактних понять служить основним засобом пізнавальної діяльності людини і завжди пов’язане з мовою, з поняттями, які мають різні смислові зв’язки. Тут, шляхом міркувань, логічних операцій виявляються закономірності явищ, які вивчаються.

Мислення виникає тоді, коли оточуюча дійсність і в першу чергу оточуючі люди вимагають від особи вирішити якесь завдання, відповісти на питання і т. д.

Пам’ять – це складне психічне явище, яке виявляється в здатності людини запам’ятовувати, зберігати в свідомості і пізніше відтворювати різні обставини, які мали місце в минулому.

Пам’ять юриста повинна відрізнятися достатнім об’ємом, міцністю запам’ятовування, точністю відтворення, високою мобілізаційною готовністю пригадувати потрібні факти в потрібний момент.

За характером психічної активності пам’ять поділяється на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну. За характером цілей діяльності розрізняють недовільну і довільну пам’ять . За тривалістю закріплення і зберігання матеріалу виділяють короткочасну, довготривалу і оперативну пам’ять .

Рухова пам’ять – це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їх систем.

Емоційна пам’ять – це пам’ять почуттів.

Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, на картини природи і життя, на звуки, запахи, смаки.

Словесно-логічна пам’ять – це вид пам’яті, основним змістом якої є наші думки, виражені в словесній формі.

Недовільна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам’ятати або згадати. Коли така мета є – це довільна пам’ять.

Короткочасна пам’ять характеризується дуже коротким часом зберігання слідів після однократного і нетривалого сприйняття і негайного відтворення.

Для довготривалої пам’яті характерне тривале зберігання інформації після багатократного повторення і відтворення.

Оперативна пам’ять забезпечує зберігання і відтворення тієї інформації, яка необхідна для досягнення цілі певної дії, з виконанням якої вона перестає функціонувати.

Забування – це процес пам’яті, протилежний запам’ятовуванню і зберіганню. Забування активніше, коли рідко використовуєш засвоєний матеріал.

Пам’ять розвивається і удосконалюється протягом всього життя. На неї впливають розвиток нервової системи людини, умови виховання і навчання, діяльність особи. Розвиток проходить як кількісно – шляхом збільшення швидкості і об’єму запам’ятовування, так і якісно – шляхом переходу від образного до словесного, від недовільного до довільного запам’ятовування.