Реферат: Значення праць К Галена для розвитку анатомії
В часи Галена уявлення про мозок і його функціях було помилковим. Відкриття, які зробив Гален і які торкаються значення центральної нервової системи були підтвердженні експериментально. Без нервів немає ні однієї частини тіла, ні одного руху, названого довільним, і ні одного відчуття.
Вивченню головного мозку присвячений трактат “Про доцільність частин людського тіла” (восьмий і дев’ятий розділи). Напочатку дається визначення мозку: “Мозок не охолоджує серце, нерви з нього, а не з серця”. Для того, щоб зрозуміти все значення, всю важливість цього твердження Галена, треба нагадати, що до нього всі дослідники мозку приписували йому які небудь функції, крім тих, які він виконує. Не меншого значення мала спроба визначити, чим же зайняті відділи головного мозку. Розрізи шарами дозволили дати відповідь і на це запитання. Експерименти давали можливість Галену правильно визначити мозок як центр руху. Розтини дозволяли правильно описати центри головного мозку, вияснити значення мозочку та спинного мозку. Описуючи нервові вузли, назвав їх гангліями. Гален підкреслював важливість сонних артерій для живлення мозку.
Проводячи досліди на тваринах, переважно на свинях і мавпах, гален довів існування рухових і чутливих нервів. Перерізаючи мозок по сегментах, він показав випадіння внаслідок цього різних функцій. Центром психічного життя, в своєму, звичайно, розумінні, він визначив мозок “Мозок міститься в черепі до великого царя, під захистом фортеці, оточений усіма органами чуттів, як сторожею і почтом, і це змушує думати, що в цій частині вмістище душі”. Він вважав, що основою мислення є лише те, що сприймається через чуття, - “nihilestinintelectu, quadnonpriusfueritinsensu”.
Гален розрізняв три групи нервів. В першу він виділив нерви, які відходять від органів чуття і мають відношення до сприйняття відчуття. В другу – ті, які йдуть до м’язів і беруть участь в рухах, а в третю він включив ті нерви, які йдуть до внутрішніх органів. По сучасній термінології третя група – вегетативна нервова система.
Висновок.
Подвійну роботу виконав Гален в своїх працях: з однієї сторони він систематизував, звів в кодекс основні положення античної медицини, а з іншої сторони, дав цим відомостям нову основу у вигляді анатомії та фізіології. В цьому його заслуга і одночасно в тому же – корні тих протиріч, з якими кожний дослідник спадщини Галена зустрічався: цінність, впевненість анатомічних і фізіологічних поглядів Галена нерівнозначне. Анатомія Галена була значним кроком вперед.
У Галена вчились, з його концепцій виходили. Авторитет Галена довгі роки підтримується як повагою до його знань, що здобуті з допомогою експерименту, так і авторитетом католицької церкви, яка возвеличувала найбільші реакційні сторони вчення Галена і його помилки.
Гален називаючи себе послідовником Платона, відстоював багато теологічних ідей. Разом з тим в оцінці фактичних даних, які діставав в своїх дослідженнях, Гален в багатьох випадках об’єктивно ставав в філософії та медицині на матеріалістичні позиції.
Дякуючи своїм експериментам і спостереженням Гален поставив анатомію і фізіологію на ведуче місце в медицині. В даному випадку не має великого значення та обставина що відкриття його в анатомії були великим кроком вперед і ввійшли в науку в той час як погляди на питання фізіології були невірними. Заслуга Галена в тому, що він обґрунтував необхідність в лікарській діяльності виходити з одних анатомії та фізіології.
Гален був винятково талановитою і працездатною людиною. По собі він залишив 125 філософських і юридичних праць, 131 трактат на медичні теми. Він, безперечно, був найвидатнішим експериментатором-фізіологом античної доби, але його не можна назвати прозорливим тлумачем усього того, що він знаходив під час своїх численних вівісекцій і описав. Його теологічні переконання, визнання в усіх проявах природи вищого розуму – божества забезпечили йому в наступні часи незаперечний авторитет перед церквою, хоч він і не був християнином. Якщо свого часу Гален дав багато для розвитку медицини, то пізніше церква і схоластична школа використовувала його авторитет як гальмо для розвитку медичної науки.
Література
1. М.П.Мультановский. История медицины. – Москва, 1961.
2. С.А.Верхратський, П.Ю.Заблудовський. Історія медицини. – Київ: Вища школа, 1991.
3. Б.Д.Петров. Від Гіппократа до Семашко. – Москва: Медицина, 1990.
4. Медична енциклопедія. 1979. – Т.7.