Реферат: Значення води для людського організму

Колі-титр являє собою найменшу кількість води, що її подано для дослідження, в якій виявляють кишкову паличку, і для чистої водопровідної води він становить не менше ніж 300, для води забруднених і добре обладнаних криниць — не менше ніж 100.

Колі-індекс являє собою кількість кишкових паличок віл води, і для чистої водопроводної води він має складати не більше ніж; 3, для води незабруднених і добре обладнаних криниць — не більше ніж 10.

З метою нормування ступеня забруднення води сапрофітною флорою в цілому використовують так зване мікробне число, що являє собою кількість колоній, які виростають на поживному середовищі (м'ясо-пептонний агар) через 24 год після посіву 1 мл води за температури 37 °С. Величина мікробного числа в чистій водопроводній воді не повинна перевищувати 100 в 1 мл, у воді незабруднених і добре обладнаних криниць — 300—400 в 1 мл.

Для забезпечення споживання населенням нешкідливої для здоров'я питної води слід проводити регулярний лабораторний санітарно-гігієнічний контроль її якості. Для оцінки результатів досліджень використовують спеціальні нормативні документи (стандарти).

ВООЗ запропонований «Міжнародний стандарт якості питної води» (МСПВ—73). Цей стандарт регламентує вміст у воді шкідливих речовин (їх гранично допустимі концентрації) за нормативом добового споживання 3 л води. Багато країн світу користуються своїми стандартами, які в основному ґрунтуються на МСПВ—73, проте враховують природні та інші регіональні особливості.

Основним документом, який регламентує гігієнічні вимоги до якості питної води в Україні, є Державні санітарні правила і норми «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання». Ці правила і норми визначають придатність води для питних цілей на підставі оцінки її безпеки в епідемічному відношенні, нешкідливості хімічного складу, органолептичних властивостей і радіаційної безпеки тощо.

Колі-індекс питної води не повинен бути більше ніж З, колі-титр відповідно не менше ніж 300.

У разі виявлення фекальних коліформ у двох послідовно відібраних пробах води слід протягом 12 год розпочати дослідження води на наявність збудників інфекційних захворювань бактеріальної або вірусної етіології (з урахуванням особливостей конкретної епідситуації).

За паразитологічними показниками (личинки та яйця гельмінтів, клітини, цисти лямблій, криптоспоридій, а також у разі погіршення епідемічної ситуації — дизентерійних амеб, балантидій, хламідій та ін.) питна вода має відповідати вимогам.

Крім того, слід зазначити, що вода не повинна містити інші токсичні компоненти (ртуть, кадмій, нітрити, ціаніди, хром, 1,1-дихлоретилен, 1,2-дихлоретан, бенз(а)пірен) у концентраціях, що визначаються стандартними методами досліджень.

При знезараженні питної води хлором вміст залишкового чільного хлору на виході з резервуарів чистої води має бути у межах 0,3—0,5 мг/дм³ . При знезараженні води озоном концентрація залишкового озону на виході з камери змішування має становити 0,1—0,3 мг/дм³ .

Органолептичні показники та гранично допустимі концентрації компонентів, що нормуються за впливом на органолептичні властивості питної води.

Радіаційна безпека питної води визначається за гранично допустимими рівнями сумарної об'ємної активності природних а- та р-випромінювачів, наведеними в табл. 14. У разі перевищення цих рівнів слід провести вивчення радіонуклідного складу досліджуваних проб води щодо його відповідності нормам радіаційної безпеки.

Показники фізіологічної повноцінності питної води визначають адекватність її мінерального складу біологічним потребам організму. Вони засновані на доцільності урахування як максимально допустимих, так і мінімально необхідних рівнів їх вмісту у воді.

Вищенаведені показники регламентують якість води під час організації централізованого водопостачання. Для оцінки якості води у випадку організації місцевого водопостачання, вихідної якості води з різних джерел та води для рекреаційного використання слід орієнтуватися на дані, наведені в табл. 16—18.

Для організації питного водопостачання можна використовувати воду з різних джерел: відкриті водоймища, підземні води, атмосферна вода.

Відкриті водоймища

До цієї групи належать річки, струмки, озера. Джерелом їх живлення (водоутворення) є як підземні, так і атмосферні води, які утворюють проточні та непроточні відкриті водоймища. Порівняно із закритими водоймищами, відкриті є набагато загрозливішими з епідеміологічної точки зору, оскільки легко забруднюються ззовні, можуть містити збудників різних кишкових та інших інфекційних захворювань. У них можуть накопичуватися шкідливі хімічні та радіоактивні

Вищенаведені показники регламентують якість води під час організації централізованого водопостачання. Для організації питного водопостачання можна використовувати воду з різних джерел: відкриті водоймища, підземні води, атмосферна вода.

До цієї групи належать річки, струмки, озера. Джерелом їх живлення (водоутворення) є як підземні, так і атмосферні води, які утворюють проточні та непроточні відкриті водоймища. Порівняно із закритими водоймищами, відкриті є набагато загрозливішими з епідеміологічної точки зору, оскільки легко забруднюються ззовні, можуть містити збудників різних кишкових та інших інфекційних захворювань. У них можуть накопичуватися шкідливі хімічні та радіоактивні

та фільтрації через активоване вугілля), пом'якшення (за допомогою фізичного, хімічного та фізико-хімічного методів), опріснення (з використанням дистиляції, електролізу, діалізу, випаровування під вакуумом та виморожування), знезалізнення тощо.

Знезараження являє собою поліпшення мікробного складу води. Головними засобами знезараження вважають фізичні (використання УФ-випромінювання, ультразвуку, УВЧ- та СВЧ-полів, високовольтного імпульсного струму, а також кип'ятіння) та хімічні (застосування препаратів хлору, срібла, пере-кисних сполук, озонування) методи. Проте найпоширенішими, звичайно, є хлорування питної води, до основних різновидів якого відносять хлорування нормальними дозами (за хлорпотре-бою), перехлорування, подвійне хлорування та хлорування з преамонізацією.

Знешкодження дозволяє усунути з питної води токсичні хімічні речовини та сполуки шляхом кип'ятіння, фільтрації через спеціальну шихту, хлорування післяпереломними дозами та суперхлорування.

Дезактивація полягає у видаленні з питної води радіоактивних речовин і передбачає здійснення комплексу заходів, які полягають у відстоюванні, коагуляції, фільтрації через спеціальну шихту, а також, в обов'язковому порядку, хлоруванні.

У забезпеченні доброякісною водою, яка доходить до споживача, велике значення має не тільки повнота й ефективність її очищення і знезаражування на головних спорудах водогону. Відомо багато випадків забруднення води, пов'язаних із неправильною експлуатацією і незадовільним технічним станом водогінної розвідної мережі, передусім, у разі порушення герметичності мережі, перепаду тиску в ній, пересікання водогінних труб із каналізаційними, аварійних ситуацій тощо.

Щоб уникнути таких порушень, забороняється, зокрема, розташовувати водогінні труби поряд із каналізаційними, у разі їх пересікання водогінні труби розміщують вище від каналізаційних не менше як на 0,5—1 м. У цих місцях споруджують спеціальні захисні пристрої на каналізаційних трубах (додаткові зовнішні труби-кожухи, простір між ними і каналізаційною трубою заповнений жирною глиною або іншим водонепроникним матеріалом). Після ремонтних робіт та перед початком експлуатації водогінну мережу дезінфікують, пропускаючи через неї протягом 1,5—2 год хлоровану воду з відносно великою концентрацією активного хлору (80—100 мг).

Дезінфекція може проводитися й іншими методами, наприклад, заповненням водогінної мережі непроточною хлорованою вищеописаним способом водою з експозицією до 12—24 год. Мешканці мають бути поінформовані про дезінфекцію мережі — користуватися водою в цей час забороняється. Якість

води і відповідність її вимогам Держстандарту підлягає регулярному лабораторному контролю, який здійснюють власник водогону і санітарно-епідеміологічна служба за спеціальним графіком, а також вибірково поза ним.

Підземні води

До цієї групи джерел водопостачання відносять так звану верховодку, ґрунтові та міжпластові підземні води. Верховодка являє собою перший від поверхні землі шар води, який існує непостійно і є своєрідним фільтратом атмосферної води. Отже, із санітарної точки зору, верховодка для організації водопостачання непридатна.

Ґрунтові води — це перший від поверхні землі водоносний горизонт підземних вод, що постійно існує завдяки наявності пласту водонепроникних порід (вапняк, глина, граніт). У гігієнічному відношенні ґрунтові води характеризуються достатньо високою прозорістю та незначним забарвленням і можуть бути використані для організації місцевого водопостачання, проте за умови проведення постійного санітарного контролю.