Бухгалтерский учет и аудит / Шпаргалка: Аудит (шпори)

Шпаргалка: Аудит (шпори)

. 2. Аудиторська діяльність

Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Прибуток (доход) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством.

3.Програми аудиту (ПА)

ПА включає розробку конкретних задач, заходів і процедур для кожного об’єкта А і виду робіт:

1 етап – А оцінка організації і стану б/о, внутрішнього А. Об’єкти А на даному етапі: наявність установчих документів, реальність балансових даних, вибіркова перевірка бух даних, аудит висновок за минулий період, організація внутр контролю.

2 етап – А перевірка фінансово-виробничої діял-ті. Об’єкти: установчі документи, формування та зміни статутного капіталу, наявність і використання кредитних ресурсів; грошові кошти, ОЗ і НМА; матеріальні запаси; розрахунки; виробничі витрати, дохід, фін результати.

3 етап – консультаційні послуги і рекомендації по виправленню недоліків, звіт аудитора.

4. Ауд ризик та його суть

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ступенем ризику, це питання є дуже важливим при попередній оцінці стану клієнта. Про це можна судити навіть з того, що аудиторському ризику приділяється в шести діючих національних нормативах аудиту, які затверджені АПУ.

Т.ч. аудиторський ризик – це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контролюючими органами.

З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язано кілька аспектів ризику – 2 основних види ризику: 1) аудиторський ризик; 2) ризик для бізнесу (аудитора, фірми).

Аудиторський ризик полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно і на цій підставі в аудиторському висновку стверджується без застереження, а у дійсності є істотні похибки.

Ризик для бізнесу – аудитор, аудиторська фірма може потерпіти невдач у взаємовідносинах з клієнтом, навіть, тоді, коли надано правильний аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування діяльності клієнта на перспективу, тощо.

Загальноприйняті стандарти аудиту потребують щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Вивчивши цю систему аудитор оцінює можливість виявлення помилок і запобігання їм, а також відхилення від нормативів.

Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені і своєчасно усунені – оцінка ризику контролю .

Ступінь аудиторського ризику ґрунтується на експертній оцінці аудитора.

5. Аудиторські докази.

Відповідно до нормативу №14 “Аудиторські докази” аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок. Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Термін "Аудиторські докази" означає інформацію, одержану аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що кладуться в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

В иди аудиторських доказів. Зміст аудиторських доказів залежить від способів їх отримання. В одному випадку аудитор проводить незалежну процедуру виявлення стану об’єкта контролю, в результаті чого отримує об’єктивну і повну його характеристику (прямі докази ). В інших випадках він використовує данні внутрішнього контролю, інформацію, отриману від адміністрації або третіх осіб (постачальників, покупців та ін.). при цьому аудитор отримує другорядні докази про стан об’єктів контролю, до яких він повинен відноситись з обережністю, так як на практиці виявляються факти, що спростовують достовірність другорядних доказів. Ознайомлення з матеріалами попередніх перевірок і результатами проведення внутрішньогосподарського контролю є другорядним доказом правильності ведення БО і достовірності даних бухгалтерської звітності.

При одержанні аудиторських доказів шляхом впровадження тестів систем контролю аудитор повинен розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання - внутрішнього чи зовнішнього, а також від їх характеру. За характером існують візуальні, документальні та усні докази. Хоча надійність аудиторських доказів залежить від конкретних обставин, допомогти оцінити надійність аудиторських доказів можуть подані нижче узагальнення:

Аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, одержане від третьої особи) більш надійні, ніж ті, що отримані з внутрішніх джерел.

Аудиторські докази, одержані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші в разі наявності ефективних систем обліку та внутрішнього контролю. Аудиторські докази, одержані безпосередньо аудитором від результатів проведених тестів, надійніші, ніж ті, що одержані від працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання.

Аудиторські докази є переконливішими, якщо вони отримуються з різних джерел або джерел різного характеру і коли вони відповідають один одному. При неможливості одержання достатніх належних аудиторських доказів аудитор має висловити позитивний висновок з застереженнями або негативний висновок.

71. заг принципи створення Спілку аудиторів України

Аудитори України мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України. Спілка аудиторів України повинна мати фіксоване індивідуальне членство в особі окремих аудиторів або їх колективів. Спілка аудиторів України може відкривати місцеві осередки при наявності в них не менше п'яти аудиторів, які є членами Спілки. Відкриття місцевих осередків не є обов'язковим.