Шпаргалка: Философский словарь /Укр./
23. ХРИСТИЯНСТВО, одна з трьох світових релігій (поряд з буддизмом і ісламом). Має три основні напрямки: православ'я, католіцизм, протестантизм. В основі віра вІісуса Христа, як Боголюдину, Рятівника, втілення 2-ої особи триєдиного Божества (див. Троіца). Прилучення тих, що вірять до Божественої благодаті відбувається через участь в таїнствах. Джерело віровчення християнства Священне віддання, головним в ньому є Священне писання (Біблія); а також “Символ віри”, рішення всесвітніх і деяких місцевих соборів, окремі творіння батьків церкви. Християнство виникло в 1 ст. н. е. серед євреїв Палестини, і відразу ж розповсюдилось у інших народів Средиземномор'я. В 4 ст. стало державною релігією Римської імперії. До 13 ст. вся Європа була христиїнізована. На Русяві християнство розповсюдилось під впливом Візантії з 10 ст. В результаті схізми (розподіл церквей) християнство в 1054 розкололося на православ'я і католіцизм. З католіцизму в ході Реформації в 16 ст. виділився протестантизм. Загальне число християн перевищує 1 млрд. людей.
24. ЧАРВАКА (локаята), ін.-інд. філос. вчення; вважається, заснованим в сер. 1-го тис. до н. е. полулегендарним мудрецем Брихаспаті. Відкидаючи авторитет вед і принципи, які вони проповідують (існування бога-абсолюту, душі і т. п.), Ч. вважає істинним те, що осягається лише неопосередкованим сприйманням. Існує - тільки цей мир (лока), єдина Реальність - матерія, мета людського існування - досягнення насолоди.
25. БРАХМАНІЗМ, 2-а стадія (1-е тис. до н. е.) формування інд. Релігії - індуїзма, що развинулась в* результаті пристосування* до ведичної релігії індоарійських племен місцевих культів інд.автохтонного населення. Верховні боги - Брахма*, Вишну* і* Шива*, більшу* роль грали* анимістич. подання*, культ предків. Складний ритуал, що вчиняється* брахманами, точна* обрядова регламентація життя, аскетич. подвиги розглядалися як засоби*, що забезпечували за законом карми краще* перетілення душі (сансара) і* кінцеве звільнення від* ланцюга перероджень.
26. ДАОСИЗМ (кіт. Дао цзя або дао цзяо), китайська релігія і одна з основних релігійно-філософських шкіл. Виник в сер. 1-го тис. до н. е. На основі вірувань шаманського характеру. Філософії даосизму притаманні натуралізм, зачаток примітивної діалектики і елементи релігійної містики. Основні представники Лао-цзи, Чжуан-цзи. На початку н. е. даосизм оформився в розвинену релігію. До 12 ст. створене "Дао цзан" зведення літератури даосизму. Мета адептів даосизму досягнути єдності з першоосновою світу та й шляхом алхімії і психофізичних вправ набути безсмертя. Послідовники даосизму є в Китайській Народній Республіці, де існує Асоціація тих, що вірять даосів.
27. КОНФУЦІАНСТВО, етико-політичне вчення в Китаї. Основи конфуціанства були закладені в 6 ст. до н. е. Конфуцієм. Висловлюючи інтереси спадкової аристократії, конфуціанство оголошувало владу правителя священною, дарованою небом, а розподіл людей на вищих і нижчих (“шляхетних чоловіків” і “дрібних людішек” ) загальним законом справедливості. В основу соціального влаштування конфуціанство ставило моральне самовдосконалення і дотримання норм етикету (“чи”). З 2 ст. до н. е. і до Синьхайської революції 1911-1913 конфуціанство було офіційною державною ідеологією.
28. ЕЛЕАТИ (елейська школа) ін.-грец. філософії (6-5 вв. до н. е.). Гол*. предст.: Парменід* і* Зенон* з Элеї* (звідси назв.), Мелісс* Самоський*. Відводячи гол. роль в* пізнанні мисленню, Е. ш. протиставила його почуттям*. Сприйманню як текучому* і* нестійкому; вперше в* історії філософії була висунута ідея єдиного буття, розуміючи його як безперервне*, незмінне, присутнє в* будь-якому найдрібнішому елементі дійсності, що виключає безліч речей і* їхній рух.
29. ПІФАГОРІЙЦІ - послідовники древньогрецького філософа Піфагора з о. Самсона (біля 580-500 до н. е.). П. абсолютизували абстракцію кількості і відірвали її від матеріальних речей, тим самим прийшовши до ідеалістичної філософії, згідно з якою кількісні відносини є сутністю речей. Так, відкривши, що кількісно певний інтервал полягає у основі музикальних тонів і гармонії, П. абсолютизували це відкриття у своєму вченні про космічну "гармонію сфер".На цій основі виросли піфагорійський математичний символізм і повна марновірства містика чисел, яка поєднувалась з вірою Піфагора у переселення душ.
30.СОФІСТИ від грец. Sophistes (іскуснік, мудрець, лжемудрець), в Ін. Греції люди, що мають знання в якій-небудь області:
1) професійні вчителі філософії і красномовства 4 ст. до н. е. (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Антифонт, Критій та ін.). Для софістів характерно переміщення інтересів від пошуків абсолютної істини про космос і буття до вироблення прагматичних рецептів поведінки людини “без забобонів” в суспільстві (критика традиційної моралі, скептична теорія пізнання, риторична, логічна і лінгвістична теорія “переконливої промови”). З критикою софістів виступили Сократ і Платон.
2) Професійні оратори 2-5 ст. н. е., класичні зразки давньогрецької риторики, що культивували.
31. АТОМІСТИ (атомізм, атомне вчення, атомістика), вчення про перервну, дискретну будівлю матерії. До кін. 19 ст. А. затверджував, що матерія складається з окр. неподільних часток - атомів. З точки зору сучас. А. електрони - "атоми" електрики, фотони - "атоми" світла і т. д. В більш широкому сенсі А. значить дискретність об'єкту, процесу, властивості (соціальний А., логіч. А. і ін.).
32. ПЛАТОНІКИ (платонізм) в широкому сенсі - ідеалістич. течії в філософії, що знаходяться під впливом Платона (передусім його вчення про ідеї). В більш вузькому сенсі - направлення в ін.-грец. філософії з 4 ст. до н. е. (див. Академія платоновська, Середній платонізм). З 3 ст. н. е. гол. формою П. став неоплатонізм.
33. ПЕРИПАТЕТИКИ (перипатетична школа), (від грец. reripatos - крита галерея), або Лікей (по назв. Гімназії на окраїні Афін), філос. школа, основана Аристотелем. Після Аристотеля близько 34 років очолювалася Теофрастом. Предст. П. ш. займалися також конкретними науками (теоретик музики Аристоксен, історик і теоретик гос-ва Дикеарх, фізик Стратон з Лампсака, географ і астроном Аристарх Самоський і ін.).
34. ЕПІКУРЕЇЗМ, вчення, що виходить з ідей Епікура. Школа в Афінах - "Сад" Епікура; найбільший предст. Е. в Римі - Лукрецій. В новий час розвивався в епоху Відродження, після цього - в течіях 17-18 ст. (П. Гассенді), як етич. принцип рідний евдемонізму; згодом вульгарно тлумачився в дусі гедонізма.
35. СТОЇЦИЗМ [від грец. stoa - портик (галерея з колоннами в Афінах, де навчав філософ Зенон; засновник С.)], направлення антич. філософії. Давня Стоя (3-2 ст. до н. е.) - Зенон з Кітіона, Клеанф, Хрисіпп; Середня Стоя (2-1 ст. до н. е.) - Панецій і Посидоній (стоіч. Платонізм); Пізня Стоя (1-2 ст.); рим. С. - Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. С. відродив вчення Геракліта про вогонь- логосє; світ - живий організм, пронизаний творч. першовогнем, пневмой, що створює косміч. "симпатію" всіх речей; все існуюче тілесно розрізняється ступенем грубості або тонкості матерії; речі і події повторюються після кожного периодич. запалення і очищення космосу. В етиці С. близький киникам, не поділяючи їх презир. відношення до культури; мудрець повинен слідувати безстрастю природи (апатія) і любить свій "рок". Всі люди - громадяни космосу як світового гос-ва; стоіч. космополітизм урівнював (в теорії) перед особою світового закону всіх людей - вільних і рабів, греків і варварів, чоловіків і жінок. Етика С. користувалася більшим впливом в сер. Сторіччя і епоху Відродження.
36. ГНОСТИЦИЗМ (від грец. gnostikos - що знає), реліг. дуалістич. вчення пізньої античності (1-5 ст.), сприймаюче деякі моменти христ. віровчення (т. з. Іудеохрист. Г.), популярної грец. філософії і схід. релігій. Г. строго езотеричен; притязал на "істинне" знання про бога і кінцеві таємниці всесвіту. З Г. зв'язане виникнення манихейства (3 ст.). Виявив вплив на сер. сторіччя, єресі і неортодоксальную містику нового часу.
37. ПАТРИСТИКА (від грец. pater, лат. pater - батько), термін, що значить сукупність теологіч., філос. і політико-соціол. доктрин христ. мислителей 2-8 ст. - т. зв. батьків церкви. Періоди: 2-3 ст. - полемічеське фрагментарне філософствування т. зв. Апологетів (Тертулліан, Клімент Александрійський і особливо Ориген); 4-5 ст. - систематизація церк. доктрини (каппадокийський гурток: Василій Великий, Григорій Назианзин, Григорій Нисський; на Заході - Августин); 6 ст. - початок стабілізації догми і кодифікації наук під егідой теології (Леонтій Візантійський, Боецій), що завершуються в працях Іоанна Дамаскіна.
38. КОСМОЦЕНТРИЗМ - зародився в VI - IV ст. в Греції. Неміф. світогляд, КАРТИНА СВІТУ центральним елементом якої є вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила і саме небесне зведення. Він замкнутий, має сферичну форму і в ньому відбувається постійний кругообіг - все виникає, тече і змінюється. З чого виникає, та чому вертається ніхто не знає.
39. ТЕОЦЕНТРИЗМ (від грец. theos - бог, лат. сentrum - центр) - теологіч. концепція згідно якої бог виступає джерелом будь якого буття і блага, що розуміється як абсолютне, досконале буття і найвище благо. Основою порядності є слугування богу і преклоніння перд ним. Найвищим змістом людськ. існування визнається уподібнення богу. Т. органічно пов'язаний з теїзмом і такими його фундаментальними принципами, як крейционізм, прозиденціолізм і т. д.
40. НОМІНАЛІЗМ, направлення схоластич. філософії сер. сторіччя, яке в протилежність реалізму, заперечувало реальне існування загальних понять (універсалій), вважаючи їх лише іменами (лат. nomen - ім'я, nominalis - іменний, звідси назв.), словесними позначками, що відносяться до безлічі подібних одиничних речей (крайній, або точний, Н. - І. Росцелін та ін.), або чисто мисліт. утворень, існуючих в розумі людини (концепти, звідси назв. цього "помірного Н." - концептуалізм; засн. П. Абеляром). Виник в 11-12 ст., отримав особливий розвиток в 14-15 ст. (У. Оккам і його школа).
40. РЕАЛІЗМ (від сер. сторіччя. лат. realis - речовинний, дійсний), в філософії - направлення, що визнає реальність, що лежить поза свідомістю, яка тлумачиться або як буття ідеальних об'єктів (Платон, сер. сторіччя. схоластика), або як об'єкт пізнання, незалежний від суб'єкту, пізнав. процесу і досвіду (філос. Р. 20 ст.). Сер. сторіччя. Р. затверджував, що універсалії (загальні поняття) існують реально і незалежно від свідомості. Р. науковий - направлення в сучас. зах. філософії науки, що визнає існування об'єктивної реальності і можливість її істинного пізнання в ході іст. еволюції наук. теорій. Осн. предст. - Х. Патнем, У. Селларс, М. Хессе, А. Масгрейв, Г. Харре.
41. ТЕОЛОГІЯ (від грец. theos - бог і... Логія) (богослов'я), сукупність реліг. доктрин і вчень про суттєвість і чинність Бога. Припускає концепцію абс. Бога, що повідомляє людині знання про себе у відкриттях. В точному сенсі про Т. прийнято говорити стосовно іудаїзму до христ-ва і ісламу.
42. ТОМІЗМ, вчення Фоми Аквінського, засноване ним направлення католіч. філософії і теології, що з'єднало христ. догмати з засобом Аристотеля. В 13 ст. зайняв волод. положення в схоластиці, відтіснивши августиновський платонізм і протистоячи аверроїзму.
42. НЕОТОМІЗМ, найбільш вплив. філос. школа в католіцизмі, виходить з вчення Фоми Аквінського, проголошеного в 1879 р енцикліке папи Льва XIII един. істинною філософією; сучас. етап. в розвитку томізма. Розповсюджений в Італії, Іспанії, Франції, Бельгії, Германії, США, країнах Лат. Америки. Предст. - Е. Жильсон, Ж. Маритен, М. Грабман (M. Grabmann) і ін. Гол. центр - Висш. ін-т філософії при ун-ті в Лувенє (засн. Д. Мерсьє в 1888).
43. АВЕРРОЇЗМ, направлення в зах.-європ. філософії 13-16 ст., що розвивало ідеї Ібн Рушда (Аверроеса) про вічність і нествореність світу, про єдиний, загальний для всіх людей світовий розум як субстанциальну основу індивідуальних душ (звідси слідувало заперечення їх безсмертя), а також вчення про подвійну істину. Виник в Паризькому ун-ті, протистоял як августіанству, так і томізму. Був засуджений католіч. церквою. Гол. представник - Сигер Брабантський.
44. Ренесанс, (відродження) період в культурному і ідейному розвитку країн Зах. і Центр. Європи (в Італії 14-16 ст., в ін. країнах кін. 15-16 ст.), перехідний від культури сер. сторіччя. до культури нового часу. Відрізняючі риси культури В.: світський, антиклерік. характер, гуманістич. світогляд (гуманізм), звернення до культурної спадщини античності, немов би "відродження". В. виникло і найскравіше всього виявилося в Італії, де вже на рубіжі 13-14 ст. ( Проторенесанс) його провозвістниками виступили поет Данте, митець Джотто і ін. Творчість діячів В. проникнута вірою в необмежені можливості людини, її волі і розуму, запереченням схоластики і аскетизма (гуманістич. етика італійнців Лоренцо Валлі, Піко делла Мірандоли і ін.). Пафос затвердження ідеалу гармоніч., розкріпаченої творч. особистості, краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищ. початку буття, відчуття цільної і стрункої закономірності світобудови придають мистецтву В. більшу ідейну значимість, велич. героіч. масштаб. В архітектурі ведучу роль стали грати світські споруди - суспіл. будинки, палаци. Використовуючи ордерне членування муру, арочні галереї, колоннади, зведення, бані, архітектори (Брунеллескі, Альберті, Браманте, Палладіо в Італії, Леско, Делорм в Франції) придали своїм будівлям величеств. ясність, гармонійність і відповідність людині. Митці (Донателло, Мазаччо, Пьєро делла Франческа, Мантенья, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тіциан, Веронезе, Тінторетто в Італії; Ян ван Ейк, Рогір ван дер Вейден, Брейгель в Нідерландах; Дюрер, Нітхардт, Хольбейн в Германії; Фуке, Гужон, Клуе в Франції) послідовно оволодівали худ. відбиванням всього багатства дійсності - передачею обсягу, просторості, світла, зображенням людської фігури і реальної середи - інтер'єру, пейзажу. Літ. В. створила такі пам. непреходящі цінності, як "Гаргантюа і Пантагрюель" (1533-52) Рабле, драми Шекспіра, ром. "Дон Кіхот" (1605-15) Сервантеса і ін., органічні що з'єднали в собі інтерес до античності з зверненням до нар. культури, пафос комічного з трагізмом буття..
В епоху В. розповсюдились філос. ідеї неоплатонізма (Фічіно) і пантеізма (Патриці, Бруно і ін.), були зроблені видатні наук. відкриття в області географії (Великі географічні відкриття), астрономії (розробка Коперніком геліоцентрич. Системи світу), анатомії (Везалій).
45. РЕФОРМАЦІЯ (від лат. reformatio - перетворення), суспіл. рух в зах.і центр. Європі в 16 ст., направлений проти католіч. церкви. Початок Р. поклав виступ М. Лютера в 1517 р. в Германії. Ідеологі Р. висунули тези, якими фактично заперечувалась необхідність католіч. церкви з її ієрархією і духівництва взагалі, відкидалось католіч. Священне Віддання, заперечувалися права церкви на зем. багатства і ін. Осн. напрямки Р.: бюргерська (Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвинглі); народна, вимога ,що з'єднувала упразднення католіч. церкви з боротьбою за встановлення рівності (Т. Мюнцер, анабаптисти); королевсько-княжеське, що відбивало інтереси світської влади, що прагнула зміцнити владу, захопити зем. володіння церкви. Під ідейним стягом Р. минали христ. війна 1524-26 в Германії, Нидерл. і Англ. Р. поклала початок протестантизму (в вузькому сенсі Р. - проведення реліг. перетворень в його дусі).
46. АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від антропо... і центр), переконання, згідно якому людина є центр і вищ. мета світостворення.