Шпаргалка: Історія міжанродних відносин

«Застраху­вавшись» проти Росії та Франції за допомогою австрійсько-німецького союзу 1879 і Троїстого союзуза участі Австро-Угорщини та Італії, Німеччина «перестраховувалася» шляхом укла­дення дог-ру з Росією, щоб перешкодити її зближенню з Францією та усунути небезпеку війни на два фронти.

Договір передбачав, що кожна з двох сторін зберігатиме сприятливий нейтралітету випадку війни однієї з них із будь-якою третьою д-вою. Однак це поло­ження не стосувалось випадків нападу Ні­меччини на Францію чи Росії на Австро-Угорщину. Німеччина визнавала «історично придбані» права Росії на Балканському піво-ві; сторони зобов'язались протидіяти будь-якій спробі порушити там статус-кво, а також під­тверджували обов'язковість принципу закритості проток Босфор і Дарданелли для військ, кораблів усіх країн.

У додатковому таємному протоколі Німеччина обіцяла Росії моральну й дип. підтримку для захисту входу в Чорне море, тобто при встановленні Росією контролю над чорноморським протоками. Ця обіцянка мала на меті втягнення Росії в авантюри на Бл. Сході та в зоні чорноморських проток, що могло спровокувати її зіткнення з Британією. Німеч­чина також зобов'язалася не давати своєї згоди на відновлення на болг. престолі принца Батенберзького.

Договір був укладений на 3 роки, і термін його дії закінчився в червні 1890, коли Бісмарк уже пішов у відставку. Новий уряд Капріві відмовився від його подовження, вва­жаючи, що він заважатиме зближенню Німеч­чини з Британією і зміцненню союзу з Австро-Угорщиною.

13. Криза Вестфальської системи міжнародних відносин та перегрупування сил в Європі в 18 столітті.

Вестфальська система міжнародних відносин утворилась після підписання Вестфальского миру.(24 жовтня 1648р) і сформуваласься як євроцентричний світ, де провідні європ. міжнародні акторирозгор­нули б-бу за поділ світу, поклавши кінець гло­бальній ізольованості цивілізацій та культур. В. с. м. в. стала першим досвідом систематизації міждерж. відносин. Деякі засади В. с. м. в. залишились й у Віденській системі міжнародних відносин.

(Віденська система міжнародних від­носин— система міжнародних відносин, вста­новлена після завершення наполеонівських воєн на Віденському конгресі 1814-15, заключний акт якого закріпив результати перерозподілу Європи й колоній між країнами-переможницями. Віден­ський конгрес уперше розробив систему дог-рів, що регулювали міжнар. відносини й оформили кордони в масштабах всієї Європи. Ця система базувалась на спільній згоді найбільш могутніх європейських монархій відносно територіального і політичного статус-кво в Європі і виключала можливість появи одного безсумнівного лідера. Вона передбачала можливість колективного втручання в справи тих держав, яким загрожували революції, а також можливість дипломатичних консультацій з територіальних та інших проблем.)

В основу В. с. покладено імперсь­кий принцип контролю геогр. простору в межах колоніальних імперій.

У період існування В. с. остаточно сформувались Британська Ні­мецька,Французька імперії. 1877 тур. султан узяв собі титул «Імператор осма-нів». Росія стала імперією раніше, ще 1721.

В. с. встановила новий ба­ланс сил великих держав — Австрії, Великої Бри­танії, Пруссії, Росії та Франції. Розпочалась епоха «європейського концерту» — балансу сил між європ. д-вами, основою якого було співробіт­ництво між великими державами. Одним із головних засобів підтримки рівноваги були різноманітні види коаліцій, нею став Священний союз. Відповідальність за мир покладалась на великі держави, вона реалізувалась через проведення великої кількості міжнародних конференцій для врегулювання проблем, що загрожували миру.

Особливості В. с. полягали не тільки у спільній зацікавленості збереження статус-кво, Велика Британія і Франція вже всту­пили у фазу наук.-техн. прогресу, Австрія та Пруссія в цьому відношенні відставали, а Росія ще перебувала на периферії тенденцій модер­нізації економіки та суспільства.

(У 1850-х В. с. зазнала істотних змін адже через Кр. війну 1853-56 б уло порушено принципи балансу сил, проти Росії фактично виступила вся Європа. Після поразки Росії розпався Священний союз, закінчилась епоха домінування Росії в Європі. Росія відійшла на другий план, продемонстрував­ши свою техн. і соц. відсталість.

У XIX ст. зростав міжнар. авторитет Пруссії як потужної у військ.-екон. плані д-ви. її перемога у франко-прусській війні 1870-71 і проголошення Німецької імп. стали ще однією кризою В. с, а проблема Ельзасу і Лотарингії — каменем спотикання на європ. континенті, що мало негативні наслідки для збереження системи балансу сил.

Виникнен­ня в Європі двох нових потужнихміжнародних акторів, Німеччини та Італіїспо­нукало великі д-ви до нарощування своєї військ., екон. і політ, могутності, активізації колоніальної експансії, внаслідок чого загострились міждерж. суперечності у В. с. Німеччина, яка перетворилась на провідну континентальну д-ву, була найбіль­шою мірою зацікавлена в перегляді статус-кво. За її ініціативою був створений Троїстий союз, що став першим військ, союзом мирного часу у В. с. На противагу Троїстому союзу Великою Брита­нією, Францією та Росією був створений інший військ, союз — Антанта. Із утворенням двох протиборчих союзів була остаточно порушена система балансу сил в Європі, супротивники поставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь. В. с. фактично перестала Існувати.)

14. Відношення провідних європейських держав до Французької революції 1789 року.

У Франції багато феодальних порядків були знищені в ході революції 1789-1794гг. Сталий режим липневої монархії ( 1830-1848) відповідав інтересам лише фінансової буржуазії, викликав ненависть широких мас селянства й робітників, невдоволення промислової, торговельної буржуазії.

Загальне невдоволення політикою уряду Луи-Філіпа збільшувалося неврожайними роками 40-х рр., кризою надвиробництва 1847 р. Все це викликало нову революцію у Франції, що одержала назву Лютневої (1848). Не знаходячи можливості дозволити криза в країні, припинити барикадні бої на вулицях Парижа, Луи-Пилип змушений був відректися від престолу. Франція була проголошена Республікою, створене тимчасовий уряд, уведене загальне виборче право для чоловіків, скорочений робочий день для робітників до 10-11 годин, збільшені податки на земельних власників.

Однак тимчасовий уряд виявився не в змозі виконати інші вимоги робітників і міської бідноти. Дії тимчасового уряду й вибраних Національних зборів, по суті були кроком назад, привели в червні 1848 р. до широкого антиурядового повстання робітників Парижа, що було жорстоко подавлене військами. Влада була передана президентові Луи Наполеонові, що 2 грудня 1851 р. наказав заарештувати й кинути у