Шпаргалка: История Украины (2)

Щодо російської буржуазії, то вона приєдналася до революції лише тоді, коли остання стала, перемагати.

Лідер буржуазії Мілюков чітко заявив: «Якщо перемога над царизмом відбудеться завдяки революції, то я проти такої перемоги». Пізніше, в еміграції він писав: «Ми не хотіли цієї революції, ми особливо не хотіли, щоб вона прийшла під час війни. Ми відчайдушне боролися, щоб цього не сталося».

Політичну платформу буржуазії виразно визначив другий її лідер. — В. Шульгін) який зазначав, що буржуазія зустріла революцію вороже всі свої сили спрямувала в лютневі дні на те, щоб знищити революцію, розшарувати її, вирвати з її рук силу.

Тому закономірно, що така політична лінія буржуазії не могла забезпечити їй роль рушійної сили революції. Але, коли революційний рух мас став перемагати, "буржуазія приєдналася до революції і тим самим сприяла її прискоренню.

І917 р. розпочався величезним політичним страйком 9 січня, у 12-ті роковини «Кривавої неділі». У цей день страйкували і вийшли на демонстрації робітники Петрограда, Москви. Харкова, Катеринослава, Ростова-на-Дону, Нижнього Новгорода, Тули, Горлівки, Макіївки, Новочеркаська, Сімферополя, Пермі та інших пролетарських центрів.

Протягом всього січня не припинялися революційні заворушення мас. По всій країні страйкувало близько 400 тис. чоловік, причому майже половина з них брала участь у політичних страйках.

3 середини лютого 1917 р. кількість страйків різко зросла. Росія вступила до нового, вищого етапу кризи. Розпочався процес переростання революційної ситуації в революцію.

Початок Лютневої революції збігся з Міжнародним жіночим днем 23 лютого (ст. ст. ). У цей день тільки у Петрограді величезній демонстрації взяло участь майже 130 тис. трудящих, які йшли з гаслами: «Хліба!», «Геть війну!».

24 лютого в Петрограді у масових страйках і демонстраціях брало участь понад 200 тис. робітників. А 25 лютого розпочався загальний політичний страйк, що охопив понад 300 тис чоловік. Він супроводжувався мітингами, демонстраціями. У боротьбі з поліцією Демонстранти користувалися вже не тільки камінням, але подекуди і зброєю. З'явилися вбиті та поранені. До демонстрантів приєднувалися й солдати.

25 і 26 лютого відбулися засідання Бюро ЦК РСДРП, яке визначило завдання перевести страйк у збройне повстання, залучивши до нього солдатів гарнізону.

День 27 лютого став вирішальним у розвитку Лютневої буржуазно-демократичної революції. В цей день на бік повсталих робітників почали масово переходити солдати Петроградського гарнізону. Якщо вранці 27 лютого до повсталого народу приєдналось 10200, вдень — 25700^ то надвечір - уже 66700 солдатів столичного гарнізону.

Було захоплено в'язниці і визволено політичних в'язнів. Направлені, до Петрограда війська перейшли на бік повсталого народу. Перемога революції у Петрограді стала очевидною. В ці дні у столиці було вбито і поранено 1382 особи.

Слідом за переможним повстанням у Петрограді, революція перемогла у Москві, в інших великих містах, а незабаром — і по всій країні.

Лютнева буржуазно-демократична революція має велике історичне значення. Вона увінчала перемогою багаторічну наполегливу боротьбу народів Росії. Лютнева революція докорінно змінила політичну обстановку в країні. Народ завоював політичні свободи. Із в'язниць І заслання повернулися тисячі революціонерів. Партії, що переслідувалися за царату, стали легальними. Перемога Лютневої революції дала Росії передовий політичний устрій. Проте Лютнева революція не здійснила такі важливі вимоги народних мас, як впровадження 8-год. робочого дня, конфіскація поміщицьких земель, припинення Імперіалістичної війни.

65. . Охарактеризуйте розстановку політичних сил у Росії після липневої кризи 1917р.

Особливо необхідно наголосити на третій, липневій політичній кризі. Вона була безпосередньо пов'язана з провалом наступу і великими втратами російських військ на фронті у червні 1917 р. Криза почалася 3 липня стихійними демонстраціями у Петрограді проти Тимчасового уряду, а 4 липня уряд розстріляв мирну півмільйонну демонстрацію робітників, солдатів і матросів, які йшли під гаслом «Вся влада радам!» (було вбито 56, поранено — 650 чоловік). Мсншовицько-есерівський ЦВК не тільки не перешкодив цьому, але й санкціонував виклик військ з фронту для придушення демонстрацій. Після липневих подій політична обстановка в країні докорінно змінилася. Завершився період двовладдя: вся влада була захоплена буржуазією, яку представляли у Тимчасовому уряді кадети і підтримували меншовики та есери. 8 липня Тимчасовий уряд очолив есер О. Ф. Керенський. 24 липня був утворений другий коаліційний уряд з представників буржуазних і дрібнобуржуазних партій на чолі з Корейським. До складу цього уряду ввійшли 8 міністрів-кадетів або їхніх близьких прихильників, 3 есери (Керенський, Авксентьєв і Чернов), 2 меншовики (Нікітіні Соболєв) і 2 народні соціалісти (Пеше-хонов і Зарудний).

Контрреволюція перейшла у відкритий наступ проти робітничого класу, селян, солдатів і матросів. Під загрозою опинилися демократичні завоювання народу, здобуті внаслідок перемоги Лютневої революції. Липневі події сприяли викриттю антинародного характеру Тимчасового буржуазного уряду і поведінки лідерів партій меншовиків та есерів; цим самим вони прискорили перехід трудящих мас на бік соціалістичної революції, на бік більшовиків. Після липневих подій будь-які сподівання на мирний перехід влади до рук пролетаріату стали неможливими. Владу можна було взяти лише шляхом збройного повстання, у відкритій борні. І більшовики змінили свою тактику: взяли курс на збройне повстання, яке було можливим лише за умови нового піднесення революції. Велику школу підготовки до збройного повстання пройшов робітничий клас Росії у дні корніловського заколоту (25—31 серпня 1917 р. ). Захопивши у період липневих подій всю владу, буржуазія у згоді з меншовиками і есерами готувалась до встановлення відкритої військової диктатури. Роль диктатора мусив відіграти Верховний головнокомандувач генерал Л. Г. Корнілов. 25 серпня Корнілов зняв з фронту 3-й кінний корпус під командуванням генерала Кримова і спрямував його на Петроград. Корніловська авантюра викликала в народних масах вибух обурення і активну протидію. Ініціатором опору повсюдно виступав робітничий клас. На всіх промислових підприємствах Петрограда терміново створювались загони Червоної гвардії, чисельність якої за кілька днів досягла 40 тис. Створювались загони для риття окопів, обладнання укріплених пунктів, дротяних загороджень тощо. Разом з робітниками на захист революції виступили частини Петроградського гарнізону і моряки Балтійського флоту. Залізничники блокували шляхи, якими Ставка могла б направити Кримову підкріплення. Петроград був перетворений на неприступну фортецю. Загони Червоної гвардії, революційні війська Петроградського гарнізону і Балтійський флот перекрили військовим частинам шлях до Петрограда. Генерал Кримов і його спільники фактично опинилися в ізоляції. Усвідомивши повний провал цієї авантюри, 31 серпня Кримов застрелився. Корнілова та інших генералів було заарештовано 1 вересня. Таким чином, корніловщина була розбита робітниками, революційними солдатами і матросами. Спроба перемогти революцію силою зброї й встановити військову диктатуру зазнала поразки. Боротьба з заколотниками піднесла революційну активність робітничого класу, і широких солдатських і селянських мас. Боротьба з корніловщиною активізувала фабзавкоми, профспілки, солдатські комітети, пожвавила діяльність рад, в яких швидко зростав більшовицький вплив. Отже, після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції розстановка класових і партійних сил в країні змінилася. З поваленням самодержавства фактично зникли поміщицько-монархічні партії. У Росії залишилися лише буржуазні і дрібнобуржуазні партії, а також пролетарська партія (більшовики). Цим трьом типам партій відповідали три ідеології, а до певного часу і три політики, три стратегічні і тактичні лінії. Між ними йшла боротьба за визначення шляхів майбутнього розвитку Росії, за залучення до себе народних мас.

66. Завершення першої світової війни та її наслідки для світу.

Перша світова війна втягнула в свою орбіту 3/4 населення планети, призвела до нечуваного розорення господарства більшості воюючих країн. 74 млн чоловік було відірвано від продуктивної праці й поставлено під рушницю. Під час війни вбито 8,7 млн, поранено 20,8 млн чоловік (у всіх війнах, що сталися у світі за попередні сто років, кількість загиблих становила 1,6 млн). За іншими даними, людські втрати становили 8,5 млн солдатів і офіцерів і 10 млн мирного населення. Загальні збитки сторін сягали 180,5 млрд дол. Найбільших втрат зазнали: Росія (2 млн 300 тис. чол. убитими й померлими з голоду), Німеччина (понад 2 млн чол. ), Австро-Угорщина (1,440 тис. чол. ), Франція (1,383 тис. чол. ), Велика Британія (743 тис. чол. ), Італія (близько 700 тис. чол. ), Болгарія (100 тис. чол. ), США (53 тис. чол. ), Туреччина (325 тис. чол. ).

Війна болісно вдарила по промисловості, транспорту, сільському господарству воюючих країн. На кінець війни Росія втратила 60% того, що мала перед війною, Австро-Угорщина — 41%, Німеччина — 33%, Франція — 31%, Велика Британія — 15%. Лише Японія та США примножили свої багатства, оскільки не брали активної участі у війні, їхні території не були ареною бойових дій.

Найбільші битви в ході війни точилися на території Франції. Впродовж понад чотирирічних баталій її величезні площі (11 департаментів) зазнали жорстокої руйнації. Чудові сільськогосподарські угіддя, переорані мільйонами артилерійських снарядів, перетворилися на непридатну пустелю, засіяну залізяччям. Численні ферми зруйновано або спалено. В солдатських казанах знайшли свій кінець тисячі голів худоби. Понад 2 млн людей залишили свої помешкання, 3/4 з яких стали непридатними для життя. Така ж доля спіткала 23 тис. заводів і фабрик, де ці люди працювали.

Для Бельгії війна почалася з наступу німецьких армій, які прагнули якнайшвидше перетнути її терени і напасти на Францію. Більшість її територій була окупована протягом 4 років. Німці вивезли з бельгійських заводів і фабрик все устаткування, щороку забирали збіжжя та інші продукти харчування, переплавляли церковні дзвони на гармати, розстрілювали бунтівників. Фландрія, єдина неокупована частина Бельгії, була знищена повністю в ході боїв, а її найстаріше місто Іпр лежало в руїнах. Понад 50 тис. бельгійських солдатів загинуло.

Велика Британія зазнала менших втрат, ніж Франція або Бельгія, оскільки жодної частини її території ворог не захопив. Однак 743 тис. британських солдатів полягли на полях війни, а ще 1,5 млн дістали поранення, чимало з них лишилося каліками. Англійський уряд заборгував величезні суми: він витратив на війну 9 млрд ф. ст. і понад 1 млрд позичив у Америки.

Італія теж постраждала від воєнних дій. За 3 роки війни вона втратила 600 тис. своїх солдатів. Після поразки під Капоретто північно-східні землі країни було спустошено. Проте найбільших втрат, як уже було сказано, зазнала Росія. За Брестським мирним договором, австро-німецькі війська окупували території Польщі, Білорусії, Прибалтику, Україну, Дон, Кубань до самих Кавказьких гір. Третина населення колишньої Російської імперії опинилася під німецьким управлінням. Сама Німеччина теж зазнала величезних збитків й втрат від війни, хоча на її території майже не велися бойові Дії і, отже, країна не була так спустошена, як Франція. Проте на полях боїв полягло 2 млн солдатів. На 1917 р. країна повністю вичерпала можливості продовжувати війну. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що британський флот навіть після закінчення ,війни блокував німецькі порти, перешкоджаючи ввозу товарів. Найбільше від того страждали не стільки армія, скільки цивільне населення, простий народ. Оскільки пароплави з продуктами не могли.

67. . Політичне становище в Україні після перемоги Лютневої бурж. -демократичної революції в Росії.

Під впливом Лютневої революції по всій Україні відбувались вибори до місцевих рад як органів революційної влади. У великих промислових, адміністративних центрах, інших містах були створені ради робітничих і солдатських депутатів. У селянських радах значний вплив мали соціалісти-революціонери (есери). На противагу радам, заможне селянство, козацтво і частина поміщиків заснували свою організацію — Союз хліборобів-власників.

Політична ситуація в Україні ускладнювалась тим, що тут активно діяли організації загальноросійських політичних партій — від монархістів до есерів і соціал-демократів. На противагу їм широкого розмаху набирає національно-визвольний рух, очолений саме українськими партіями. Навколо них гуртувались українські демократи як соціалістичного, так і революційно-демократичного напряму. Був конче потрібний центр, осередок і відповідна програма дій революційних сил. Започаткували діяльність осередку для координації дій українських громадсько-політичних організацій Товариство українських поступовців (ТУП) під проводом Є. Чикаленка, С. Єфремова та Д. Дорошенка, українські соціал-демократи (їх очолював тоді Д. Антонович), згодом до осередку приєднались М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал, які репрезентували українських есерів, та інші представники революційної демократії.

68. . Створення УЦР, її соц. база і програма діяльності.

ЦР – носій ідеї нац. Відродження Укр. Як тільки до Києва дійшла звістка про повалення самодержавства, члени керівної Ради “ТУП” прийняли рішення створ. Загальну орг. , яка б об’єднала б усі укр. нац. організації і стала на чолі руху. 4(17) березня була утворена нова політична організація яку назвали Центральною Радою. Головою УЦР було заочно обрано відомого укр. Історика, професора Михайла Грушевського.

До ЦР увійшли представники всіх укр. Національних партій – УСДРП,УПСР, УНП. Важливу роль у діяльності Всеукраїнської ЦР відіграли : В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, І. Сташенко, П. Христюк…Членами центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, Історики, юристи, діячі кооперації, представники військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, наукових осередків — Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства.

Спочатку ЦР відігравала роль київської організації і не змогла відразу сформулювати політичну програму своєї діяльності. У ній точилася боротьба між автономістами і самостійниками.

Київських самостійників на той час очолював М. Міхновський – один із видатніших пропагандистів ідеї незалежності України, засновник УНП. Самостійники ще 3 березня 1917 року оголосили про організацію УЦР, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного управління всіма сферами життя незалежної Укр. З часом Рада повинна була скликати Укр. Парламент й сформувати підпорядкований йому уряд.

Таким чином, і самостійники і поступовці взяли участь у створенні УЦР. Діяльність Ради була спрямована здебільшого на розв’язання нац. питання .

К-во Просмотров: 232
Бесплатно скачать Шпаргалка: История Украины (2)