Шпаргалка: Міжнародні конфлікти
Перші дослідження розглянутої проблеми, що дійшли до нас, ставляться до VII VI ст. до н.е. Китайські мислителі того часу думали, що джерело розвитку всього існуючого-у взаєминах властиві матерії позитивних (янь) і негативних (инь) сторін, що перебувають у постійному протиборстві й приводять до конфронтації їхніх носіїв.
У Ст.Греції виникає філ.вчення про протилежності і їхню роль у виникненні речей. Анаксимандр (610-547 до н.е.) ствер.,що речі виник.із пост. руху “апейрона”-єдиного матеріального початку, що призв.до виділення з нього протилежностей. Геракліт (6-5 ст. до н.е.) зробив спробу розкрити причину руху, представити його як необх.,закономір.процес,породжув.боротьбою протилежностей- все відбувається через боротьбу й по необхідності. Уважав війну батьком і царем усього сущого,а Платон (428 - 348 до н.е.) розглядав її як найбільше зло. На його думку, колись існувало “золоте століття”, коли “люди любили од.од.й ставилися доброзич.”. Проте в “ідеальній державі” Платона є воїни, готові виступити в похід у будь-який час. Гераклітові суперечив і Геродот (490-425 до н.е.). Він ств., що “ніхто настільки не безрозсудний, щоб віддати перевагу війні миру. Адже під час війни батьки ховають дітей, під час же миру - діти батьків”.Філософ-Матеріаліст Эпикур (341—270 до н.у.) також вважав, що негативні наслідки зіткнень змусять колись людей жити в стані миру.
уже тоді намагалися визначити критерії “справедливого” і “несправедливого” насильства. Зокрема, Цицерон (106—43 до н.е.) висунув тезу про “справедливу й благочестиву війну”, що могла вестися для помсти за заподіяне зло, для вигнання із країни вторгшегося ворога (“Про державу”). Аврелий Августин Гиппонский Блаженний (345—430) додав до умов Цицерона “справедливість намірів” ведучого війну.Фома Аквінський (1225—1274), розвиваючи думки про допустимість воєн у житті суспільства, визначив ще одну умову справ.в.: для неї повинна бути тобто санкція з боку держ. влади, війна й насильство є завжди гріхом.
Перша спроба сист.аналізу соц.конфліктів-Макіавеллі (1469—1527). Відході від тоді божественних поглядів, що панували, на дж.сусп.роз. К.-універс.стан сусп.через порочну природу людини, прагнення різних груп людей до постійного й необмеженого матеріального збаг. Дж.соц.к-це той хто/що зосереджує у своїх руках всю повноту держ.влади. Він негативно ставився до дворянства. Бачив у к.не тільки руйнівну, але й творчу функцію. Щоб зменшити негативну роль конфлікту, потрібно вміти правильно впливати на нього. Виконує цю місію д-ва. Эразм Роттердамский (1469—1536) відзначав, що “війна солодка для тих, хто її не знає” і вказував на наявність власної логіки к.,який утягуює в орбіту свого впливу всі нові верстви населення й країни. Аналізуючи причини воєн, Э. Роттердамский підкреслював, що часто низинні й корисливі якості правителів увергають народи у війну.Вони відчувають і бачать свою могутність, лише руйнуючи згоду в народі, а коли ця згода порушена, вони втягують народ у війну, щоб ще вільніше й легше грабувати й мучити нещасних людей.
Гуго Грацій (1583—1645) допускав можливість війни між д-ми, у якій обидві сторони переконані у власній правоті. Його міркування заклали основу для пізнішого поняття нейтралітету.
Фр. Бэкон (1561 - 1626) уперше піддав ґрунтовному теоретичному аналізу систему причин соц.конфліктів усередині кр.Серед них ключову роль грає тяжке матеріальне становище народу. Виникненню конфліктів сприяє зневага государями думок сенату й станів, політичні помилки в керуванні.
Томас Гоббс (1588—1679) обґрунтував концепцію “війни всіх проти всіх” як прир.стану. Він уважав головною причиною к.прагнення до рівності,що приводить до виникнення в людей однакових надій, бажання заволодіти тими ж об'єктами, необхідними для самозбереження або одержання задоволення, а це обертає людей у ворогів, породжує суперництво.
Новий час:ідеї Жан-Жака Руссо (1712—1778) про етапність всесв.-іст.процесу. Спочатку існує “природний стан”, коли люди вільні й рівні, потім розвиток цивілізації приводить до втрати стану рівності, волі й щастя й, нарешті, уклавши “сусп.договору, люди знову знайдуть втрачену гармонію суспільних відносин, “вічний мир” і згода. На думку Ж.-Ж. Руссо, суспільний договір можливий під твердим контролем народу, тому що війни міністрам потрібні й добра воля вони не виявлять. Тому “справа вже не в умовлянні, а в примусі”.
Уперше к.як багаторівневе соц.яв.був вивчений у роботі Адама Сміта (1723—1790) “Дослідження про природу й причини багатства народів”.В основі к.лежать розподіл сусп.на класи (капіталісти, земельні власники, наймані робітники) і економічне суперництво. Протиборство між класами- дж. поступального розвитку сусп., а соц.кон.-певне благо людства.
Нім.філ. Іммануил Кант ( 1724-1804) -стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природним... якщо є стан війни, тобто якщо й не безперервні ворожі дії-це постійна погроза.
На думку нім.філ.Георга Гегеля (1770—1831), головна причина к. криється в соц.поляризації між “нагромадженням багатства”і “прив'язаного до праці класу”. Будучи прихильником сильної дер. влади, Гегель виступав проти смут і безладь усередині країни, що розхитують держ.єдність. Д. представляє інтереси всього суспільства й зобов.регулювати к.
Карл Клаузевиц (1780—1831) у праці “Про війну” визначив природу між.війсь.к., запропонувавши знамениту формулу: “Війна є продовження політики іншими коштами”. Протягом всієї історії між.в.к.були не біологічною неминучістю, не відхиленням від норми в курсі тої або іншої д-ви або проявом норовливості монарха, а закономірним розвитком тих процесів, які йшли усередині д-ав і на світовій арені до переростання їх у к.
4.Функції війни в роботах Суни Цзи.
Сун-Дзи- давньокитайський полководець, стратег, теоретик військового мистецтва й основоположник «школи військової філософії». Вважається автором найдавнішого у світі й головного в Китаї військово-філософського трактату Сун-Цзы .
"Війна — це велика справа держави, основа життя і смерті, шлях до виживання або загибелі.Вважав, що війна складається з 5 явищ – Дао (змушує людей бути у гармонії зі своїм правителем), Небо (природні явища), Земля (місцевість – може бути як вигідна так і не дуже), Полководець (вождь, втілення мудрості та надійності) і Закон (військові організації і дисципліни).
Думки Сунь-цзи з приводу війни:
Ті, хто недостатньо розуміють небезп.війни, не можуть зрозуміти і вигоду від війни.вище мис-во війни- зруйнувати плани ворога;потім-його союзи;потім-напасти на його армію; і наостаннє- напасти на його укріплені міста.Стратегія ведення війни така: якщо сил у 10 разів більше, ніж у ворога, оточи його; якщо в 5 разів більше, атакуй його; якщо в 2 рази більше, поділи свої сили. Якщо сили рівні, можеш з ним битися. Якщо сил менше, перехитри його. Якщо тебе ворог перевершує, уникай його.Стратегія ведення війни така: не наближуйся до високих гір; не стикайся з тими, позаду кого пагорби. Не переслідуй уявних відступаючих.Не змушуй армію бути принадою. Не перешкоджай армії, яка йде додому. Якщо оточуєш армію, повинен залишатися вихід. Не тисни на виснаженого ворога.
5 ознак, по яким можна пізнати перемогу:
Той, хто знає, коли можна битися, а коли не можна, отримає перемогу.
Той, хто розуміє, як використовувати великі і малі сили, отримає перемогу.
Той, у кого верхи та низи палають тим самим бажанням, отримає перемогу.
Той, хто будучи цілком готовий, чекає непідготовленого, отримає перемогу.
Той, у кого полководець здатний, а правитель не заважає йому, отримає перемогу.
5.Причини міжнародних конфліктів:аналіз „Історії Пелепоннеської війни” Фукідіда.
(бл. 460 – бл. 400 до н.е.) афінський історик. Праця, присвячена Пел.війні між Афінами й Спартою (431–404 до н.е.), немає вказівки на події, що відбувалися в 4 ст. до н.е.
Фукидид написав «Історію Пелепоннесской війни», сучасником і очевидцем якої він був. По власній його заяві, вона почав свою працю негайно по виникненні війни, будучи заздалегідь упевнений у її важливому значенні. Проте питання про час складання й обробки його «Історії» належить до числа спірних. «Історія Пелепоннесской війни» Фукидіда скл. з VIII кн.
В "Історії" Фукідіда відсутнє посилання на божественне втручання, віра в оракули, чудеса, невідворотну долю, замість якої виступає випадковість. Наукова думка Ф.пішла далеко вперед, деякі його відкриття здаються разючими на загальному рівні історичної науки того часу. Так, Ф.першим висловив припущення, що війни викликаються ек.факторами, а причини війни не тотожні приводам до неї.
6.Теоретичні подивися К. Клаузевіца на війну.
Щоб уяити війну кращ уявити собі сутичку 2 борців. Кожний з них прагне за допомогою фіз. насиль.примусити іншого виконати його волю;мета - розтрощити супрот.й тим самим зробити його не здатним до всякого подальшого опору». Війна-це акт насильства, що має на меті змусити супротивника виконати нашу волю. 2 поняття необ.для аналізу війни: «політична мета війни» і «ціль воєнних дій». Політична мета війни як мотив пов.бути істотним фактором: чим менше жертва, що ми жадаємо від нашого супротивника, тим менший опір ми можемо від нього очікувати. Але чим менші наші вимоги, тим слабше буде й наша підготовка. Далі, чим незначніше наша політична мета, тим меншу ціну вона має для нас і тим легше відмовитися від її досягнення, а тому й наші зусилля будуть менш значні.Політична мета має тим більше вирішальне значення для масштабу війни, чим байдужіше ставляться до останньої маси й чим менш натягнуті в інших питаннях відносини між обома державами." Аналізує зв'язок війни з політикою. Він вважає, що В. в люд.сус-ві-війна цілих народів-завжди випливає з політичного положення й викликається лише політ.мотивами. Війна-є знаряддям політики, продовження пол.відносин, здійснення їхніми іншими способами. Якщо війна є продовженням політики, останнім її аргументом, те немає неминучих воєн, як і не існує єдино вірний політичної лінії.
7.Досягнення миру: порівняння підходів Т. Гоббса та Й. Канта.
Анг.мислитель Томас Гоббс (1588—1679). 3 мом.становлення політичного організму: природний стани — перехід до держави — державний стан. У природному стані, зазначав Гоббс, немає ні справедлив,ні законів,ні влади. У природному стані точитися "війна всіх проти всіх". Людина, як істота егоїстична, завжди знаходиться під страхом смерті, під впливом інстинкту самозбереження, які перемагають усі інші почуття. розум, здатність людей розмірковувати вказують умови виходу з цього стану-природні законі.Але наяв. прир. законів ще не веде до миру.Закон може виконуватися за допомогою примусу і сили. Такою силою є д-ва. Вона утворюється за вз.угодою людей завдяки злиттю окремих сил в єдину Міць і Силу, носієм якої є суверен. Суверен (одна особа чи група людей) не може втратити влади, підлеглі не можуть протестувати або засуджувати дії суверена. Він володіє суворою владою, правом оголошення війни і укладення миру, здійснення правосуддя. Влада суверена в державі має бути абсолютною. Взагалі "суверен має право на все лише за умови, що, сам за своїм спрямуванням має дві сфери регулювання. Перша сфера — це суспільні відносини в державі, друга — міжнародні відносини-правом народів. Право, що встан. волею людей, має відповідати вимогам природного права. Тільки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або відновлення справедливості.
Свій трактат Кант будує у вигляді договору, пародіюючи відповідні дип. документи. Спочатку прелімінарні статті, потім "остаточні" і навіть одна "таємна". В "остаточних" статтях мова про забезпечення досягнутого миру. Цив. устрій у кожній д-ві пов.бути республіканським. 2 "остаточна" стаття договору про вічний світ визначає основу, на якій виникає міжн. право,а саме: міжн. союз д-ав, де реалізується устрій, подіб. до цив.сус-ва, у якому гарантовані права всіх його членів. Союз народів, "федералізм вільних держав"-не всесв. Д-ва; Кант недвозначно виступає за збереження національного суверенітету. Третя "остаточна" стаття обмежує "всесвітнє громадянство" лише правом на гостинність у чужій країні. Кожна людина пов. мати можливість відвідати будь-який куточок землі й не піддаватися при цьому нападам і ворожим діям. Кожний народ має право на територію, що він займає, йому не повинне загрожувати поневолення з боку прибульців. Договір про вічний світ вінчає "таємна" стаття: "д-ви, що озброїлися для війни, повинні взяти до уваги філософів про умови можливості загального миру».