Шпаргалка: Соціологія: становлення та сучасність

- інтеграція та дезінтеграція сім’ї;

- умови життя сім’ї, етапи життєвого циклу сім’ї та ін.

Сім’я – це об’єднання людей, зв’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об’єднання, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості.

Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи крім родинних, систему моральних, духовних відносин, у тому числі відносини влади, авторитету та ін.

12. Соціологія релігії

Соціологія релігії – галузь соціології, яка вивчає релігію і релігійність, функції релігії в суспільстві. Роль і вплив на суспільство релігійних організацій. Розрізняють два рівні соціології релігії: теоретичний, який охоплює вивчення релігії, як особливого соціального інституту, підсистеми суспільства, та емпіричний , який вивчає релігійність соціальних, регіональних та соціально – демографічних груп з використанням всіх методів конкретно – соціологічного аналізу.

Релігія – це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Головною соціальною функцією релігії є функция ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого – насамперед компенсація (нехай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей , але специфіка яких полягає насамперед у збереженні і закріплені віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог , за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування . тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію , згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розглядає і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція , яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує , головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих , на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії , тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійних функцій.

13. Соціологія праці

Соціологія праці та управління – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально – трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Соціологія праці вивчає багато різних проблем: співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах ( тобто чому є підприємці, управлінці і робітники, які до того ж можуть стати безробітними), специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів в них.

Соціально – трудові відносини – це відносини, як складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин актуалізується як відносини рівності чи нерівності між працівниками та соціальними групами ( підприємцями та робітниками та ін.).

Зайнятість – діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і соціальних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття – соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки, а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.

Праця – цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його життя.

Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний розподіл на групи.

Трудовий колектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Характерні ознаки трудового колективу:

- цільове призначення;

- ієрархічність;

- внутрішньо організаційний контроль;

- система соціальних позицій та статусів;

- кооперація зусиль що створює ефект синергії.