Шпаргалка: Світогляд і філософія

Аристофан: Люди не знають найбільшої сили ерота, інакше йому б спорудили храми. Дещо про люд природі. Було 3 статі. Один з'єднував і чоловічий і жіночий початок. Люди були розсічені навпіл богами. З цього часу властиво людям любовний потяг, що з'єднуючи половини, намагається зробити з 2 одне і тем самим зцілити люд. природу. Любов це спрага цілісності і прагнення до неї.

Агафон. Хоче величати самого Ерота, а не його дарунки як робили колишні оратори. Ерот наймолодший, тому що він обходить старість і нерозлучний з молодими. Він ніжний. Гомер - ніжні стопи в неї: не стосується ними Пороху земного; вона по главах людським ходить. (про богиню Ата) Він гнучкий. Справедливий, ніколи не кривдить ні богів ні людей. Розсудливий. Хоробрий і т.д.

Сократ: Ерот - це любов до кого-небудь. Любов жадає до свого предмета. Жадає, коли не володіє (спірне питання). Прагнення викликає те, чого бракує. Якщо здорова людина хоче бути здоровим, то він хоче бути здоровим у майбутньому. А це означає любити те, чого ще ні, якщо хочеш зберегти на майбутнє те, що маєш тепер. Ерот - любов до краси. Значить він не має краси і має потребу в ній.

Мова, почута від афінянки. Між мудрістю і неуцтвом є щось середнє. Вірне, але не підкріпл. доводами представлення - не тут знання. Якщо немає пояснення, яке ж це знання. (але і не неуцтво) Ерот отже по середині між крайностями. Ерот не бог, тому що обділено красою. Він не смертний і не безсмертний. - він демон, посередник між людьми і богами. Він заповнює проміж між ними і зв'язує світ внутрішнім зв'язком.

Ерот - філософ тому що він любить прекрасне, а мудрість прекрасна. Філософ займає проміж положення між мудрецем і невігласом.

Усі люблять благо і хочуть бути щасливими, але ми говоримо не про усіх, що вони люблять. Ми беремо тільки один різновид любові і закріплюємо за нею загальне поняття, а ін різновиду іменуємо інакше.

Любов - це любов до вічного володіння благом. Щоб прагнення до блага можна було назвати любов'ю необхідно родити в прекрасному як тілесно так і духовно. Народження - це частка безсмертя і вічності, кіт відпущений смертній істоті. Любов це і прагнення до безсмертя.

Смертна природа може стати безсмертної тільки дітородінням, залишаючи щораз нове замість старого. Людина від народження до старості вважається одною особою, але він ніколи не буває тим самим. Усе смертне зберігається застаріваючи й ідучи, але в той же час залишаючи свою нову подобу.

Доблесть - заради безсмертної слави.

Вищі таїнства любові. Спочатку людина повинна полюбити прекрасне тіло і родити про нього прекрасні думки. Потім він стане любити всі прип. тіла, а до одному охолоне тому що рахує таку любов дрібної. Після цього він почне цінувати красу душі вище чим кр тіла. осягне красу справ і звичаїв. Від. справ він повинний перейти до наук, щоб побачити їхню красу і прагнучи до краси уже у всьому її різноманітті не бути рабом привабливості когось або чогось, а повернути до відкритого моря краси і споглядаючи його в неухильному прагненні до мудрості, рясно народжувати чудові мови і думки., поки він не побачить тієї єдиної науки, кіт стосується краси.

КРАСА: Той хто пройде весь шлях побачить наприкінці цього шляху щось дивно прекрасне, щось, по-перше вічне, тобто не знаючого ні народження ні смерті, ні росту, ні збідніння, по-друге не в чомусь прекрасне, а в чомусь потворне. Краса стане перед ним сама по собі, через себе саме, завжди однакова, всі інші різновиди прекрасного причетні до неї таким чином, що вони виникають і гинуть, а її не стає більше або менше. Він побачить її чистої, без домішок, без перекручувань, не обтяжену люд плоттю. Це божественна краса.

Люд., що побачила цю красу зуміє родити не ознаки досконалості, а зовсім щире, тому що осягає він істину, а не примара.

8. Філософія Аристотеля

Народився у Фракійскому місті Стагир, навчався в платонівської академії. (384-322 до н.е.). Після смерті Платона проживав в Атарнеї (острів Лесбос) а потім при дворі македонського царя Пилипа як вихователя його сина - Олександра. У 335 році повернувся в Афіни, де заснував школу - гімнасії (Ликей).

До нас дійшли не всі тексти А. Багато не явл. текстами самого А. Наприклад "Метафізика" очевидно представляє складені слухачами зводи різних за часом курсів А. Дуже важливі для розум.. А. його твори: "Про душ", "Фізика", "категорії". Ф. А. охоплює питання логіки, психології теорії пізнання, Навчання про буття, космологію, фізики, зоології, політ. економії, політики, етики, педагогіки, риторики, естетики. Він обговорює і критикує окремі положення П., атомістів, піфагорійців, ранніх матеріалістів. Ці крит. уведення представляють б. цінність.

Критика П. теорії "ідей", Логіка. Навчання А. - об'єктивний ідеалізм. Воно склалося в рез. критики вчений. П. про ідеї. Ця теор. (про ідеї) несостоят. з ряду причин:

1. Ідеї П суть прості копії, або двійники, почуттєвих речей і не відрізняються від них по своєму змісті.

2. Тому що П. відокремив світ ідей від світу речей, то ідеї нічого не можуть дати існуванню речей. І хоча П. затверджують, начебто речі причетні до ідей, ця їхня причетність просто метафора. Навчання П не може пояснити відн. ідей до речей ще і тому, що П. заперечує здатність ідей бути безпосеред. сутностями речей.

3. Затверджуючи, начебто ідеї відносяться до ін. ідей, як загальне до частки П. впадає в протиріччя. При такому розумінні кожна ідея є одночасно і сутність, тому що будучи загальної, вона присутня в менш загальної, і несутність, тому що сама вона у свою чергу причетна до більш загальної ідеї, що коштує над нею, яка і буде її сутністю.

4. П. навчання про ім. ідей незалежних по відн. до речей почуттів світу приводить до безглуздого висновку: тому що між ідеями і речами є подібність і тому що по П., для всього подібного повинна існ. едея, те крім ідеї, напирклад люд. і крім відповідн. їй речей, повинна існ. ідея того подібного, що існ. між ними. Далі для цієї нової ідеї люд і для них під нею першої ідеї і її речей повинна існ. ще одна - третя - ідея...

5. Відокремивши ідеї у світ вічних сутностей, відмінний від мінливого чувств. світу, П. позбавив себе можл. пояснити факти народження, загибелі і руху.

По А. кожна єдин. річ є єдність матерії і форми. Форма нематеріальна, але вона не є і потойбічна сутність. Так мідна куля є єдність речовини - міді - і форми - шаровидності, яка додана міді майстром, але в реально ім. кулі вона складає одне з речовиною.

Протилеж. матерії і форми не безумовна. Мідь є матерія стосовно кулі, але вона ж і форма по віднош. до фіз. елементів, з'єднанням кіт., по А. є мідь. Мідь позбавлена форму тому що ще не явл. кулею й у той же ча