Шпаргалка: Уельс

Зміст

1 Походження назви

2 Історія

2.1 Ранній період

2.2 Після норманського завоювання

2.3 Новий час

2.4 XX вік

3 Географія

4 Адміністративний розподіл

5 Політика

6 Населення

7 Корисні копалини

8 Господарство і економіка

9 Література

10 Посилання

11 Бібліографія

12 Примітки

Уельс (валл. Cymru англ. Wales, в старій російській передачі Вамлліс; має ряд традиційних назв на інших мовах Європи, наприклад, фр. Pays de Galles) — одна з чотирьох головних адміністративно-політичних частин Великобританії, у минулому конгломерат незалежних кельтських королівств. Уельс розташований на південному заході Великобританії, на сході граничить з англійськими графствами Чешир, Шропшир, Херефордшир і Глостершир, з трьох сторін оточений морем: на півдні це Брістольській канал (гирло Северна), на південному заході — проливши Святого Георга, на півночі і заході — Ірландське море, на північному сході — гирло річки Ді (Afon Dyfrdwy).

Формальна назва країни — «Князівство Уельс» (Principality Wales, Tywysogaeth Cymru), проте воно використовується звичайно рідко. Уельс ніколи не був суверенною державою в нинішніх межах. Правда, приблизно з 1057 по 1063 рік Гріфід ап Ллівелін володів практично всіма тими землями, що складають нинішній Уельс. Після смерті Гріфіда такого вже не повторювалося, і до часу норманського завоювання Західного Уельсу в 1282 році країна вже знов була поділена між декількома королівствами. В 1400 р. нащадок двох стародавніх королівських пологів Уельсу, Оуен Гліндур, очолив повстання проти англійців і був проголошений королем Уельсу, проте повністю втратив підтримку до 1410 р. і був вимушений сховатися. Валлійські закони не були повністю витиснені англійськими до 1542 року. Лише в 1955 році королева офіційно проголосила Кардіфф столицею Уельсу (до цього столиці у країни просто не було), хоча Принц Уельський звичайно проходить інвеституру в Кайрнарвоне.

В 1997 році була створена Національна асамблея Уельсу, що має право вносити поправки в закони, які приймає парламент Великобританії. В 2006 році був прийнятий другий Закон про управління Уельсом, згідно якому повноваження Асамблеї були розширені.

1. Походження назви

Назва «уельс» походить від англ. Wales, а то, у свою чергу, від др.-англ. Wealas, множини слова Wealth. Останнє слово є загальногерманським і відбувається, видно, від назви племені вольків, тобто спочатку воно позначало всіх кельтів. Пізніше, після того, як германці увійшли до контакту з Римом, воно стало позначати не тільки кельтів, але і людей, говорячих на латині, пізніше — романських мовах (ср. Валлонія в Бельгії, Валахия в Румунії). В Британії слово wealas позначало в першу чергу бриттів, у тому числі валлійців і корнців (назва Корнуолла містить той же корінь). Правда, в староанглійських пам'ятниках є і приклади того, як цей корінь використовується по відношенню до римлян.

Валлійська назва — Cymru — походить від загальнобритського kom-brogi (пор. також кумбрийська мова, Камберленд). Від цього слова походить і латинська назва Cambria. Згідно Гальфріду Монмутському, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це слідує визнати за вигадку.

2. Історія

2.1 Ранній період

Люди заселили територію нинішнього Уельсу в кінці останнього льодовикового періоду. Документальні свідоцтва з'являються під час римської окупації Британії. У той час Уельські землі були поділені між декількома бриттскими племенами, найчисленнішими і могутніми з яких були сілуры на південному сході і ордовики на північному заході. Римляни спорудили в нинішньому Південному Уельсі декілька фортів, самим західним з яких був Кармартен (Caerfyrddin, лат. Maridunum), і здобували золото в Долейкоті (нині Кармартеншир). Крім того, вони побудували фортецю в Кайрлеоне (Isca Silurum), де зберігся величний амфітеатр. Римляни просунулися і до Північного Уельсу, і одна з сердньовалійских повістей, «Сон Максена» (Breuddwyd Macsen) передає легенду, ніби один з останніх римських імператорів Магн Максим (іспанець, що служив генералом в Британії), був одружений на дочці місцевого вождя з Сегонтія, нині Кайрнарвон, графство Гвінед. Під час римської окупації, приблизно в IV столітті до Уельсу прийшло християнство.

Після відходу римських військ з Британії (до 410), романізовані бритти створили безліч дрібних королівств. Держави південних і східних рівнин острова були швидко завойовані наступаючими англосаксами, але королівства, розташовані в гористих районах Північної Англії і нинішнього Уельсу опинилися більш стійкі. Врешті-решт, бриттські королівства півночі випалини під ударами англосаксів і шотландців, але західним бриттам вдалося закріпитися в Уельсі. Проте втрата родючих земель і багатих міст південного сходу острова не дозволили їм ефективно боротися за повернення цих територій. Приблизно в 540 році Гильда Премудрий писав:

Таким чином, багато хто з нещасних уцілілих, захоплені в горах, був масово знищений; інші, виснажені голодом, підходили і протягували руки ворогам, щоб навіки стати рабами, якщо, проте, їх не вбивали негайно, що вони вважали за найвищу милість. Інші ж прагнули заморських областей з великим риданням.

До VIII століття східна межа Уельсу більш-менш встояла. Традиційно вважається, що Оффа, король Мерсиі, побудував величезний земляний вал по межі своїх володінь, щоб відділити від Уельсу заселену в основному валлійцями частину Поуїса, яку він завоював. Вал Оффи частково зберігся до наших днів, а валлійці дотепер іноді, відправляючись до Англії, говорять, що перетинають Вал Оффи (croesi Clawdd Offa).

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--