Шпаргалка: Зарубіжна література
В. Голдінг розкрив етапи моральної деградації дитини (в алегоричному прочитанні – людства) у межах чужого замкненого простору, де панувала "анти-мораль", а найбільшими цінностями стали життя і задоволення первинних потреб. За автором, мораль – найвища цінність людини, але її сутність відносна. Сучасна цивілізація здатна тільки приховати в людині темну частину душі. Героям Голдінга досвід цивілізованого життя не допоміг вижити ні духовно, ні фізично. Тому історія цивілізації прокручена у зворотному напрямку – від сучасності (середина ХХ ст.) до далеких її витоків – племінного укладу життя.
В основу роману "Володар мух" В. Голдінг поклав одвічний конфлікт добра і зла. Автор довів, що добро і зло не залежать від віку. Він стверджував, що зло – вроджена якість людини, невіддільна часточка будь-якої особистості, яка проявить себе неодмінно, коли для цього складуться найбільш сприятливі обставини. У творі зло стало неусвідомленим вибором ще несформованої особистості дитини-підлітка. І це невипадково, адже дитина може сповідатися усвідомлено, відповідаючи за свої вчинки, починаючи із семи років.
Письменник порушив проблему суспільного (колективного зла), що здатне проявлятися через дію колективного підсвідомого: це "норма моралі" конкретної особистості (Джека Мерід’ю), нав’язана групі дітей. Але, незважаючи на могутність зла, його перемога ніколи не буває остаточною, доки в людині залишається хоча б найменша часточка добра і світлих сподівань.
Порушивши проблему зла, Вільям Голдінг взяв до уваги сучасний контекст, тобто написав про моральний занепад людства ХХ – поч. ХХІ ст., опершись на біблійне розуміння моралі, філософію екзистенціалізму, персоналізм.
Прозаїк шукав витоків аморальності у природі людини. Суперечка про природу і сутність людини склала основну філософську колізію роману, розгорнуту в протиставленні героїв: ті, що жили ілюзіями раціоналістичного і ліберального характеру, й інші персонажі-підлітки, що усвідомили наївність уявлень про вроджену розумність і доброту людини. Перевірка часом довела, що дитина в екстремальній ситуації капітулювала перед безконтрольною людською жорстокістю, егоїзмом і злом.
15. Тема самотності "Старий і море"
Тема самотності людини розкривається автором у символічних карти нах вутлого човника на тлі безмежного океану. Океан символізує і вічність, і непереборну природну силу. Старий переміг прекрасну рибу, але океан не віддав йому здобичі, акули з’їли її. Хемінгуей упевнений, що людину можна знищити, але неможливо перемогти. Старий довів свою здатність проти стояти природі, він витримав найтяжче у своєму житті випробування, тому що, незважаючи на самотність, він думав про людей (спогади про маленького хлопчика, їх розмови про видатного бейсболіста, про спортивні новини підтримують його в момент, коли сили його майже покинули). У фіналі повісті Хемінгуей торкається також теми непорозуміння між людьми. Він зображує групу туристів, які вражені тільки розмірами остова риби і зовсім не розуміють трагедії старого, про яку намагається розповісти їм один із героїв. Символіка повісті складна, і кожен читач відповідно до свого досвіду сприймає цей твір.
Сантьяго один бореться з акулою, з рибою, з морем. Але він ні хвилини не відчуває себе самотнім, одинаком як Фредерік Генрі, тому що є люди його села. Є хлопчик, що до нього приходить, є берегова охорона, яка, якщо треба, прийде йому на допомогу, є сонце, море, зірки, є людство. І старий Сантьяго відчуває себе причетним, він – частина усього людства. Тестом на вірність людству є необхідність доводити кожен раз, доводити собі й іншим, що ти дієва людина. Звідси – двозначність фіналу. З одного боку Сантьяго доводить, що він здатний у цьому житті, він ловить цю велику рибу й притягає її до берега. Але немає тріумфу. Є кістяк риби, що показує розміри цієї риби. Але Сантьяго – це рибалка-професіонал, він продає рибу, і на це живе. Немає матеріального ефекту, ця риба не вирішує реальних проблем його життя. І йому знову треба йти в море, знову й знову ловити рибу, знову й знову тримати себе як людина.
16. Тема мужності і нездоланності Старий і море
Традиційно "Старий і море" сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами є суттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честю та достоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: "Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогти її неможливо".
Підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. "Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б’ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. "Але і мене – думав старий, - таке ж серце..." Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Героїзм невід’ємно пов’язаний з темою мужності в даному творі. Бути людиною – це значить поводити себе з честю та достоїнством: не поступатися стражданням, приймати все без нарікань і, що найважливіше, виявляти максимум самовладання.
Незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. Про це свідчить і розмова з Марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: "Старому снилися леви." Знову виникає символ сили й молодості, який з’являвся у підсвідомості Сантьяго двічі до цього. Вірний хемінгуеївській формулі героїзму, Сантьяго зі всіма випробуваннями та негараздами залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше.
17. Тема наступності поколінь "Старий і море"
Маноліно є духовним спадкоємцем старого Сантьяго, уособленням наступного покоління незламних духом: "Ви можете навчити мене всього ".
У річищі такого підходу до системи образів старий Сантьяго набуває значення усього людства, а хлопчик Маноліно уособлює молоду непоборну генерацію, яка успадкувала заповіти своїх духовних вчителів.
Старий символізує людський досвід і разом із тим його обмеженість. Поруч із старим рибалкою автор змальовує маленького хлопчика, який вчиться, переймає досвід у старого. Та коли старому рибалці не таланить, батьки забороняють хлопчику виходити з ним у море. У двобої з рибою старому дуже потрібна допомога, і він шкодує, що поруч нема хлопчика, та розуміє, що це закономірно.
Стосунки між Сантьяго й Маноліном можуть бути висловлені одним реченням: "Старий навчив хлопця рибачити, і хлопець його любив." Однак, не зважаючи на явну ієрархію відносин між ними (учитель-учень), Сантьяго наголошує на рівності з хлопцем: "Як рибалка рибалці", і "Ти вже дорослий чоловік". Знову проступає тема єдності, тепер уже єдність людських душ.
Однак автор застосовує іронію при інверсії ролей між батьківським ставленням Сантьяго й учнівством Маноліна. В той час, як Сантьяго піклується про Маноліна в морі, навчаючи рибалити, Манолін піклується про старого на суші, впевнюючись, чи він їв. Подібна інверсія робить Сантьяго знову молодим, готовим отримувати мудрі повчання.
18. Тема сенсу життя в Е.Хемінгуея "Старий і море"
Надалі в творі, знову ж таки вустами Сантьяго, Е.Хемінгуей проводить паралель між циклом людського віку й природою. Певній частині дня і певній порі року відповідає певний проміжок людського існування. Зображувані події відбуваються у вересні - осені, або ж заході життя. Старий зауважує, що вранішнє сонце завжди спричиняло біль його очам, а ввечері він міг дивитися на сонце не кліпаючи: в той час, як людині важко знайти свій шлях у молодості (ранок), все стає набагато простішим, коли настає старість (вечір).
Роздуми автора про людське життя та його сенс прослідковуються і в монологах старого, звернутих до самого себе. Алегоричний заклик Сантьяго "тепер час думати тільки про одне. Про те, для чого я народився" звучить як звернення Е.Хемінгуея до самого себе. За життя він неодноразово повторював, що живе на землі для того, щоб писати.
Традиційно "Старий і море" сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами є суттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честю та достоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: "Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогти її неможливо".
Підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. "Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. "Але і мене - думав старий, - таке ж серце..." Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Тема смерті, або ж знищення, у творі виражена вічним законом: треба або вбивати, або бути вбитим. За Хемінгуейем - смерть неминуча, однак як люди, так і тварини відмовляються віддатися у її владу. Е.Хемінгуей і сам жив за принципом: "Кожному призначено бути воїном, і кожному призначено померти, але лише боягузи помирають дарма. Я завжди вірив, що найперший обов'язок чоловіка - подолання страху."
19. Тема людина і природа в Е.Хемінгуея "Старий і море"
Весь твір наскрізно пронизаний темою єдності. При чому різних за своєю природою. Наприклад, єдність природи й людини. Е.Хемінгуей багато часу відводить на змалювання поєднання між головним героєм повісті старим Сантьяго та навколишнім середовищем: риби, птахи, зорі – усі вони його брати або ж друзі. Елементи, які очевидно суперечать одне одному, показані як аспекти єдиного цілого: море і лагідне, і жорстоке; жіночого і чоловічого роду; акула і благородна і хижа. Передумова єдності в повісті допомагає Сантьяго в його великій трагедії. Для старого успіх і поразка – два рівнозначні аспекти одного і того ж існування. Це тимчасові форми, які в залежності від примх долі з’являються або зникають, не впливаючи на його єдність із природою. Оскільки він сконцентровує увагу на цій єдності і бачить себе скоріш частиною природи, а не зовнішнім антагоністом, який з нею змагається, він не може бути переможений будь-якими неприємностями, які його спіткають.
Він жаліє тендітних морських ластівок, які залітали далеко в море за поживою і майже ніколи її не мали. Старий рибалка "подумки називав море lа mar, як кажуть іспанською ті, хто його любить". Часто море було для людини суперником, іноді морогом. "Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача". Море для Сантьяго було зрозумілим і рідним, він читав його, як книгу: птах-фрегат вказував на скупчення риб, летюча рибина — на зграю стрімкої макрелі.
Він бачив черепах, які заплющували очі й поїдали медуз разом із отруйними щупальцями. Він жалів тих черепах, бо більшість людей не мали жалю до цих істот. Старий думав: "Адже і в мене таке саме серце, та й ноги-руки подібні до їхніх".