Сочинение: Мартин Иден как автобиографический роман Твір Джека Лондона Мартін Іден як роман-автобіографія

Дія роману «Мартін Іден» розкривається через любов Мартіна до Рут, їхні відносини та завзяті заняття Мартіна самоосвітою, а також через боротьбу Ідена за місце у суспільстві, за те, щоб це суспільство признало його як письменника. Чистота Рут, як тілесна так і духовна, викликала у Мартінові непереможну жагу до охайності.Глибока, вразлива натура Мартіна саме в образі вихованої, красивої й одухотвореної Рут побачила те, заради чого варто жити, чого варто домагатися, через що варто боротися і заради чого варто вмерти....Вона окрилила його уяву, і величезні яскраві полотна виникали перед ним, і на них роїлися таємничі, романтичні образи, сцени любові і героїчних подвигів в ім'я коханої жінки. І крізь ці трепетні бачення, як чудовий міраж, він бачив Рут, яка говорила йому про мистецтво і літературу. Він поглинав книжки за книжками, творив оповідання, кожна хвилина його життя була наповнена працею, йому здавалися важкими пятигодинні перерви без активності. Він розумів, що Рут живе в іншому світі і намагався за будь-яку ціну досягти цього світу. І хоча він прагнув краси і бажав творити до болю, але боровся він заради своєї любові. І коли одного разу він побачив на її вустах плями від вишень, то це ще більше надало йому натхнення, він зрозумів, що Рут, як і будь-яка інша жива жінка з плоті й крові, може його покохати....

Мартін закохався у Рут з першого погляду, насмілився«любити дівчину, яка на мільйони миль вища... й живе серед зір»(10,С.97), але й вона одразу ж зацікавилася його яскравою особистістю,неначе заворожена слухала його розповіді про морські пригоди.«І поки він розповідав, дівчина дивилася на нього зачарованими очима. Його вогонь грів її...Їй хотілося пригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, так і клекотів силою та здоров´ям. Бажання було таке сильне, що вона ледве стримувалась»(10,С.35). А він з чуттям справжнього художника обирав серед подробиць найяскравіші та найбільш вражаючі, описував картини, сповнені світла, фарб, захоплював слухачів своїм красномовством, натхненням і силою. «Мартін був подібний до еолової арфи: те, що він пережив і зазнав на своєму віку, було струнами, а потік музики – вітром, що торкався цих струн і примушував їх бриніти спогадами й мріями...Кожне відчуття набирало форми, кольору й блиску, і все, що виникало в його уяві, перетворювалося у щось величне й чарівне»(10,С.37).

Мартін Іден добре розумів , що між ним, простим грубуватим матросом, і Рут, дівчиною із заможної буржуазної родини, лежить прірва. Точнісінько так само як автор роману, Дж.Лондон усвідомлював свою прірву між ним та Мейбл Епплгарт. Вони по-різному дивилися на життя, говорили різними мовами. Рут не завжди розуміла жаргон Мартіна, Мейбл не розуміла мови Джека. Своєрідність поглядів Ідена вражала юну міс Морз. А він же навіть не знав змісту багатьох уживаних нею слів . І Мартін розвиває у собі чуття мови, за вісім місяців він навчився правильно говорити, поважно мислити.

На початку роману відносини Мартіна та Рут розвиваються, здавалося б, сприятливо (як тільки можуть розвиватися відносини між такими різними за своїми характерами і вихованням людьми). Рут охоче зустрічається з Мартіном, прихильно сприймає його залицяння, із задоволенням відзначає зміни у ньому: він став правильно говорити, охайно вдягатися, з ним не соромно з'явитися на людях.Але з часом їхні відносини змінилися. Рут зрозуміла, що вона змінилася. «Проживши до двадцяти чотирьох років спокійно і безтурботно, без ніяких любовних захоплень, вона не навчилася глибше розумітись на своїх почуттях і, ані разу не запалившись коханням, не могла збагнути, що запалилась тепер». (10,С.87)

Коли ще почуття Рут до Мартіна було не зовсім усвідомлене нею, вона вирішила перекроїти цю людину за зразком людей її кола. Таким був молодший партнер її батька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинстві лишився сиротою і зумів ціною самозречення досягти становища, яке давало йому тридцять тисяч річного доходу. Рут сподівалася, що Мартін вивчить стенографію і піде працювати до її тата в контору юристом.

Але Мартіна, сповненого життєвою енергією і обравшего собі гідну мету в цьому житті, така перспектива ніяк не надихала. Він не збирався відмовляти собі в усьому, щоб у старості мати прибуток, який не зможе принести йому аніякої радості. Ні, у нього зовсім інша мрія: «... Він писатиме. Він стане одним оком з тих очей, що ними дивиться світ, чодним вухом із тих, якими світ слухає, серцем – одним із сердець, що ними світ відчуває. Він писатиме все - поезію й прозу, романи й нариси, п'єси, як Шекспір... Адже письменники —це велетні світу...»(10,С.76)

Але згодом ׃«Це, певно, кохання, подумала Рут, коли на мить у неї прояснів розум.А коли не кохання, то це ж сором! Ні, це не інакше як кохання. Вона кохала цього чоловіка...»(10,С.152)

По один бік — Мартін, що жадає стати письменником і упевнений, що саме цим він скорить серце коханої дівчини.По інший— Рут, спочатку більше впевнена, ніж Мартін. Але з часом вона втратила свою впевненість,тому що не зуміла зрозуміти глибини його думок і суджень. Мартін, який навчився глибоко розуміти життя і серйозно займався вивченням філософії і літератури, висловлює думки, які занадто глибокі для розуміння Рут.

Винятковий розум Мартіна Ідена жадав рівних собі співрозмовників. Йому не спадало на думку, що щирих і глибоких мислителів потрібно шукати не у вітальні Морзів.... Мартін уперто домагався свого місця в житті, він мандрував по життю, не знаючи спокою, поки не знайшов, нарешті, книги, мистецтво і любов. Черпаючи натхнення з усіх цих знахідок, він довгі місяці завзято працював, перебиваючись з хліба на воду, голодував, підтримуючи себе лише обідами у Морзів. Так працював і Джек Лондон, прагнучи досягти своєї мети. «Нічим жити? Але залишається кохання! Вічне кохання! Залишається Рут». (10,С.13)

На останні гроші він купував поштові марки й розсилав свої статті, розповіді і оповідання до редакцій літературних журналів . Через якийсь час усі його твори поверталися назад.Він віддавав у заставу свої речі, знову купував марки і знову відсилав усі на нові адреси. Але успіху все ж не було. Щастя загубило адресу Мартінового помешкання.Відносини з Рут зайшли у безвихідь. Для неї головне було в тому, що вони не можуть одружитися через шедеври, яких ніхто не купує. Рут ніяк не могла зрозуміти пошуків Мартіна.

Замкнена у вузькі рамки свого світу, вона не розуміє, що між ними з Мартіном далека відстань: вона не допомагає Мартіну в його літературних шуканнях, намагається зштовхнути його з літературного шляху на шлях чиновницької служби. Рут мріє про своє одруження з коханим, а задля того, на її думку, він повинен знайти справжню роботу, у який-небудь конторі, а не літературне поприще. Вона намагається обрати для нього кар´єру, а бажання писати вважає маленькою слабкістю, якої він згодом позбудеться.Дівчина критикує всі його твори, але ця критика лише розчаровує Мартіна.Адже суть не в тому, щоб робити школярські поправки, а в тому, щоб осягнути все величне, що він намагався вкласти у твори.

Батькові Рут напрям думок Мартіна також був незрозумілий. Не дивно, що під час одного з обідів у Морзів висловлювані Мартіном судження здалися усім блюзнірськими. Іден висловив свої думки про Ніцше, та про Спенсера. А через те, що батько Рут дотримувався протилежних поглядів, виникла суперечка. Іден дуже палко відстоював свої позиції, що видався усьому товариству грубим. А так як усі вважали суддю Блаунта людиною видатною і впливовою, грубість Мартіна шокувала їх. Він же просто не зумів стерпіти те, що суддя ображав істину. Після цієї події Мартін вирішує не з´являтись на званих обідах у Морзів.Та на жаль, його спроби заговорити до Рут на вулиці також стали марними. Вона зізналась, що не бажає спілкуватися з ним з власної волі, через те, що він зганьбив її перед усіма друзями.

Описаний в романі розвиток подій підтверджувався власним життєвим досвідом автора роману. Коли Джек Лондон ступав на шлях літератури, йому подобалася Мейбл Эпплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй також подобався Джек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі він творив свої перші розповіді і на останні гроші розсилав їх до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті,коли його оповідання вийшли друком, і він одержав свій перший гонорар — сім з половиною доларів за оповідання, він, викупивши від лихваря свій єдиний скарб – велосипед, запросив Мейбл на прогулянку. Щасливий через опубліковані оповідання і натхненний перспективами, що відкриваються перед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиною доларів, вона розридалася, через те, що як листоноша він заробляв би більше.

Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв і стає відображенням відносин, що панують у суспільстві того часу. Адже проблема полягає не в тому, що Рут виявляється слухняною дочкою і не насмілюється піти всупереч батькам і припиняє розмови з Мартіном. Все набагато глибше. Кордони моралі вузького світу Морзів виявляються сильнішими за кохання — от у чому суспільний відзвук розриву Рут та Мартіна. Любов у такому світі можлива тільки у рамках його моралі.

Мартіна ж неможливо ніякими силами перекроїти за зразком Морзів, неможливо змусити кинути свої писання і піти на «нормальну службу». Він самозаглибленно продовжує писати й завзято бомбардувати редакції і видавництва своїми творами. І, нарешті, приходить той день, коли з отриманого від видавця листа він дістав не повернутий рукопис, а чек. Наполегливість і здатність усім жертвувати для досягнення своєї мети зрештою перемагають. Тут ми знову впізнаємо Джека Лондона: «Наполегливість – ось законний батько віри в себе... Я прийшов до висновку, що такої речі, як натхнення не існує, та й талантів малувато. Наполегливість – ось таємниця літератури»(10,С.14). Так писав письменник, автор роману, у одному з листів ще 1899 року. Але Мартін вже не здатен завмирати від захвату, побачивши видавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукою майбутніх великих успіхів, а зараз перед ним лежали просто двадцять два долари, на які можна було купити що-небудь поїсти. Ото і все.

Колесо фортуни повернулося до Мартіна обличчям. Усі його праці, які так завзято відкидалися всіма редакціями на протязі двох років, тепер приймалися. Велика видавнича фірма прийняла і опублікувала невеликим тиражем його критико-філософську книгу «Ганьба сонця». Вона відразу ж викликала великий відгук у пресі. За першим виданням було друге, третє, книгу перевидали в Англії, перевели французькою, німецькою і скандинавською мовами. Видавництво навіть запропонувало Мартіну великий аванс за його наступну книгу, не висунувши при цьому ніяких умов щодо її змісту. Таким чином Мартін Іден став визнаним письменником.

Усі, хто байдуже проходив повз голодного Ідена, тепер почали запрошувати його на банкети, бо він – модний письменник, уславлений письменник, популярний письменник. Здавалося б, тепер він досяг всього, про що тільки мріяв: його книги охоче друкувалися видавцями і дуже швидко розкуповувалися читачами; усе, що коли-небудь було ним написане, дісталося свого місця на сторінках журналів і газет; критики на всі лади обговорювали його твори; газетні репортери пробивалися до нього, щоб одержати інтерв'ю; на його поточному рахунку в банку лежали сто тисяч доларів. Але бентежна душа Мартіна не знаходила в тому ніякого задоволення. Тепер, коли журнали і видавництва готові були друкувати усе, що виходило з-під його пера, він раптом утратив всяке бажання писати. Його думки були зайняті одним — як зрозуміти все те, що відбулося з ним, що узагалі відбувається в людському житті.

На Мартіна дуже сильно вплинули дві події — розрив з Рут та самогубство Реса Брісендена, з яким Мартін якось познайомився у Морзів. Спочатку Брісенден здавався Мартіну блідим і нецікавим. Але незабаром розмови з хворим на сухоти поетом переконали його в протилежному: у цій людині був якийсь вогонь, надзвичайна проникливість і чутливість, якась особлива воля польоту думки. А його розумовий погляд проникав у якісь далекі області, які не можливо осягнути людським мозком, про які, як здавалося не можливо було розповісти звичайною мовою.

Молоді люди стали друзями, проводили разом багато часу, ходили до соціалістичного клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакції одного з журналів його поему «Ефемерида». Одержавши згоду журналу на публікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йому про цю радісну звістку. Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, що він п'ять днів тому покінчив життя самогубством. Приголомшений цією звісткою, Мартін все ж таки знову пише дні і ночі, безперервно. Але пише він немов уві сні. Закінчивши повість, названу ним «Запізнілий», він перестає писати взагалі. Життя для нього стало схожим на величезну пустку, порожнечу після самогубства друга та розриву з Рут, і він не знав, чим заповнити його.

У цей час вийшов у світ журнал з «Ефемеридою» Брісендена. Поема наробила багато шуму, її автора висміювали в пресі, проклинали з амвонів церков. Мартін з гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий,то увесь цей шум був би йому дуже неприємний. Самому ж Мартіну «після того, як звалився його світ, увінчаний любов'ю, катастрофа віри до друку й у публіку вже не здавалася катастрофою... Він хотів злетіти в надхмар'я, а валився у смердюче болото».(10,С.291)

3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?

Мартін болісно міркував про зміст людського життя та свою роль у ньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськими сигаретами заспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було так багато, не втішали. Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навіть Руф, яка готова тепер стати його дружиною, не цікавить його – кохання до неї давно вже померло у серці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід із того становища,яке над ним тяжіє, - повернутися до своїх колишніх занять. Але занадто глибока прірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простими звичайними матросами. Ні, назад дороги йому більше не було, його старий рай вже загублений назавжди.

З листів Джека Лондона ми спостерігаємо такий самий відчай і розчарування.

«Навіщо розвивати розум? – Це не потрібно для щастя»(25,С.1), - стверджує він. Але на відміну від Ідена, Лондон не збирається припиняти свою боротьбу.«Загину я чи ні, але мушу боротись до останнього – сам...Мені байдуже, якщо я втрачу все, що маю, - я створю собі нове; якщо я завтра буду голий і голодний – що ж, я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду; якби я був жінкою, я продавав би себе всім чоловікам аби досягти свого. Одне слово, я не здамся»(25,С.4).

Але Мартін нового раю так і не знайшов , незважаючи на багатство і славу, нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: його безперервно запрошували на обіди та вечері, з ним жадали знайомства, на нього заглядалися красиві жінки. Але душа його не знаходила задоволення у всій цій мішурі життя. Він ніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося в ньому, людині на ім’я Мартін Іден, настільки що його тепер всі намагаються запросити до себе на обіди. Адже всі його праці були написані ще два роки тому, сам він з того часу зовсім не змінився, але тоді його не запрошували на обіди навіть його родичі і близькими знайомі, адже ж він цілими днями не мав у роті ні шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає за честь запросити його до обіду. Той самий Блаунт, якого він колись ненавмисно образив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся його розрив з Рут.

Мартін зрештою розуміє, що зміна у відношенні до нього викликана єдиним — «Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, і цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава»(10,С.322).Мартіну здається, що він зуміє знайти своє щастя, утікши на острови у південних морях, живучи в очеретяній хатині, займаючись ловом акул і полюванням на диких кіз, торгуючи перлами і копрой. Він замовляє квиток на пароплав «Маріпоза», що відправляється на острів Таїті, і готується до від'їзду. І от він — на пароплаві. Але і тут усі дивляться на нього, як на знаменитість, яка тільки-но народилася. Він розуміє обмеженість буржуа, які є духовно вгобими. Йому здавалось, що світ буржуа – рай і він над усе прагнув його досягти, а коли досяг – оглядається назад і шукає там свого втраченого раю. Він не розуміє грубих і тупих істот - матросів. Але так само важко йому і з тупими джентельменами і галасливою молоддю першого класу. І Мартін замикається в собі. «Життя було для нього мукою, як яскраве світло для людини з хворими очима. Воно вигравало довкола нього і над ним різким сліпучим блиском, і йому було боляче, нестерпно боляче».(10,С.327) Він перечитує поезії Суінберна, і знаходить порятунок від своєї хвороби:

«Позбувшись життєвої мряки,

Бажань і страху, і надій –

Тоді складаємо ми дяку

Богам у щирості своїй,