2) недійсні - вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

4. Висновки.

У демократичному політико державотворчому процесі інститут виборів реалізує функції: залучення широких народних мас до безпосередньої участі в політиці, формування вищих і місцевих органів влади, надання владних повноважень виборчим органам і особам; легітимації і стабілізації відповідної політичної системи; активного взаємозв‘язку між громадським суспільством і державою; конкуренції між політичними силами, яка веде до оновлення політичної еліти, представництва інтересів соціальних груп.

Отже вибори, перевибори - є одним з головних суспільно-політичних інститутів, що реалізують суверенні права й волю народу щодо держави. Але стосовно України основний лейтмотив дострокових виборів - це боротьба за досить потужні залишки колишньої державної власності, основу якої становить земля і природні ресурси. Це боротьба між найбільшими фінансово-промисловими групами за контроль над основними фінансово-промисловими потоками. Врешті, це боротьба за контроль над постачанням і розподілом енергоресурсів. Все інше - лише похідні від цих складників лейтмотиву виборів.

3. Поняття адміністративного процесуального права

Адміністративно процесуальне право - підгалузь адміністративного права, що складається з правових норм, якими регламентуються процес, форми, порядок і методи реалізації матеріальних норм адміністративного права. Норми адміністративного процесуального права регулюють адміністративний процес у його широкому і вузькому розумінні. Основний масив норм адміністративного процесуального права систематизовано в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Крім того, адміністративно процесуальні норми містяться у Конституції України, законах та підзаконних нормативних актах, що регулюють порядок і процедуру здійснення організаційно-управлінських та установчо-регулятивних функцій суб'єктів адміністративного права. [10]

Однією з особливостей адміністративного права є те, що воно, на відміну від інших галузей права (кримінального, цивільного), включає в себе як матеріальні, так і процесуальні адміністративні норми. Тобто, адміністративно-процесуальне право виступає як підгалузь адміністративного права. На сьогоднішній день можна стверджувати, що в Україні розвивається адміністративно-процесуальне право як самостійна галузь права, що характеризується своїм предметом і методом, своєю нормативно-правовою базою. Адміністративно-процесуальне право являє собою систему адміністративно-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з розглядом і вирішенням конкретних адміністративних справ. Розуміння сутності адміністративно-процесуального права безпосередньо залежить від розуміння сутності адміністративного процесу. [11]

1. Поняття адміністративного процесу

З'ясування сутності адміністративного процесу слід розпочати з аналізу його принципів, тобто основоположних ідей, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність: законності; рівності громадян перед законом і органом, що розглядає справу; об'єктивної істини; охорони інтересів особи і держави; офіційності адміністративного процесу; гласності; здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користуватися рідною мовою; презумпції невинності та правомірності дій громадян; швидкості та економічності процесу; самостійності в прийнятті рішення.

У діяльності виконавчо-розпорядчих органів постійно виникає потреба розгляду і вирішення питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад, про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, приватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будівництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності тощо.

Такі питання прийнято називати індивідуальними управлінськими справами або адміністративними справами.

Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне, індивідуальне управлінське питання), необхідно реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку.

Реалізація здійснюється шляхом застосування органами державного управління матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному порядку.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур являє собою систему установлених державою обов'язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.

Отже, адміністративно-процесуальна норма - це встановлені або санкціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю.

Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у рамках конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об'єктивується у рамках конкретних адміністративних проваджень.

Усі існуючі адміністративні провадження органічно пов'язані між собою, перебувають у постійній взаємодії і взаємопроникненні, наділені багатьма загальними ознаками, а їх сукупність має інтегративні якості і властивості цілісної системи. Це правове явище (сукупність адміністративних проваджень) прийнято називати адміністративним процесом. До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як самостійне правове явище, слід віднести:

наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ (це сфера державного управління);

особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);

обов'язкова участь у вирішенні таких справ органів державного управління або їх посадових осіб;

додержання принципів адміністративного процесу.

Принципи адміністративного процесу. Здійснення адміністративного процесу ґрунтується на системі принципів, до яких належать: законність; охорона інтересів держави і особи; публічність або офіційність; самостійність і незалежність у прийнятті рішень; об'єктивна (матеріальна) істина; гласність; рівність учасників процесу перед законом; швидкість і економічність; здійснення процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб.

1. Законність. Даний принцип виражений у тому, що адміністративний процес як діяльність суто юридична здійснюється тільки на основі спеціальних процесуальних норм. Державні органи діють в адміністративному процесі у межах закріпленої за ними компетенції.

2. Охорона інтересів держави і особи. Цей принцип відображає демократизм адміністративного процесу. Органи, що розглядають індивідуальні справи і приймають по них рішення, зобов'язані забезпечити захист інтересів держави, громадського порядку, прав і свобод особи, інтересів підприємств, організацій, закладів. Громадянам надається юридична допомога, вони можуть користуватися послугами адвоката. Послідовне, повне і неухильне врахування інтересів держави і особи безпосередньо відбивається на ефективності адміністративного процесу і є обов'язком будь-якого органу або посадової особи, що розглядає і вирішує адміністративну справу.

3. Публічність (офіційність). Даний принцип адміністративного процесу полягає в його доступності для громадян. Розгляд конкретних справ, збирання необхідних доказів і матеріалів є обов'язком державних органів та їх посадових осіб. Усе це здійснюється за рахунок держави.

4. Самостійність і незалежність у прийнятті рішень. Вирішувати ті справи, що входять до кола повноважень органу або посадової особи є їх обов'язком. Державний орган може ухилитися від розгляду і вирішення індивідуальної справи, перекласти на будь-кого свої о?