Сочинение: Суть і зміст ризик-менеджменту

4. СТРАТЕГІЯ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

Стратегія ризик-менеджменту — це мистецтво управління ризи­ком в невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозу­ванні ризику і прийомів його зниження. Стратегія ризик-менедж­менту включає правила, на основі яких приймаються ризикове рішення і способи вибору варіанта рішення.

Правила — це основоположні принципи дії.У стратегії ризику-менеджменту застосовуються наступні правила:

1) максимум виграшу;

2) оптимальна імовірність результату;

3) оптимальна коливаність результату;

4) оптимальне поєднання виграшу і величини ризику.

Суть правила максимума виграшу полягає в тому, що з мож­ливих варіантів ризиковмх вкладень вибирається варіант, який дає найбільшу ефективність результату (виграш, прибуток) при міні­мальному або прийнятному для інвестора ризику.

Суть правила оптимальної імовірності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є прийнятною для інвестора або задовольняє фінан­сового менеджера. На практиці застосування правила оптимальної імовірності результату звичайно поєднується з правилом оптимальної колива-ності результату.

Як уже вказувалося, коливаність показників виражається їх дис­персією, середнім квадратичним відхиленням і коефіцієнтом варіа­ції. Суть правила оптимальної коливаності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу і програшу для одного і того ж ризикового вкладення капіталу мають невеликий розрив, або найменшу величину диспер­сії, середнього квадратичного відхилення, варіації.

Суть правила оптимального поєднання виграшу і величини ризику полягає в тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу І ризику (програшу, збитку) і ухвалює рішення вкласти капітал в той захід, який дозволяє отримати очікуваний виграш і уникнути великого ризику.

5. ПРИЙОМИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

Прийоми ризик-менеджменту являють собою прийоми управ­ління ризиком. Вони складаються із засобів розв'язання ризиків і прийомів зниження міри ризику. Засобами розв'язання ризиків є: уникнення їх, утримання, передача.

Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов'я­заного з ризиком. Однак уникнення ризику для інвестора часто означає відмову від прибутку.

Утримання ризику — це залишення ризику за інвестором або на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, зазделегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідаль­ність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії.

Зниження міри ризику — це скорочення імовірності і об'єму втрат.Для зниження міри ризику застосовуються різні прийоми, най­більш поширеними з яких є диверсифікація, придбання додаткової інформації про вибір і результати, лімітування, самострахування, страхування, хеджування, придбання контролю над діяльністю в пов'язаних областях.

Диверсифікація є процесом розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою, найбільш обгрунтованим і відносно менше витратоємним способом зниження міри фінансового ризику.

Диверсифікація — це розсіювання інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пов'язано з тим, що на підприємництво впливають зовнішні чин­ники, які не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, отже, на них не впливає диверсифікація.

До зовнішніх чинників відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни загалом, військові дії, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах в комерційних банках і т.ін. Ризик, зумов­лений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

Таким чином, ризик складається з двох частин: диверсифіци-руємого і недиверсифіцируємого ризику. Диверсифіцируємий ризик, званий ще несистематичним, може бути усунений шляхом його розсіювання, або диверсифікацією. Недиверсифіцируємий ризик, зва­ний ще систематичним, не може бути зменшений диверсифікацією.

Інформація грає важливу роль в ризик-менеджменті. Фінан­совому менеджеру часто доводиться ухвалювати ризикові рішення, коли результати вкладення капіталу не визначені і засновані на обмеженій інформації. Якби у нього була більш повна інформація, то він міг би зробити більш точний прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним, інвестор готов заплатити за повну інформацію.

Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капіталу, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

Лімітування — це встановлення ліміту, або граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.ін. Лімітування є важливим прийомом зниження міри ризику, воно застосовується банками при видачі позик, при укладанні договорів і т.ін. Хозяйнуючими суб'єктами воно застосовується при продажу товарів в кредит, наданні позикі т.ін.

Самострахування являє собою децентралізовану форму ство­рення натуральних і страхових (резервних) фондів безпосередньо в господарюючому суб'єктові. Ці фонди в залежності від мети призна­чення можуть створюватися в натуральній або грошовій формах.

Найбільш важливим і найпоширенішим прийомом зниження міри ризику є страхування ризику. Суть страхування виражається в тому, що інвестор хотів відмовитися від частини своїх прибутків, щоб уникнути ризику, або він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля.

Хеджування — це страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають постачання (продаж) товарів в майбутніх періодах.

Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), носить назву "хеджа". Господарюючий суб'єкт, що здійснює хеджування, називається "хеджером".Існують дві операції хеджування — хєджування на підвищення іхеджування на пониження.

Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів або опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, колинеобхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дозволяє встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар.