Сочинение: Украинские народные думы

У найменуванні осіб насамперед простежується ставлення до них з боку громадськості, що досягається різними мовновиражальними способами, зокрема додаванням до імен (чи прізвища) відокремлених означень з відповідним забарвленням: позитивним чи негативним. Таким чином, часто утворюється поширений, розгалужений ряд нанизуваних відокремлених прикладок, кожна з яких уточнює, доповнює попередню:

Гей, Олексію Поповичу, славний лицарю і писарю! [399];

Гей, Хвесько Дендибере, батьку козацький, славний лицарю ! [ 305],

додаванням лексем-вторинних найменувань, позначених найвищим ступенем позитивного емоційно-експресивного забарвлення (слів типу батько, пан :

Ой, обзоветься пан Хмельницький,

Отаман - батько чигиринський [277];

Пане Филоненку, корсунський полковнику

Батьку козацький! [238] )

найменуванням, що базуються на лексико-семантичному переосмисленні: емоційний план у таких лексем виступає складником змісту і виноситься на перше місце:

“Ей, пане, пане Хмельницький,

Богдане – Зиновій, наш батю,

Гетьмане чигиринський!” [ 275]

- у цьому звертанні, що включає відокремлені прикладкові сполуки, з допомогою яких ?????.

Окрім того, в думах функціонують геортоніми (назви свят, зокрема християнських): Великдень, Різдво, Василія, Петра.

Геортоніми в текстах цих творів виконують щонайменше три функції: найперше, як одиниці, що служить для називання свят, як мовні ознаки, які засвідчують любов до своєї християнської віри і всього того, що пов’язане з цією вірою, і, як елементи художньо-поетичного тексту – що також не мало важливо-акумулюють в собі цілі узагальнено-символічні картини. Наприклад, у контексті:

“Сестро,-каже,-мила,

Родино сердешна!

Ой сподівайся мене тоді в гості,

Як будуть о Петрі бистриї ріки-озера замерзати,

Об Різдві калина в лузі процвітати...” [ 330] –

вживанням назв свят Петра (12 липня за новим ст.) та Різдва (7 січня за новим ст.) напрочуд виразно передається змалювання неможливості здійснення того, що просить сестра у брата. При цьому назви великих християнських свят співвідносяться з часовим виміром і тією закономірною реальністю, що супроводжує їх. Таким чином, сполуки будуть о Петрі бистриї ріки-озера замерзати та Об Різдві калина в лузі процвітати можна розглядати як оксюморонні – у плані поетичного оформлення. А при глибшому сприйнятті та осмисленні поданої у творі думки приходимо до інших висновків: два ряди оксюморонних сполук побудовані на взаємному перехрещенні ознак, властивих названим поняттям: свято Петра співвідноситься з літнім часом, а Різдво - з зимовим; отже, протиставляються, з одного боку, літо (тепло): зима (холод), іншими словами – любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів): відмова (холод почуттів). Це протиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому – інша опозиція: шляхом поєднання, зіставлення несумісних понять: свята Петра з замерзанням рік-озер, та Різдва з процвітанням калини в лузі. Схематично це можна подати так:

Ці два рівні художніх протиставлень зовнішнього і внутрішнього – взаємодіють між собою, утворюючи, що очевидно, складний комплекс чуттєво-почуттєвих (емоційно-експресивних) та ідейно-змістових вражень, покликаних образно, сильно і переконливо передати сутність висловленої думки.

У іншому випадку геортонім концентрує не менший спектр емоційно-змістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі. Так, дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, яка “потурчилась, побусурменилась ”, намагається спокутувати свій гріх перед народом, Україною, вірою християнкою і звільнити всіх бідних невільників саме “на святий празник, роковий день Великдень ” [ 123]. Великдень тут – як найбільше свято християн – є уособленням безмежної любові до рідного народу, Батьківщини, а відтак і – міцності віри в душі “побусурмениної” Марусі Богуславки; це свято воскресіння Ісуса Христа, свято перемоги життя над смертю – тому така велика подія – рокова подія – має відбутися в день цього свята: козаки ніби вдруге воскресають після тридцятилітньої неволі.

Еклезіоніми (назви церков, монастирів) представлені тільки найменуванням християнських культових споруд, що є насамперед підкресленням значущості для козаків своєї віри. Окрім того, ці одиниці є свідченням й іншого, про що можна судити з контексту:

Мимо церков їхав, мимо святого

Миколая, шапки не знімав [ 387].

Отже, ономастичний простір, представлений в думах як творах історичних, широкий і своєрідний.

Найперше впадає в око різноманітність функціонування ономастичних одиниць (топонімів, антропонімів та ін.), що підпорядковується в цілому ідейно-художньому задумові, всій сюжетно-композиційній канві цих творів. Окрім того, цим одиницям, як структурним компонентам тексту, властиві певні поетичні функції, які в свою чергу обумовлюються.

ЛІТЕРАТУРА

1. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К.: Наукова думка, 1987.