Статья: Прагнення до влади, як одна з характерних форм вияву людської агресивностi

Його позиції дотримувався і відомий французький філософ та культуролог А.Бергсон. “Ми стверджуємо, - зазначає він у праці “Два джерела моралі та релігії”, - як людство не цивілізувалося, як воно не перетворювалося, тенденції, певною мірою органічні для соціального життя, залишилися тими ж, якими вони були спочатку. Ми і тепер можемо їх виявити і спостерігати. Результат такого спостереження не викликає сумнівів” (курсив мій. – А. Д.) [10, с.58].

Аналогічні погляди ми знаходимо й у представників сучасної науки, які теж констатують генетичний зв’язок біологічної та соціальної форм поведінки. “Дивна схожість ритуальної поведінки людини і тварин, – зазначає з цього приводу російська дослідниця І.Шмерліна, – це схожість функціональної відповіді на принципово спільні структурні і психологічні параметри”[22, с.43]. Єдину відмінність між ними вона бачить лише в тому, що “ця загальна функціональна відповідь у природі і суспільстві дається на різних “інструментах”: у першому випадку вона має філогенетичне, а у другому – культурне значення” [Там само].

Але найбільше значення для нас мають висновки відомих представників психоаналізу З.Фрейда та К.-Г. Юнга. Так, перший з них, характеризуючи сутність концепції Адлера, підкреслює, що “картина життя, яка вимальовується із системи Адлера, цілком основана на агресивному прагненні...” (курсив мій. - А.Д.) [19, с.61].

К.-Г. Юнг іде у цьому відношенні ще далі. Він ототожнює прагнення до влади з інстинктом, який забезпечує виживання та самозбереження живих організмів. “Існує не тільки інстинкт продовження роду, - зазначає він у праці “Про психологію підсвідомого”, - але й інстинкт самозбереження. Ніцше прямо говорить про цей останній інстинкт, а саме – про волю до влади” ( курсив мій. - А.Д.) [23, с.37].

Підтвердженням наших висновків про вроджений характер прагнення людини до влади і його зв’язок з інстинктом агресії можуть також служити роботи Адлера і Хорні. Тут неодноразово констатується зв’язок між названим феноменом та агресією, а цієї останньої з “любов’ю”. І це, на наш погляд, невипадково, якщо брати до уваги походження цього феномена, а також ту мету, яку він пере?