Статья: Проблеми венчурного фінансування інноваційної діяльності в Україні

Другий напрямок державної підтримки - це стимулювання інноваційної діяльності малих і середніх підприємств для того, щоб був постійний попит на венчурний капітал. Тут ми маємо ще більше невирішених проблем. В першу чергу необхідно відзначити таку проблему, як невиконання вже прийнятих законів. Мова йде про невиконання норм Закону "Про інноваційну діяльність" в частині стимулювання інноваційної діяльності. Як відомо, в цьому Законі передбачено пільгове оподаткування інноваційної діяльності. Однак відповідні статті цього закону так і не були задіяні. Фактично деякі податкові пільги діють лише для інноваційних проектів технопарків.

Крім того, було б доцільним спростити процедуру виконання експертизи для державної реєстрації інноваційних проектів, змінити умови надання підприємствам статусу інноваційних тощо. Все це вимагає змін в законі "Про інноваційну діяльність".

Ще одне важливе питання - це спрощена система оподаткування, яка сьогодні практично відмирає, оскільки поява нових законів приводить до постійної її зміни, і не в бік її подальшого спрощення. Наприклад, прийняття закону "Про обов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно з цим законом, платники єдиного податку зобов'язані ще платити внески у Фонд обов'язкового державного соціального страхування і Пенсійний фонд. Сьогодні це одна з головних причин відмови багатьох малих підприємств від спрощеної системи і повернення їх до загальної системи оподаткування. Необхідно, прийняти окремий закон "Про спрощену систему оподаткування", який би усунув ці протиріччя і підвищив стимулюючу роль спрощеної системи у розвитку малого і середнього бізнесу. Існує також проблема подвійного оподаткування при венчурному фінансуванні.

Ще одна проблема пов'язана з правами інтелектуальної власності. Тут необхідно звернути увагу на підхід, прийнятий у багатьох країнах: держава має страхувати ризики нових інноваційних компаній, але не повинна претендувати на доходи від їх бізнесу. Свої доходи держава отримує за рахунок податків від тих фірм, які створені на базі інновацій. Такий же підхід має відстоюватися і в Україні при розбудові венчурної індустрії: права на результати інтелектуальної діяльності, одержані за рахунок державного фінансування, повинні безоплатно передаватися розробникам - за умови впровадження їх в найкоротший період в економічний оборот на території України.

З іншого боку, необхідно захистити права приватного венчурного інвестора, який оплатив розробку нової ідеї до стадії продукту або прототипу. Це міг би зробити закон про комерційну таємницю. Сьогодні ж інвестори побоюються вкладати кошти в нові технології ще й тому, що у випадку незгоди з основними розробниками ризикують втрати всі свої вкладення.

Ліквідність інвестицій - дуже болісне питання для венчурного капіталу. Ліквідність інвестицій венчурного капіталу в Україні є ще більш невизначеною через такі причини: по-перше, відсутність ринку IPO; по-друге - відсутність довіри до українських компаній на світових ринках; по-третє - відсутність досвіду придбання компаній крупними українськими підприємствами.

Ця ситуація наглядно простежується в структурах угод, коли інвестування в акціонерний капітал найчастіше замінюється на негарантовані позики, або коли відбувається відхилення від класичного придбання неконтрольного пакету акцій до купівлі контрольного з розрахунком на майбутнього потенційного стратегічного партнера, як правило зацікавленого в повному контролі над компанією.

Інший підхід, викликаний невпевненістю щодо ліквідності українських інвестицій, полягає в тому, що з самого початку має місце співінвестування з майбутнім потенційним стратегічним партнером або пошук технологій для інвестування за рекомендацією партнерів, які можуть стати стратегічними, якщо технологія буде успішною. Причиною цього є проблема так званого "виходу" венчурних інвесторів. Стратегія майбутнього "виходу", як правило, продумується венчурним інвестором завчасно. Найбільш поширені стратегії такого "виходу" в розвинутих країнах нами були визначені вище.

Для розвитку цих механізмів "виходу", насамперед, необхідно розвивати фондовий ринок, створити мережу біржових площадок для продажу акцій інноваційних підприємств. Крім того, існує проблема пошуку самого стратегічного інвестора (в ролі якого, як правило, виступають великі промислові виробники), який був би зацікавлений у широкомасштабному тиражуванні наукоємної продукції та освоєнні значимих сегментів ринка.

На шляху створення венчурної індустрії виникає немало проблем організаційного, правового та економічного характеру. Виходячи з російського досвіду, однією з серйозних проблем є вибір організаційно-правової форми венчурного фонду. В українському законодавстві немає жодної відповідної форми, яка б адекватно відповідала вимогам венчурного капіталу. Оскільки венчурне інвестування - це різновид бізнесу з високим ступенем ризику, то його учасникам необхідна мінімізація оподаткування, звітності, інших обмежень, свобода в залученні і вкладенні капіталу, входу, виходу і управління компанією, що інвестується тощо. Різноманітні форми власності, які є в українському законодавстві, такі, як ТОВ, ЗАТ, ВАТ, ТДВ, ПІФ та ін., створюють перешкоди для функціонування венчурного капіталу. Тому це питання потребує першочергового вирішення.

Таким чином, ми можемо визначити суттєві проблеми, які перешкоджають розвитку венчурної індустрії в Україні. Основні з них:

- недосконалість законодавчої бази в області інноваційної діяльності і ускладнення реєстрації венчурних фондів в українській юрисдикції;

- слабий розвиток інфраструктури, яка б забезпечувала появу в науково-технічній сфері нових і розвиток існуючих малих і середніх швидкозростаючих технологічних інноваційних підприємств, спроможних стати привабливим об'єктом для прямого (венчурного) інвестування;

- недостатність українського капіталу у венчурній індустрії України - одного з основних факторів привабливості країни для іноземних інвесторів і відсутність значимих джерел венчурного капіталу;

- низька ліквідність ризикових капіталовкладень, відсутність для цього ринкового механізму (спеціального фондового ринку);

- відсутність економічних стимулів для залучення прямих інвестицій у підприємства високотехнологічного сектора, які б забезпечували необхідний ризик для венчурних інвесторів;

- низький авторитет підприємницької діяльності в галузі малого и середнього бізнесу;

- недостатня інформаційна підтримка венчурної індустрії;

- недостатня кількість кваліфікованих управляючих венчурними фондами і низький рівень інвестиційної культури підприємців.

Однак необхідно враховувати той факт, що, незважаючи на всю свою привабливість, венчурне фінансування не є універсальним механізмом. Воно корисно у своїй конкретній сфері розвитку інноваційної активності підприємств і не може компенсувати нестачу коштів з інших джерел для розвитку науково-технічної сфери. Недаремно питома вага венчурного капіталу у загальному обсязі інвестицій у багатьох країнах порівняно невелика (винятком є тільки США і Велика Британія). Крім того, для ефективного венчурного фінансування необхідний певний рівень розвитку національної промисловості, здатної сприймати інновації, а також наявність стійкої і гнучкої кредитно-грошової системи - інакше підприємства, скориставшись послугами венчурних підприємств, просто не зможуть забезпечити повернення інвестованих коштів [18].

Крім того, виходячи з досвіду країн, необхідно відзначити, що для успішної реалізації проектів венчурного інвестора повинні бути створені певні умови, а саме:

- наявність ринків та галузей, що швидко розвиваються (залежить від зростання економіки в цілому);

- перспективи розвитку окремої компанії;

- наявність кваліфікованого менеджменту компанії, який зможе ефективно використати інвестиції та підвищити вартість компанії;

- достатній рівень розвитку фондового ринку, що дасть змогу об'єктивно оцінити поточну вартість компанії, тобто створити сприятливі умови для вигідного продажу венчурним інвестором пакету акцій компанії, яка виступає об'єктом інвестування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації. - К.: КНЕУ, 2003. - 394 с.

2. Аньшин В.М., Филин С.А. Менеджмент инвестиций и инноваций в малом и венчурном бизнесе. - М.: Анкил, 2003.

3. Бродский М.Н., Костенко С.И., Моисеев В.Д. Проблеми финансирования инновационных проектов // Инновации. - №7-8. - 2000.