Статья: Шляхи удосконалення монологічного мовлення учнів 5-9 класів

- креативні розраховані на варіативність та індивідуальність виконання і передбачють складання учнями усних або писемних монологічних висловлювань;

2) за метою проведення завдання:

- пропедевтичні вправи спрямовані на активізацію опорних знань учнів й ознайомлення з новими мовленнєвими поняттями, необхідними для подальшого створення монологу;

- тренувальні вправи за зразком або за інструкцією (різні види переказів, колективні твори, твори-мініатюри), які передбачають формування в учнів умінь і навичок створювати усні або писемні монологічні висловлювання на основі сприйнятого зором або на слух тексту;

- оцінно-контрольні вправи, що мають на меті оцінювати рівень засвоєння учнями мовленнєвих понять; перевіряти рівень сформованості умінь і навичок учнів створювати монологічні висловлювання відповідно до ситуації спілкування;

- корекційні вправи спрямовані на формування в учнів умінь та навичок редагувати та коректувати власні монологічні висловлювання;

3) за ступенем самостійності:

- групові й колективні вправи використовуються з метою перевірки рівня засвоєння учнями мовленнєвих понять та сформованості мовленнєвих умінь і навичок: виконайте тестові завдання; заповніть таблицю власними прикладами; дайте визначення поданим поняттям; виконайте повний або частковий аналіз тексту;

- індивідуальні вправи виконуються кожним учнем самостійно й передбачють аналіз, переказування і створення монологічних висловлювань в усній або писемній формі;

4) за формою проведення: усні та письмові вправи. Для вправ і завдань варто добирати тексти відповідно до соціокультурної змістової лінії програми, зокрема й краєзнавчого характеру, наприклад, уривки з творів письменників-земляків, тексти, тематично орієнтовані на природу, економіку, географічне розташування, матеріальну й духовну культуру регіону. Наприклад, під час вивчення учнями теми «Прикметник» (6 клас) можна запропонувати таку вправу: Прочитайте уривок із твору учасниці Всеукраїнського конкурсу «Село моє, для мене ти єдине...» Олександри Матіяш, правильно інтонуючи речення.

У нашій хаті стоїть стара скриня. Вона належала ще бабусиній мамі й давно вже стала реліквією. Одного разу я не втрималася. Відкрила – і ... аж серце тьохнуло: яка краса! На шовковій хустині переливалися тьмяними кольорами різні старовинні прикраси. Ой, а це рушник. На ньому було зображено щось магічне, прекрасне, щось таке таємниче. Я стала приглядатися до вишиття. Диво! Сонечко освітило зелену галявину. Кинуло золотий промінчик на голубу волошку, на вкритий краплистою росою червоний мак. Кучерявий барвінок глянув на мене своїми (а може, бабусиними?) блакитними очима, сплітаючись у віночок з яскравими чорнобривцями. Червоні ягоди калини забриніли прадавньою, але такою знайомою піснею... А це що таке? Якась ніби тваринка чи пташка?.. Ні, то, мабуть, добрий дух нашої міцної родини, оберіг і моєї долі... Ось так усе ожило на лляному рушникові, заграло різними барвами [7, с. 72 – 74].

Виконайте завдання за текстом:

1. Визначте кількість мікротем у тексті. З’ясуйте, як вони впливають на формулювання теми.

2. Випишіть із тексту прикметники і визначте їх рід, число і відмінок.

3. Визначте розряд за значенням виділених прикметників.

Такі вправи й завдання необхідно проводити систематично, у чітко визначеній послідовності, що зумовлює поступове вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок учнів.

Погоджуємося з М. Пентилюк, яка виділяє три етапи формування монологічних умінь. В основу кожного з них покладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов’язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем.

Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об’єднувати зразки мовлення рівня фрази в одну понадфразову єдність.

Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформленні у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.

На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих.

Провідне завдання третього етапу – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою. Цей етап характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні мають заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення [6, с. 54 – 55].

Завдання на цьому етапі формулюється так, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями. Наприклад, учитель говорить: Якщо ви згідні з таким твердженням, наведіть свої докази (Київ – дуже красиве місто).

Під час виконання таких завдань, учні вчаться розвивати думку, передавати її засобами української мови, доводити правильність своїх тверджень.

Висновки. Отже, навчання монологічного мовлення – це послідовна робота з формування в учнів умінь будувати зв’язне висловлювання українською мовою із застосуванням таких методів і прийомів, які сприяють розвитку розумової діяльності учня. Ефективність удосконалення монологічного мовлення учнів 5–9 класів залежить від доцільного вибору й застосування різних лінгводидактичних методів і прийомів, їх особливостей і класифікаційних підходів, оскільки класифікація дає цілісне уявлення про комплекс методів і має не лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення. Монологічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними і мовними особливостями, які педагог має враховувати у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

Теоретико-практичне вивчення порушеної в статті проблеми окреслює перспективи подальших досліджень, зокрема визначення критеріїв відбору методів навчання, що сприятиме удосконаленню монологічного мовлення учнів основної школи.

Література

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 252 с.

2. Борисюк І.В. Роль тексту в розвитку мовлення учнів // Мовознавство. – 2008. – № 1. – С. 56 – 59.

3. Ворожейкіна О. Вчимося монологічному мовленню // Українська мова та література. – 2006 – № 13. – С. 3 – 5.