Статья: Усвідомлення модерністської літератури крізь призму читацького сприйняття

Чтоб под ковром цветов, средь сумрака могил,

Среди костей найти свой жребий безотрадный,

Едва рассеется последний дым кадил.

Но ты скажи червям, когда без сожаленья

Они тебя пожрут лобзанием своим,

Что лик моей любви, распавшейся из тленья,

Воздвигну я навек нетленным и святым!

Вірш "Падло" якнайкраще відображає естетику Ш. Бодлера. Написаний за мотивами оди Горація, твір перекликається зі знаменитим латинським афоризмом: Vitabrevis, arslonga ("Життя коротке, мистецтво вічне") і водночас поширює його зміст.

У вірші є традиційні бодлерівські опозиції: Життя і Мистецтво, Природа і Краса, Потворне і Прекрасне, Життя і Смерть. Співвідношенням між цими поняттями визначається зміст твору.

Композиція твору дуже проста: у перших дев’яти строфах з шокуючими натуралістичними подробицями змальовано образ мертвої коняки, в останніх строфах поет звертається до своєї коханої, кажучи, що і вона, як усі земні істоти, приречена на смерть, але назавжди залишиться живою у його віршах як вічний ідеал. В образі коханої легко впізнати Жанну Дюраль - тривалу пристрасть і невгамовний біль митця. У ній він вперто шукав свій Ідеал, проте ця цілком земна жінка надто відрізнялася від образу, створеного уявою поета. Можна припустити, що у своєму вірші Бодлер протиставляє духовне і земне. Те, що в душі людини, набагато вище і прекрасніше, на його думку, за оточуючу дійсність До того ж воно вічне, бо мистецтво увічнює Красу. У вірші уславлюється непереможна сила творчості: митець здатен одухотворяти світ, знаходити красу навіть там, де, здавалося б, її не може бути, творити свій неповторний художній світ. Призначення мистецтва - служити Красі в усіх її проявах. А роль його полягає в тому, щоб через особливе поетичне бачення наблизитися до істини, до суті всього сущого. Ці думки особливо виразно звучать у останній строфі вірша:

Но ты скажи червям, когда без сожаленья

Они тебя пожрут лобзанием своим,

Что лик моей любви, распавшейся из тленья,

Воздвигну я навек нетленным и святым!

Утім Бодлер не заперечує життя як таке. Він бачить його різні прояви, вічний коловорот у природі. В описі мертвого коня виявляється талант естетичного сприйняття усього, що є на землі. Виразність і майстерність цього опису гідні подиву. Здається, це мало не єдиний випадок у літературі, коли потворне набуло такої естетичної інтерпретації. Тут ми бачимо поета, що тонко відчуває психологію читача, уявляє, як на нього могли б подіяти наступні слова, які наочні і чуттєві образи вони викликають в його уяві: падаль, зловонье, труп, отрава, гной, гнил, падаль, разложить, чудовищный, задыхалась, жужжанье мух из живота гнилого, личинки, остов, истлевшие куски, раздувался, распавшись, смрадный, глодать скелет, черви, чудище, могилы, кости, пожрут, тленье.

Мерзенне і відштовхуюче видовище! Але, як в житті Потворне і Прекрасне існують поряд, залишаючись вічною антитезою, так і у творі Бодлера можна розгледіти ряд слів, за лексичними значеннями протилежних вищенаведеним:

взор, обласканный сияньем, летний, ложе, лазурь, женщина, нагота, солнце. сверкало, Природа, жить, небеса, цветок, свежий луг, жил, музика, дышало, ветра вздох, журчанье вод, зерно, сон, свободно, солнца светлый лик, звезла очей златая, страсть моей души, чистый ангел мой, прекрасная, под ковром цветов, лобзание, лик моей любви, навек, нетленный, святой .

Це теж антитеза - головний принцип побудови вірша. І людина сама робить вибір, як зробив його автор: "… лик моей любви … Воздвигну я навек нетленным и святым !"

Враження довершують декілька вдалих оксюморонів та метафор: чудовищный цветок, труп странно жил, пожрут лобзанием, распавшаяся из тленья любовь.

Та Бодлер не тільки протиставляє життя і смерть. У смерті поет бачить водночас і початок нового життя. Не випадково у вірші є згадка про зерно, яка нагадує відому біблійну притчу про необхідність віддавати себе заради інших та про можливість нового життя через звільнення від усього тлінного й ницого в самому собі.

Ілюструючи лірику для аудіалів, ми неодмінно звернемось до творчості французького символіста й імпресіоніста Поля Верлена (1844-1896) як поета, що досконало володів звукописом, ритмом, внутрішньою римою - тобто, музичністю вірша.

Це захоплене зомління

( уривок)

О, цей шелест, шемріт, шепіт,

Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,

Журкіт, муркіт, свист і писк,

Трав розмайних шевеління,

Шум води по моховинню,

По камінню плеск та блиск.