Статья: Венчурне інвестування в системі фінансування інноваційної діяльності в сфері охорони здоров’я

У розвинених країнах через сектор венчурного інвестування проходить майже 1/3 загального обороту капіталу.

На думку В. Пашкова [11], однією з головних причин неефективного використання венчурного капіталу в СОЗ України є відсутність дієвих, а не формальних національних програм зі створення нових інноваційних лікарських засобів, медичної техніки та виробів медичного призначення.

Для повноцінного становлення індустрії венчурного капіталу в Україні потрібно створити відповідну законодавчу базу, що забезпечить з часом значний розвиток ринку венчурного інвестування.

Тому Проект Закону України «Про венчурне інвестування інноваційної діяльності» [12, с. 324—327], розроблений колективом науковців, визначає правові, економічні й організаційні основи здійснення венчурного інвестування інноваційної діяльності (табл. 3).

Отже, реалізація інноваційних проектів вимагає значних фінансових вкладень, які інвестори очікують повернути.

Обґрунтування можливості повернення витрат є основою розрахунку економічної ефективності інноваційного проекту. Інструментом реалізації інноваційного розвитку СОЗ є національна інноваційна система, яка виконує функції підтримки розвитку новаторських технологічних компаній, а саме інститут венчурного інвестування, тобто венчурні фонди та венчурні компанії [14, с. 88].

Згідно із Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) «[15], венчурні фонди віднесені до інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів), а компанії з управління активами венчурних фондів — до професійних учасників ринку цінних паперів. Державне регулювання та нагляд за діяльністю венчурних фондів є компетенцією Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

У венчурному бізнесі, як правило, 70—80 % проектів не приносять віддачі, але прибуток від

20—30 % окупає всі збитки, тому виростає значення і роль організації проведення пояснень і оцінки ризиків, способів компенсації витрат усіх учасників інноваційного процесу [16, с. 192].

Венчурне фінансування інвестиційної діяльності в нашій країні тільки зароджується, при цьому використовується підтримка міжнародних фінансових організацій. Першим вітчизняним фондом венчурного капіталу слід вважати фонд «Україна», заснований у 1992 р. Він здійснив інвестицій у 30 вітчизняних компаній на суму 10 млн. доларів США. З 1994 р. в Україні почав діяти венчурний фонд Western Nis Enterprise Fund з капіталом 150 млн. дол. США, а з 1998 р. розпочав роботу Black Sea Fund [17, с. 21].

Загальна сума залученого венчурними фондами капіталу на сьогодні складає близько 200— 300 млн. дол., при цьому розмір вкладених коштів в Україну становить не більше 1 % від щорічних надходжень до європейських венчурних фондів [18, с. 78]. Такий стан венчурного інвестування в нашій країні обумовлений багатьма причинами: нестабільністю економічного і політичного середовища; суперечністю законодавства в сфері підприємницького права; жорсткою податковою системою; відсутністю передумов для створення венчурної інфраструктури; інертністю держави в питаннях підтримки венчурного підприємництва; нерозвиненістю ринку цінних паперів; нерозуміння вітчизняними підприємцями механізму венчурного інвестування, побоювання втратити контроль за справою, допустивши до управління своїм бізнесом стороннього співвласника.

У процесі венчурного інвестування суб'єкти господарювання можуть отримати як прибуток, так і збитки. Таким чином, можемо запропонувати механізм взаємодії суб'єктів на ринку венчурного інвестування інновацій у сфері охорони здоров'я (рис. 3).

Висновки

Інноваційна діяльність у сфері охорони здоров'я — це дуже вагома, витратна та, в деякій мірі, секретна справа, яка потребує постійного удосконалення з метою поліпшення її функціонування та забезпечення виконання своїх функцій, що можливо за рахунок:

1)створення системи стратегічного планування розвитку охорони здоров'я України;

2)збільшення обсягу наукових розробок за рахунок коштів комерційних структур;

3)проведення соціологічних та статистичних досліджень з метою оцінки потреб суспільства в лікарських засобах;

4)державного контролю щодо забезпечення необхідними якісними медичними послугами всіх прошарків населення;

5) визначення законодавчо чіткого переліку медичної допомоги, що повинна надаватися у державних закладах охорони здоров'я безкоштовно та при відповідному фінансуванні цих закладів;

6)створення зв'язків між фінансуванням державних закладів охорони здоров'я і кінцевими результатами їх роботи;

7)підвищення рівня фінансування галузі за рахунок розробки механізму державно-приватного партнерства;

8)нормативної розробки українських медичних стандартів згідно з міжнародними стандартами якості надання медичних послуг;

9)впровадження обов'язкового медичного страхування громадян;

10)повернення наукового потенціалу України на батьківщину;

11)запровадження венчурного інвестування результатів наукових розробок у сфері охорони здоров'я.

Оскільки держава не забезпечує своєчасного впровадження інновацій у сфері охорони здоров'я та пасивно ставиться до цього дуже важливого на даний момент для країни питання (показник умовного здоров'я населення далеко не 100 %), необхідно якнайшвидше залучати інші інвестиційні джерела фінансування СОЗ, окрім державних.