Топик: Оптимальний вибір методів навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання

Так як деякі методи пов’язані між собою, то виникає потреба в їх класифікації. У сучасних умовах накопичено достатній дослідницький матеріал, і тому з’явились реальні можливості для узагальнення та систематизації уявлень про методи навчання. Дослідженнями встановлено, що усвідомлення вчителем цілісного підходу до класифікації методів навчання має особливе значення у здійсненні практичних завдань оптимізації їх вибору.

В дидактиці існує декілька класифікацій методів навчання. Але майже всі з них будуються на основі однієї з істотних ознак методу навчання і кожна з них може бути оптимальною лише стосовно окремих сторін навчально-виховного процесу. Тому в історії педагогіки були спроби створити такі класифікації, які б в основі мали не одну, а дві чи й більше істотних ознак і через те повніше відображали б практичні потреби школи. Серед таких кваліфікацій варто відзначити бінарні класифікації загальних методів навчання (А.П.Пінкевич, Б.Е.Райков, М.М.Вергулін)[18,с.176-178]. Завдання створити таку класифікацію, в основу якої була б покладена не одна, а дві чи й більше ознак, залишається актуальним і на сьогодні. Суть справи полягає в тому, що бінарний підхід до оцінки методів навчання повніше відображає потреби шкільної практики, ніж кожна з тих класифікацій, що побудована на якійсь одній з істотних ознак методу, хоч протиставляти їх не слід.

Значний інтерес складає класифікація, що враховує характер діяльності вчителів та учнів. З точки зору діяльності вчителя методи навчання виступають як методи керування і включають інформаційні методи і методи керування пошуковою діяльністю.

З точки зору учня методи навчання виступають як методи учіння, а саме, методи репродуктивні і продуктивні (М.М.Левіна). З а цією концепцією інформаційні методи з боку вчителя можна зіставляти з репродуктивною діяльністю учнів, а керування пошуковою діяльністю – з їхньою продуктивною діяльністю.

Позитивною є також пропорція створити тривимірну модель методів навчання, проте самі методи автори ще не описали (В.І.Андреєв, В.Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук) [31,с.104].

У педагогіці існує також поділ методів навчання на групи відповідно до етапів процесу навчання (методи сприймання й осмислення нового матеріалу, його закріплення, вироблення навичок і умінь, застосування на практиці, перевірка та оцінка знань), іншими словами, залежно від тих дидактичних цілей, що вирішуються у процесі навчання. Такий поділ дидактичних методів корисний тим, що націлює вчителя на свідоме та творче застосування різних методів навчання відповідно до конкретних дидактичних ситуацій, у основі яких лежать конкретні цілі. Проте такий поділ методів на групи надмірно акцентує увагу не на єдності навчального процесу, а на регулюванні його. Адже більшість методів стосується всіх етапів навчального процесу, а не лише окремих його ланок.

Як відомо, методи навчання є системними об’єктами, які об’єднують ряд взаємопов’язаних дій вчителя та учнів, спрямованих на виконання освітньої, розвиваючої, виховної і контролюючої функцій. Методи навчання можна розглядати, виділяючи в них внутрішню і зовнішню сторони. Логічно обумовлену структуру методів досить вдало змоделював А.М.Алексюк. (дивись схему)

Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К.Бабанським[5,с.328-336], у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій :

1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

2. методи стимулювання і мотивації учіння;

3. методи контролю і самоконтролю в навчанні

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

• Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на :

а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи : розповідь, лекція, бесіда);

б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації , демонстрації та ін.);

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено – практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії).

• Методи виділені за логічною ознакою , які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання.

Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі – на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні :

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам’ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Ми хотіли б також підкреслити, що цей вид методів включає в себе також такі його окремі випадки, як метод проблемного викладення, частково-пошуковий, або евристичний метод, та дослідницький метод навчання (М.Н.Скаткін, І.Ф.Лернер).

Більш того, як окремі випадки проблемно-пошукового методу ми розглядаємо і запропоновані М.І.Махмутовим “бінарні методи”[24,с.112]: пояснювально-спонукальний та частково-пошуковий, спонукальний та пошуковий. Все це немов би конкретні рівні проявлення проблемно-пошукового методу у його широкому розумінні, а також поєднання різних методів з поступовим зростанням пошукового елементу у навчанні.

• В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів

виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію та поділяються на 2 підгрупи:

а) Методи формування зацікавленості у навчанні. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання (розповідь, бесіда, лекція, застосування наочності, практичні вправи та ін.) використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій, метод створення ситуацій апперцепції (що спираються на оптимальний раніше життєвий досвід) та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

Всі ці 3 групи методів пов’язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання – организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції , методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції.

Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у ций класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв'язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий); у цій класифікації не просто дано перелік методів, а показані зв’язки між ними, адже всі ці методи органічно взаємопов’язані між собою у єдиній взаємодії педагога та учня, тому що не існує такого обміну інформацією, котрий не відбувався б без її чуттєвого сприйняття; немає сприйняття яке не носило б певної логічної послідовності, і т.д.