Учебное пособие: Аеромобільна рота в обороні
Така кількість танків або БМП (БТР) у складі підрозділу, за поглядами іноземних фахівців, може наступати на фронті до 1500 м і більше.
Крім цього, в період відбиття атаки противника аеромобільні підрозділи будуть також вести боротьбу і з піхотою противника.
Досвід війн в цьому випадку показує, що для успішного відбиття атак піхоти противника створювалась щільність до 3-5 куль на 1 м фронту атаки за хвилину. Аеромобільна рота здатна випустити із стрілецької зброї 7000 куль за хвилину. Враховуючи мінімально необхідну щільність куль (3-5) на 1 м фронту атаки противника за хвилину, аеромобільна рота на БМД здатна відбити атаку з найбільшою надійністю на фронті до 1500 м [7000/(3-5)=1400-2333].
Таким чином, розрахунки вогневих можливостей роти показують, що вона може успішно обороняти опорний пункт по фронту до 1500 м.
Розосередження підрозділів по фронту і в глибину повинно бути таким, щоб однією ракетою високоточної зброї (ядерним боєприпасом найменшої потужності) уражався не більше як один взвод.
Відносно до аеромобільних підрозділів, така ступінь розосередження забезпечується при розмірах: опорного пункту взводу по фронту до 400 м, у глибину до 300 м, з проміжками між опорним пунктами взводів до 300 м; опорного пункту роти по фронту до 1500 м, у глибину до 1000 м, з проміжками між опорними пунктами рот до 1500 м.
Глибина опорного пункту роти, крім цього, створюється за рахунок уступного розміщення взводів; вогневі засоби, які знаходяться у глибині, повинні знаходитися на такому віддалені, щоб своїм вогнем могли підтримати підрозділи, які ведуть бій на передньому краї.
Враховуючи дальність ведення ефективного вогню БМД та іншої зброї, глибина опорного пункту роти повинна бути до 1 км.
З урахуванням розмірів ротних опорних пунктів, проміжків між ними, можливого характеру місцевості, аеромобільний батальйон здатен обороняти район оборони по фронту до 5 км.
В батальйоні між ешелонами бойового порядку повинні бути тактичний зв’язок і така віддаленість, при якій забезпечується можливість швидкого застосування сил та засобів підрозділу, який розміщений у глибині, для нарощування зусиль на будь-якому загрозливому напрямку, а також допомоги першому ешелону. Як показує досвід військових навчань, віддаленість між ешелонами в бойовому порядку батальйону може складати до 1 км. Таке віддалення забезпечує як своєчасне висунення другого ешелону та закриття виломів, які створилися від ударів противника, так і для проведення контратак.
Таким чином, враховуючи глибину ротного опорного пункту (до 1000 м), віддаленість між ешелонами (до 1000 м), загальна глибина району оборони батальйону повинна складати до 3 км.
Для захисту підрозділів від раптового нападу противника та недопущення ведення ним розвідки від батальйону може висилатися бойова охорона у складі підсиленого взводу. Віддаленість його повинна бути такою, щоб йому забезпечувалася підтримка вогнем артилерії (мінометів), ПТКР та інших засобів, а враховуючи дальність ефективного вогню цих засобів, вона складає до 2 км.
3. Основу системи вогню роти складає вогонь бойових машин, протитанкових засобів та стрілецької зброї.
Вогневі засоби у батальйонному районі оборони (опорному пункті роти) розташовуються скрито, розсереджено і так, щоб можливо було вести вогонь на граничну (найбільшу) дальність і вражати противника фланговим, перехресним та кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв'язок між собою та створювати вогневі мішки.
Бойові машини розміщуються в опорному пункті роти (взводу) по фронту та у глибину на відстані 200 м одна від одної. Крім того, при розташуванні бойових машин необхідно враховувати можливість ефективного застосування ними ПТКР, ведення дійсного вогню з гарматно-кулеметної зброї з розрахунком прикриття ділянки місцевості у визначених секторах обстрілу та недопущення ураження підрозділів, що обороняються попереду.
Для вогневих засобів, крім основних, готуються запасні вогневі позиції, а для чергових вогневих засобів і бойових машин – тимчасові вогневі позиції.
З метою введення противника в оману відносно системи вогню і розташування вогневих засобів можуть призначатися кочуючі гармати та бойові машини.
Готовність системи вогневого ураження (системи вогню) визначається зайняттям вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.
4. Система опорних пунктів та вогневих позицій роти (батальйону) включає: позицію бойової охорони (створюється в батальйоні); опорні пункти рот (взводів), об'єднані у батальйонний район оборони; вогневі позиції бойових машин, протитанкових керованих ракетних комплексів та інших вогневих засобів; траншеї та ходи сполучення, а також вертольотні площадки для бойових і транспортно-бойових вертольотів. Система опорних пунктів і вогневих позицій готується у залежності від прийнятого рішення, бойових можливостей роти (батальйону), наявності часу та характеру місцевості.
Позиція бойової охорони створюється з метою недопущення раптового нападу противника та ведення ним наземної розвідки. У бойову охорону виділяється, як правило, підсилений взвод від роти першого ешелону на віддаленість до 2км.
Опорний пункт роти обладнується двома-трьома траншеями і складається з опорних пунктів взводів, позицій вогневих засобів роти і наданих підрозділів, зв'язаних між собою єдиною системою вогню, загороджень та ходів сполучення у межах опорного пункту роти.
В батальйонному районі оборони ротні опорні пункти повинні розташовуватися так, щоб вони перехоплювали своїм розташуванням та вогнем найбільш ймовірні напрямки наступу противника, виключався б шаблон у побудові оборони і щоб забезпечувалася стійкість підрозділів, що обороняються.
Для кругової оборони ротного опорного пункту широко використовуються ходи сполучень, взводам призначаються додаткові сектори обстрілу, для вогневих засобів готуються основні та запасні вогневі позиції з урахуванням ведення вогню в сторону флангів та у тил. Частина вогневих засобів розташовується в глибині, а на флангах, в проміжках між взводами, в тилу опорного пункту влаштовуються загородження.
Проміжки між ротними опорними пунктами можуть бути до 1000 м, а між опорними пунктами взводів – до 300 м і повинні знаходитись під безперервним наглядом, прострілюватися фланговим та перехресним вогнем всіх засобів, особливо протитанкових, а також прикриватися вогневими засадами, вогнем артилерії та загородженнями. В проміжках між опорними пунктами рот (взводів) обладнуються (при наявності часу) траншеї та запасні позиції.
Траншеї та ходи сполучення повинні забезпечувати вигідність при веденні вогню, особливо флангового та перехресного, скрите розміщення особового складу і вогневих засобів, швидкий та скритий маневр підрозділами по фронту і у глибину, а також не дати можливості противнику виявити бойовий порядок та систему вогню.
Перша траншея є переднім краєм оборони, перед якою створюються протитанкові та протипіхотні загородження. Передній край визначається старшим командиром.
Перша траншея вибирається, по можливості, за природними протитанковими перешкодами і повинна забезпечувати вигідне спостереження за противником, найкращі умови для створення суцільного вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, на флангах, в проміжках і з глибини оборони. Місцевість перед переднім краєм повинна затруднювати противнику спостереження, вибір скритих районів для зосередження.
Друга траншея обладнується на віддаленні 300-600 м від першої з таким розрахунком, щоб підрозділи, які її обороняють, могли своїм вогнем підтримувати підрозділи, які займають першу траншею, а також вести вогонь на підступах до переднього краю і прикривати вогнем загородження перед ним.
Третя (четверта) траншея обладнується на віддаленні 600-1000 м від другої (третьої) траншеї з таким розрахунком, щоб підрозділи, які їх обороняють, могли вести вогонь у смузі між другою та третьою (четвертою) траншеями, а також використовувати їх, як вихідне положення для маневру на загрозливі напрямки.