Учебное пособие: Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів (частин, з’єднань)

Переліт АА та ВТА з десантом у район десантування, як правило, здійснюється в смузі прольоту. Ширина смуги прольоту складається із ширини шикування ВТА (ширини бойового порядку АА) та двох дальностей ураження засобів ППО загальновійськових підрозділів противника (ширина для АА = 3-6 км.).

Смуга прольоту, як правило, знаходиться у смузі подавлення засобів ППО противника ширина, якої складає дві дальності ураження засобів ППО малої дії (60 – 100 км.).

Шикування ВТА (бойовий порядок АА) при десантуванні визначається умовами обстановки, характером бойових завдань десанту, можливостями засобів та систем міжлітакової навігації і повинно забезпечити мінімальні терміни викидання (висадки) повітряного десанту, безпеку польоту літаків (вертольотів) і приземлення особового складу після викидання, найменшу уразливість літаків (вертольотів) від засобів ППО противника.

В ході десантування шикування ВТА складається із декількох колон і включає групу забезпечення (наведення та РЕБ) та десантну групу.

Бойовий порядок АА, як правило, включає групу розвідки та позначення площадок приземлення, групу подавлення засобів ППО, групу передового загону, групу РЕБ, десантну групу (головні сили), групу пошуково-рятувального забезпечення, резервну групу, демонстраційну групу, групу прикриття (голо-вна, бокові, тильна).

При організації бойового польоту АА призначаються: вихідний рубіж (пункт), контрольні пункти(рубежі) та рубіж (пункт) бойового розходження.

Віддалення вихідного рубежу (пункту) від ВРД повинно забезпечувати шикування бойового порядку частин АА і може складати 15-30 км.

Контрольні пункти вибираються на кожному маршруті польоту через 30-50 км і в місцях різкої зміни напрямку та профілю польоту.

Рубіж (пункт) бойового розходження призначається для перешикування частин (підрозділів) АА, заходу їх на площадки приземлення та об’єкти атаки. Його віддалення від площадок приземлення (об’єктів для атаки з повітря) повинно забезпечити виконання маневрів для посадки вертольотів та нанесення ударів по об’єктам противника з повітря і складає 5-8 км.

За доставку повітряного десанту в район десантування відповідає командир авіаційного з’єднання (частини, підрозділу) і після викидання (висадки) авіація повертається на свої аеродроми а десант діє самостійно.

А в ході ведення десантно-штурмових ( аеромобільних) дій за виконання завдань відповідають командири десантно-штурмових, (аеромобільних) загонів та груп, які діють на вертольотах.

Для викидання (висадки) повітряного десанту у тилу противника призначаються основні та запасні райони десантування (РД), які включають основні та запасні площадки приземлення (розмірами 2 км х 5 км., призначаються, по можливості, якомога ближче до об’єктів захвату і нумеруються справа наліво по напрямам курсу заходу літаків для викидання десанту), аеродроми придатні для безпечного приземлення особового складу, повітрянодесантної техніки, посадки вертольотів та літаків ВТА.

Запасні райони десантування призначаються з урахуванням того, щоб повітряний десант після викидання (висадки), був здатний виконувати головне завдання. Розмір районів десантування залежить від складу десантів, їх завдань, характеру місцевості, засобів і умов десантування і, як правило, може складати: для бригади (полку) – 20х20 км, для батальйону – 5х5 км, роти – 2х2 км.

Викидання (висадка) повітряного десанту може здійснюватись на об’єкт захвату, поблизу об’єкта (до 3 км.) і на деякій відстані від об’єкту (більше 3 км.).

На весь період бойових дій десанту визначається бойове завдання, яке поділяється на найближче і подальше.

Найближче завдання десанту звичайно полягає в захопленні (знищенні) об’єктів противника в районі десантування і оволодінні визначеним районом (рубежем). Глибина найближчого завдання буде відповідати глибині об’єкту, або глибині району, яким повинен оволодіти десант.

Подальше завдання включає